«Потяг до Польщі» зробив зупинку в «Бабуїні»

Нещодавно добре відомий центральноєвропейський часопис «Потяг 76» видав спеціальне число, складене всуціль лише з текстів польських письменників, перекладених українською мовою. І ось 13 грудня було влаштовано презентацію цього нового літературно-залізничного продукту в Києві. Дату обрали невипадково – саме цього дня 25 років тому в Польщі, охопленій акціями протесту, влада ввела воєнний стан.

Окрім власне літераторів на вечір було запрошено музичний супровід у вигляді вінницького гурту «Очеретяний кіт». Саме ці музики й розпочали презентацію, зігравши кілька легких, наближених до фольку пісень. Після них на сцену вийшов ведучий і водночас один з редакторів «Потяга 76» Олександр Бойченко. Він оголосив поетів, які братимуть участь у вечорі, пообіцяв «кіндер-сюрприз» – ще одного відомого поета, і висловив незадоволення поведінкою публіки – а народу в «Бабуїн» найшло дуже багато, і більшості доводилось стояти в тісняві. Чи то у зв’язку з невихованими глядачами, чи з якої іншої причини, але Бойченко вимовляв усі свої, час від часу досить дотепні, репліки із кам’яним обличчям і якоюсь сумною інтонацією. Це виглядало кумедно.

Спочатку виступати вийшли Богдан Задура та Андрій Бондар. Задура – патріарх польської поезії, свою творчу діяльність він розпочав іще наприкінці 60-их, а зараз має 3 томи повного зібрання творів і всі можливі літературні нагороди. Він, хоч і перекладає українську поезію, має проблеми з мовою, тому зачитав два уривки зі своєї поеми польською. Поема, між іншим, написана під час буремних подій 25-річної давнини і має політичне спрямування – я, принаймні, так зрозумів. Після цього Бондар прочитав близько десятка менших віршів Задури у власному перекладі – вразила ширина поетичних експериментів, сміливість у виборі форм і засобів та різноманітність тематики у творах живого класика польської літератури.

Наступною «парою» були молодший колега Задури Даріуш Сосніцький (його прізвище постійно плутали, називаючи то Сосновським, то Соснівським) та сам Олександр Бойченко. Вони виступили аналогічно до попередників: спочатку польські вірші Сосніцького, а потім власні переклади того ж Сосніцького Бойченком.

Аж після них на сцені з’явився Сергій Жадан – ні, це був ще не «кіндер-сюрприз», його офіційно заявили в афішах! Очевидно, саме він і став головною причиною такого великого напливу публіки. Харківський поет єдиний не читав ані польською мовою, ані переклади з польської, а виголосив два власні великі верлібри – ті, що увійдуть до наступної збірки його віршів. Публіка лишилася задоволена.

Втім, наступні «номери» програми були значно цікавіші навіть від суперзірки української літератури Жадана. Олександр Бойченко прочитав із «Потягу до Польщі» фрагмент прози однієї молодої польської письменниці – це була агресивна й епатажна апологія жінок взагалі та вагітності, піхви, грудей і т.д. зокрема. Це напівсерйозне (хоча може й справді серйозне?) феміністичне вкраплення у суцільно чоловічий вечір прозвучало дуже оригінально і сподобалось усім незалежно від статі.

Аж по цьому Бойченко оголосив обіцяний кіндер-сюрприз – ним виявився великий український поет-шістдесятник, ще один перекладач із польської Дмитро Павличко. Він читав знову-таки Богдана Задуру, причому жодних внутрішніх заборон, як виявилось, у Павличка вже немає – в одному епізоді він потішив і здивував присутніх, зробивши красиву театральну паузу і вимовивши «їбав!» на закінчення одного з рядків із твору Задури.

На цьому поетичний вечір було закінчено – втім, ніхто не розходився, адже знову на сцену піднявся «Очеретяний кіт» і зіграв багато пісень. Публіка не бажала відпускати музик, через що їм довелося двічі вийти на біс. І тільки після цього стомлені, але задоволені глядачі почали покидати «Бабуїн». «Потяг до Польщі» зробив коротку, але насичену зупинку в Києві. Пасажирам сподобалось.


Фото: Настя Мельниченко