Пластика третього щабля «Драбини»

Всі, хто невтомно дерся «Драбиною» до вершин театрального мистецтва, у третій день фестивалю досягнули «Воскресіння». Власне, мова йде про львівський театр, куди у п`ятницю, 10 листопада, публіку гостинно закликали... крізь зачинені двері. «А запрошення є?» – питання поставало муром. Мову про загальну відкритість фестивалю ніхто не припиняв, тому запрошеннями слугували посвідки журналістів, організаторів, керівників мистецьких агенцій, ОМОНу або магічні 10 гривень охороні. Мистецтво без труднощів втрачає вартість.

Глядачі спритно розсіялись у залі, заполонивши всі місця, підлогу, сходинки і навіть шматок сцени. Першим потішив їх гість фестивалю – чеський театр «Radobydivadlo Klapy». Вистава «Equus» якісно виділялася з-поміж представлених на цьогорічній «Драбині». Хоча під час усього спектаклю проектувався переклад із чеської, акторська гра належала до розряду есперанто – універсальна та зрозуміла. Виставу одразу ж порівняли з «Польотом над гніздом зозулі», проте зіставляти два твори лише за принципом психічних відхилень головного героя меншою мірою нелогічно. Любов до коней та вплив дружини може привести до плутанини в голові, застерегли чехи.

Рівненський театр «Від ліхтаря» вчинив простіше: експлуатуючи лише двох акторок, режисер узагалі відмовився від слів. «Дежавю: речі, місце, час» можна було лише відчути через музику, пластику й міміку. Вистава складалася з безлічі маленьких історій маленької людини: її радощів, сподіванок і внутрішньої боротьби. Такий крик емоцій зробив будь-які слова непотрібними. «Хто не розуміє твого мовчання, ніколи не зрозуміє твоїх слів»– таким є гасло театру.

Одеса промовляла до гостей фестивалю «Человеческим голосом» – аматорським театром, що здійснив достатньо складну постановку «Concerto grosso» за мотивами оповідань Хуліо Кортасара. Круговерть почуттів, недоліки суспільства, чесноти душі, шквал необережних фраз, підібраних із небувалою вдумливістю. Цю виставу можна по-різному тлумачити, вбачати в ній сенс і беззмістовність, проте «все ж буде добре, правда, Джонні??»

Луцький «Гармидер» прогримів скандальною «Івонною – принцесою Бургундською» – ексцентричною інсценізацією життя милої дівчини при всій гламурності й розпусності королівського двору. Цікаво те, що за весь спектакль Івонна сказала всього три фрази і робила мінімум зайвих рухів, проте навіть цим не заслужила права на життя від сильних світу цього. HOLLYЛУЦЬКА фабрика мрій постановила: показуючи внутрішнє королівство кожної людини, не обійтись без модерну та відвертості. Тільки-от міру б відчути.

Останнім щаблем п’ятницевої «Драбини» став івано-франківський театр «Карверх» із шаленою психоделікою пошуку тигрів у Конго. Вистава, закидана чорно-білими фотографіями і уламками мрій. Вистава, яка на деякий час вживила у мозок почуття приреченості. Нелегко бути хворим на СНІД. Дві акторки, які перевтілювались у всіх потрібних дійових осіб, чудово тиснули на свідомість. Від тюрми і від чуми не зарікатись. І не забути, що СНІД – це чума 21 століття.

В цілому гарний рівень і різнобіччя впливів аматорських театрів, представлених на фестивалі «Драбина», зробили свою справу: кожна вистава мала свого глядача. Дійство у «Воскресінні» оживило тисячі питань у кожному: про сутність, душу, чи то пак те, куди піти ввечері. Проте відповіді від акторів не залежать..

Фото: Орест Калиняк