«Тартак» у Львові: романтика емоцій

Поки з неба на львівські вулиці й голови перехожих опускалася холодна огидна каша зі снігу й дощу, в страшнуватому совковому місці було весело, спекотно і кайфово – там розпалював нарід гурт «Тартак» на своєму сольнику. Атмосферою свого виступу хлопці вкотре довели: важлива тільки та погода, що всередині нас. І тільки люди прикрашають місце, а не навпаки.

Від емо та футбольних хуліганів до зразкових ботанів та дорослих дядьків і тіток – така публіка зібралася  11 лютого у клубі «Романтик». Великий зал вмістив усіх шанувальників «Тартака», хоча гардеробом скористалися лише кілька десятків перших щасливчиків.

З перших акордів пригадалася давня концертна порада: важке керамічне намисто треба ховати в торбу ще перед концертом, поки ніхто не встиг отримати ним по зубах. Натовп загорівся з першої ж пісні і до кінця виступу ставало дедалі спекотніше.

«Буча-чака» – перша пісня, котра одразу викликала позитив і думку, що обов’язково цього літа слід відвідати мальовничі куточки Центральної України. Сашко Положинський не лише у своїх інтерв’ю, а й у піснях рекламує красу української природи. І виходить це дуже ненав’язливо, безпосередньо.

«Тартак» завітав до Львова в оновленому складі – з новим барабанщиком  (ім’я якого вилетіло з голови, най пробачить музикант). Хлопець відпрацював концерт чудово, незважаюче на те, що до того вивчав пісні всього третій тиждень.

Публіка співала разом з «Тартаком» кожну пісню. А найбільше створювали шуму та галасу футбольні хулігани. Розгарячілі від божевільних танців та співів Сашка Положинського, фанати  роздяглися до пояса, що не пройшло повз увагу фронтмена: «Бачу, хлопці вже роздяглися. Непогано було б, щоб і дівчата теж почали. Ті, кому вже є 18, – уточнив Сашко. – Ви не подумайте, що я заклопотаний... Я дуже заклопотаний!».

Дивно демонстрували «заклопотаність» окремі фанати: хлопці позаду в нестримній музичній агонії виспівували рядки «...твої губи, твої очі...», палко дивлячись один на одного і хапаючи один одного за плечі. Інші численні «заклопотані» щасливці й щасливиці років 16-ти кружляли посеред натовпу в довгих поцілунках. Ех, юність...

На пісні «Мій лицарський хрест» шанувальники посерйознішали, особливо хлопці. Мало не з руками на серці співали про нагороду, «за те, що не впав, за те, що не втік». Такі моменти розчулюють. Хочеться вірити, що ця молодь так само патріотична й поза улюбленою музикою.

«Родзинкою» вечора стала акція «Цінуй свій час, а не свій годинник», яку Сашко Положинський проводить впродовж теперішнього концертного туру. Акція полягає в тому, щоб в кожному українському місті обмінювати годинник зі своєї руки на годинник одного з фанатів. Охочих мінятися не бракувало. Навіть дівчата не вагалися віддати свої хронометри з блискітками. Проте Сашко, як завжди, віджартувався – він не Звєрєв, щоб таке носити. «Це мені подарунок на 14 лютого? 23 лютого? 8 березня? Ні! Тому що я їх не святкую!» Врешті, у Львові Положинський обміняв годинник Марічки з Хмельницького, що вже був на його руці, на годинник Тараса. Тарасовий годинник наступного дня мав опинитися на руці одного з луцьких прихильників «Тартака». Так фронтмен гурту акцентував на вмінні виділяти справжні цінності: «Важливо те, що ми зараз тут гарно проводимо час!»

Андрій Підлужний вийшов заспівати дуетом з Сашком аж на біс, коли шанувальники «Тартака» в екстазі кричали, тупали ногами та плескали, не відпускаючи «тартаків». Притихли навіть найгаласливіші хлоп’ята, яких було чути найбільше впродовж концерту. У відповідь на Сашкове «Слава Україні!», зал відповів єдиним подихом – «Героям слава!».  Положинський завмер на хвильку і зізнався – заради таких моментів і варто жити!

Цього разу Положинський не ризикнув стрибнути в зал. Може, боявся, що купа дівчат під сценою впадуть  в ноги і  не тільки від його пісень! Пісня «Це ваше свято» стала фінальним акордом у шалених ритмах та танцях вечора.

Емоції переповнювали шанувальників ще довго-довго. Ще б пак – не щодня вдається «скинути» з плечей років 8 і знову відчути себе 15-річними, знову бути там, де ті самі емоції й та сама музика. Заходили в залу люди різного віку, вигляду, статусу, а виходили однаково юні, вільні й щасливі.