«Прокидання з «Мертвим Півнем» на хвилі «Радіо Афродита»

Сталося! «Мертвий Півень» таки вивів «Афродиту» до народу. Щоправда, не з морської піни, а з повстанського підпілля. Назва свіженької платівки гурту – «Радіо Афродита» – це позивні радіостанції УПА, що понад півстоліття тому доносила до світу відомості про перебіг українського визвольного руху. Тепер же «Півні» продовжують благе діло дідів, мовлячи до українців про справи державні. Цим поступово виводять людей зі стану інертності, владу на чисту воду та українофобів із себе. Львів, приміром, вже по-справжньому, гучно й драйвово, прокинувся з «Мертвим Півнем».

А почалося все першого травневого ранку в дворику Ратуші. Ще «Мертві Півні» не співали, а музика «Очеретяних котів» вже потихеньку, м’яко й тактовно знімала сонну пелену з розімлілих від підйому ні світ, ні зоря львів’ян. Мелодії полилися, наче збадьорлива кава, одначе остаточно публіка прокинулася тільки після з’яви на сцені Міська Барбари і компанії. Нас точно не повинні зривати вранці будильники, коли новий день може благословити виступ «Мертвого Півня». А якщо зі сцени лунають осучаснені гіти, під які колись знайомились на танцях наші батьки, то ранок автоматично припиняє бути «порою сум’яття». «Півні» відверто бавилися з публікою, то закликаючи в скоки енергійною «Ой, Марічко, чичері», то підносячи карпатським вітром з ліричною «Гуцулка Ксеня», то розбираючись із любовним трикутником в заплутаній «А ми удвох». Не було, здавалося, людей, які не знали цих пісень, незалежно від того, чули їх на попередніх виступах гурту чи ні. Тому сміливо можна стверджувати, що «Радіо Афродита» вже налагодило відмінний партизанський зв'язок, коли всі знають пісні, але ніхто не знає, хто ще знає. Співали, зрештою, в унісон.

Згодом трохи зарізко, як для мирного ранку, зазвучали рішучі «Машинґвери» й  «Гадівські» традиційні «Ми – хлопці з Бандерштату». В порівнянні з попередніми піснями, ці остаточно переконали в тому, що під однією обкладинкою «Радіо Афродита» (точніше в одному по-повстанськи непримітному конверті) зібрані композиції кардинально різного змісту. Найбільше потішила публіку симпатична й самокритична «Шахтарочка» з бонусним навколополітичним куплетом про безстрашну Люсю. Прикметно, що в альбомній версії пісні цей куплет нікуди не зник, тому лишається плекати надію, що всі примірники платівки розкуплять повстанці-однодумці Барбари ще до того, як «муж Люсі» про це дізнається.

Відповідальний момент вильоту в світ ще однієї «Півневої» ластівки з гуртом розділив гітарист Енвер Ізмайлов. Своєю майстерною забавкою з притисканням струн тільки на грифі гітари й шаленим темпом музикування він з легкістю розтягнув дикий захват публіки на декілька композицій. Олії у вогонь підлив, звісно, Барбара, який в українській версії замінив «Don’t worry, be happy» на «Де темно, там приємно».

Донести до народу лірику Павла Тичини «Мертвому Півневі» допомагав Віктор Морозов. Перед тим Місько Барбара розповів, як вони з Тарасом Чубаєм ніч витратили, аби заспівати, як Морозов, бо «…він страшенно моїй мамі подобався. Я теж хотів мамі подобатись». Відтворити Морозовий стиль так і не змогли – поснули. Тож на цьогорічному «Прокиданні» Барбара півпісні «О панно Інно» простояв на колінах, поки Віктор Морозов витягував високі ноти. Як виявилось, недаремно – в пориві захоплення на сцену полетіла білизна. Барбара повісив її як трофей на мікрофон – далеко ще до такого Вакарчуковим хустинкам!

Того дня прокидалися всі за традиційною недільною схемою – повільно й аж до обіду. Честь і хвала «Півням», які виклались, як завжди, на повну і з душею, грали довго і багато. Не обійшлось без Мартусиних «Ластівок», мальовничої «Реветастогне», романтично-містичного «Поцілунка»,  прозово-життєвої «End everybody fucks you», чаювальної «Вона» («Старий, вибачай»), безсило-героїчної «Seven–eleven», відривно-рокового «Старенького Харлєя», таємничого «Вольфа Мессінґа. Вигнання голубів» та традиційної вже тріади «Without you»–«Old soldier is very drunk»–«And the third angel sounded». Згадавши про нещодавній благодійний концерт для допомоги японським дітям, приспіви у піснях «Літо буде» та «Б’ютіфул Карпати» Місько Барбара заспівав японською. Мало хто зумів підспівувати, але морально підтримали всі.

Хвилі «Радіо Афродита» дисками розлетілися по домівках, аби сучасні повстанці могли хоча б на кухні за тихими розмовами на теми ПіК послухати української музики. При чому музики не спримітивізованого шоу-бізнесового формату, а вічноюних душевних пісень минулого століття. Залишається сподіватись, що на обкладинці наступного альбому «Мертвого Півня»музиканти будуть вже з інструментами, а не з рушницями, а українська культура до того часу вийде нарешті з підпілля.

Фото Андріани Стахів