Ох, і гучно «Щебетала пташечка» у Львові!

Мандрівний гурт «Русичі», без якого не обходиться жодний поважний етно-фестиваль не лише в межах України, а й у найближчому закордонні, випустив перший студійний компакт-диск зі співочою назвою «Щебетала пташечка». З цієї нагоди група, яка ще два роки тому тільки мріяти могла про хмари люду на концертах, вирушила у міні-турне. Шлях «презентаційної мандрівки» розпочався з Одеси. Днями «Русичі» підкорили Львів та Тернопіль. Попереду – столиця. Львівський концерт відбувся 20 лютого в «Антикризовій кнайпі».

Але спершу про що «Щебетала пташечка»... До альбому увійшли 10 українських пісень, які білгород-дністровські «Русичі» природно і живо переклали на сучасну музику. Зокрема, у плей-листі можна знайти добре знані «Вербовую дощечку», «Ти казала (Підманула)», «Ти до мене не ходи» і ще раз переконатися, наскільки народна пісня може бути сучасною і драйвовою. Диск поєднує різні прочитання народних заспівів з елементами року, реггі, ска, фанку та кантрі.

- Робота над альбомом тривала майже рік, - розповідав скрипаль, сопілкар та «голос гурту» Богдан Нікіруй. – Запис платівки не був метою, а просто ще одним етапом творчості. Коли назбиралося матеріалу, поїхали на студію «Комора». Спершу записали одну пісню. А повернулися уже, щоб записати увесь диск. Окрема подяка Кості Костенку, чудовій і розуміючій людині. Ми зазвичай критично ставимося до нашої творчості, але цей альбом мені подобається. «Вербову дощечку» записували із басистом гурту «Скрябін». А ще в альбомі мала бути 11 пісня – «Файне місто Тернопіль», яку можна послухати на нашому сайті. Це переспів з «Братів Гадюкіних», від яких ми отримали дозвіл, але лише усно, тож видати її не вдалося...

Восени минає десять років з дня знайомства Богдана Нікіруя та Ілларіона «Larz» Лєбєдєва (гітара, вокал). Починали хлопці з акустики, награвали балади, романси, народні пісні… Людмила Мазур (вокал), за словами Богдана, тоді ще школяркою у бантиках була, співала в хорі, пробувала себе, подавала надії... Нині ж ці прості люди (плюс барабанщик та басист), з невеличкого провінційного містечка Білгород-Дністровський, якому вже 2509 років, вважають шоу-бізнес – абсурдом, а відтак щиро творять свою справу без огляду на комерцію, без зайвого піару, без «звіздяної хвороби» та попсових кліпів. Розголос про них йде за принципом «ББС» - «Баба бабі сказала»…

А тепер коротко про концерт…

Розпочали, за галицькою традицією, із запізненням більш як на півгодини. За цей час львівські друзі, яких у «Русичів» виявилося тут чимало, та гості концерту займали місця за/між/під столиками. Мене ж носило поміж музикантами. Доки Larz натягував своє екстра-платтячко, ми з моїм супутником-басистом знайомилися із новим басистом «Русичів». Звуть хлопця Слава. І хоч з перших акордів ми були налаштовані до нього скептично, згодом чоловік розігрівся-розігрався і дав жару. Почали звісно ж з «Вербової дощечки», пісні яка відкриває альбом. А далі були «Підманула», «Грушечка», і «Ти до мене не ходи», і «Щебетала пташечка»...

Не обійшлося і без прем’єр, а також і без старих добре відомих композицій на слова Івана Франка, Володимира Івасюка… Слів бракує, що діялося на концерті. З кожною піснею ставало все гарячіше. «Русичі» файно «змужніли» в музиці, поголоснішали… До свого сучасного фолку з елементи року, фанку, реггі, кантрі та ска вони додали ще й так би мовити трішки «дитячого хардроку», який спонукав кількох львівських «меломанів» непристойно махати хаєром перед сценою… Фу, прибила би.. всю естетику мені псували, а кому - і смак напоїв, бо ж ті патли летіли хто де бачив…

Звісно двогодинні рок-н-рольні танці не могли завершитися без «бісу». Публіка вимагала, щоб ще хоч раз «Щебетала пташечка». Напевне ніхто не очікував, що концерт вдасться аж таким позитивним і аж  з такою купою драйву. Ноги пружинять у ритмі реггі ще донині...

Світлини Ореста Калиняка