Поїздка перша: «Київ — Одеса»
Враження Маріанни Малиної після спільних з Максимом Кідруком зустрічей з читачами, що пройшли в рамках літературного фестивалю конкурсу «Коронація слова»
Одеса! Поїзд поволі загальмував хід і зрештою зупинився. Я, та Максим Кідрук, трохи заспані вийшли з потяга назустріч сірому ранку. На вокзалі, окрім рідкої мжички нас зустрічала гостинна пані Галина Дольник, що була для нас наче ясне сонечко.
Для того, щоб ми очуняли з дороги, пані Галина повезла нас з Максимом до себе в українську книгарню, що примостилася на вулиці Троїцькій. Там ми спустилися у невелике приміщення під симпатичним дашком-аркою і вивіскою «Книжкова крамниця».
Всередині пахло книжками, трошки кавою та неймовірним затишком. Оглядівшись, Максим одразу ж надибав якусь рідкісну і майже антикварну книжечку про подорожі, а я ухопилася за здоровезний том «Української міфології». Хто міг подумати, що на такі необхідні нам книжки ми натрапимо саме тут, в Одесі!
Крамничка пані Галини дуже привітна. Господиня, частуючи нас чаєм з м’ятою та тістечками, повідала нам, що її магазин слугує ще й своєрідним клубом одеських любителів української книжки. Пізніше, на зустрічі з читачами ми й самі мали змогу переконатися, що багато покупців приходять сюди не тільки за книжковими новинками.
Перепочивши ми поїхали на зустріч зі студентами Південноукраїнського державного педагогічного університету .
Одеські студенти — напрочуд розкуті і доброзичливі. Питань задавали багато і спілкуватися з такою аудиторією було суцільним святом. А книг, яких ми прихопили чимало, навіть не вистачило, тож деякі дівчата просили поставити автографи прямо у свої зошити.
Майже одразу потому була зустріч у «Будинку книги та медіа» мережі «Книжковий супермаркет». Але там виявилося, що книгу Кідрука вони вже всю продали, а моєї книги у них лишився, аж один примірник. Тож рекламувати себе у мережі «КС» не було особливої потреби.
Але там сталася одна цікава, як на мою думку, пригода. Максим (той самий, який хвилину назад стверджував, що він не вірить у всілякі там «містичні штучки» і взагалі рідкісний реаліст) побачивши прямо перед очима здоровезну мапу акваторії Індонезії, прошепотів: «Це знак!». Мабуть, це справді був «знак долі», бо щойно по дорозі він розповідав нам, що саме цей регіон нашої планети, він мріє відвідати найближчим часом. Яка вірогідність того, що перед нами в магазині вивісять саме цю частину мапи? Так отож!
У Максима в очах одразу ж запалав характерний блиск мандрівника-авантюриста: він вже не був поряд з нами, простими смертними, він вже подорожував в уяві до своєї нової омріяної мети.
Потім була прогулянка Одесою, на яку нас потягнула невгамовна пані Галина. Набережна, платани з жовтим листям на тлі синього осіннього неба, і свинцеве дзеркало принишклого на зиму Чорного моря. По дорозі нам зустрілися два величезних натовпи-мітинги і я хукаючи на задубілі від холоду руки відмітила, що Одеса нині живе напрочуд насиченим політичним життям.
Максим, що був вдягнутий трохи не по погоді, змерз ще швидше за мене і запросився у затишок найближчого кафе. Пані Галина кинула: «Еге ж, Максиме! Це тобі не Мексика!», але швиденько знайшла нам чудове місце для відпочинку — кав’ярню під назвою «Посылка». Геть усе приміщення було усіяно стилізованими марками з печатками країн світу. Це було чудове місце, якесь дуже в тему, бо навіювало тугу за далекими подорожами до теплих південних країв.
Одягнутий в матроску симпатичний синьоокий хлопець, з білявим чубом та ростом під два метри, прудко приніс нам кави і ми швидко відігрілися. А потім ще трохи посиділи розслаблено перемовляючись під тиху ненав’язливу музику якоїсь екзотичної і явно теплої південної країни.
Ввечері нас чекала ще одна зустріч — в Благодійному фонді ім. Івана та Юрія Лип.
Там атмосфера була ще більш привітною — одразу було зрозуміло що тут збираються справжні друзі. Люди небайдужі до української культури. Тож ми отримали неабияке задоволення від спілкування з ними.
А пізно ввечері під супроводом пані Галини ми поїхали до вокзалу. На нас вже чекав потяг «Одеса-Київ».
Взагалі, Одеса чудове місто! В ньому і досі зустрічаються різні дива, на кшталт рекламного слогану, що ми запримітили біля одного з кафе: «Обедайте в «Завтраке»!» та магазини з оригінальними назвами, по-типу: «Интересное положение», і все це, кожного разу коли я сюди приїжджаю, мене надзвичайно тішить…