Очищення поезією і музикою: Сестри Тельнюк у Харкові

Проект «Сестри Тельнюк» – вокальний дует Лесі і Галі Тельнюк  –  входить, без перебільшення, до кола легенд української музики. Але, на відміну від інших «легенд», Галя і Леся не зупиняються і продовжують творити, причому кожного разу даруючи кардинально нову програму. Їх музика не вписується у жодні кордони: тут і філософські балади та романси, і фолькові мотиви, джазові та art-рокові композиції, акапело... Єдина константа – авторська музика Лесі Тельнюк і вишукані тексти пісень – це і класична поезія українських та зарубіжних поетів, і оригінальні поезії Галі Тельнюк.

Сестри Тельнюк не вперше відвідують наше місто. У 2007 році харківські меломани мали змогу почути композиції з альбому «Жовта кульбаба» на концерті у Будинку актора. Роком пізніше у рамках проекту «Вітер століть» Галя і Леся виступали в Палаці студентів ХПІ… А два дні тому в культурному центрі «Indie» відбувся концерт-презентація абсолютно нової програми «Дорога зі скла».

Останні два повноформатних альбоми «Жовта Кульбаба» (2007) і «Сонмо» (2010) мали виразно рокове звучання. У записі цих альбомів брали участь відомі українські музиканти: басист Олег Путятін, гітарист Роман Суржа, клавішник Іван Давиденко та інші. І ось – цілком нова програма… Ніяких гітар, басів і барабанів. Лише три віолончелі і два голоси. І витончена поезія Оксани Забужко, яка стало поетичною основою програми.

За чотири години до концерту з Києва приїхала технічна група, почали налаштування звуку. О 17:30 розпочинається саунд-чек. Відчувається, що Леся, Галя і музиканти трохи притримують себе, зберігають енергію до концерту – зараз головне налаштувати звук.

За півгодини до концерту починають з’являтись перші слухачі. Культурний центр «Indie» – це невеликий, але затишний і стильний зал на Чернишевській. Під час концерту багато глядачів розмістились також на балконі і на сходинках. Камерність приміщення створювала цього вечора особливу душевну атмосферу. До 19:00 «Indie» заповнений вщент! Дехто спускається в бар – зігрітись чашкою ароматної кави. І ось нарешті гасне світло. Один за одним на сцену піднімаються віолончелісти Святослав Боровик, Ігор Пацовський і Макcим Римар, а за ними Галя і Леся. Концерт розпочався.

А, власне, чи є сенс писати далі? Чи можливо словами записати цю енергетику, яка лилась зі сцени? «Якось надто елітарно це виглядає, надто складно», – чув я за кілька днів до концерту від «критиків». Каюсь, у самого такі думки проскакували: чи зумію я зрозуміти таких «академічних» Сестер Тельнюк? Даремно побоювався! Бо чи важко зрозуміти вітер, море, чи важко зрозуміти спів птахів? Таки важко, якщо слухаєш їх за допомогою роликів в YouTube. Але коли сидиш у камерному залі і на відстані витягнутої руки ловиш ці, водночас лагідні і сильні, хвилі, наповнюєшся енергією.

Назар Стригун, концертний директор проекту: «Коли задумували нову програму, одразу уявляли її як інтелектуальну провокацію, альтернативу усьому тому, що діється на сучасній українській естраді. Але навіть ми не могли передбачити такого потужного і виняткового ефекту – ефекту вибуху, захоплення, сліз, заніміння...». Було все це, було! Мене ж, чомусь, особливо вразила композиція «Нью-Йорк» – пісня про те, що ми маємо любити країну, в якій живемо.

Не можна не відзначити прекрасну гру Святослава, Ігора і Макcима – трьох молодих талановитих музикантів: смичками своїх віолончелей вони торкнулись найпотаємніших куточків наших душ. Хотілось би подякувати тим людям, які залишаються за завісою сцени, але без яких проект «Сестри Тельнюк» просто неможливо уявити – спільному україно-британському підприємству «Комора» і його директору Олегу Репецькому, які вже багато років є незмінними партнерами Сестер. Звук в цей день був просто досконалим – бравісимо звукорежисеру Костянтину Костенко. До речі, як розповіла Галя Тельнюк, саме він був ініціатором такого музичного звучання «Дороги зі скла».

Програму «Дорога зі скла» поки можна почути лише в концертному варіанті. Втім, за словами Назара Стригуна, випуск диску вже не за горами. Можливо, що це буде зроблено у форматі «Rehearsal», тобто у вигляді відеозапису репетиції. Але дам пораду: диски дисками, але якщо у Вас буде можливість потрапити на концерт, використайте її – бо цю музику треба слухати і переживати наживо.

Текст: Андрій Храбустовський

Фото: Марія Слободенюк (більше фото – тут)