"Польський самогон" за Андруховичем
«Десь поміж двадцятими, поміж тридцятими, поміж дахами, балконами й вивісками, в надвечірнім затемненні сніжного міста…» Хоч місто було і не засніжене, але саме в тому місці, в Молодому Театрі ввечері 15 вересня відбувся концерт Юрія Андруховича та польського гурту Karbido.
Концерт розпочався з виступу Karbido, що грали музику зі свого своєї сольної платівки, яка вільно продавалася в холі театру.
Karbido - це бенд з Вроцлава, унікальні в своєму стилі хлопці, в музиці яких можна почути рокові елементи змішані з free-jazz. В Польщі цей гурт має неабиякий успіх, завдяки створенню музичних супроводів до експериментальних вистав, анімації та кінофільмів. По закінченні, на сцену вийшов Патріарх Бу-Ба-Бу Юрій Андрухович. Разом вони виконали всі пісні із платівки «Самогон». Зриваючи щоразу шквал оплесків, Пан Юрій із польськими експериментаторами виконав кілька пісень ще із щойно анонсованого релізу. Це був один із «Кримінальних сонетів», а також «Танго «Біла Троянда». Остання викликала повний екстаз у аудиторії. Мелодії пристрасного аргентинського танго вплетені в яскраву імпрезу гітарних рифів, perfecto gracie, разом із віршем патріарха створили справжній латиноамериканський делікатес.
Який, на відміну від помсти, слід подавати гарячим та стрімким!
Візуальний супровід концерту забезпечували хлопці із львівської VJ групи CUBE. Ці vj’ї показували на імпровізованому екрані посеред сцени, такий собі, психотропний, експериментальний супровід до музики. Словом, суцільний експеримент і постмодернізм.
Вартим окремого наголосу є факт, озвучений Андруховичем на великій прес-конференції, що відбулася напередодні виступу. Рік тому, після успішної презентації в «Кінопанорамі», проект «Самогон» не знайшов в Україні дистриб’ютора та інвестора. Рік провештавшись польськими крамничками, клубами, слухаючи схвальні коментарі та статистику розпродажу тиражу дисків, що були записані польською мовою, проект нарешті дістався нашої Держави. І вже українською, оригінальною мовою, виданий великим тиражем та готовий до масових вух українських поціновувачів культури. Не без допомоги спонсорів та польського інституту. Можливо це і є зародження того українського, культурного, нового, що потроху, неквапно вилазить з андеграунду, щоразу натрапляючи на перешкоди, як відсутність фінансування, концертної зали, всього, що завгодно, окрім одного єдиного – цікавості глядача, аудиторії та оплесків…
