Пригоди в Непалі. Частина 2, Катманду-Покхара-Читван-Катманду

Після закінчення трекінгу (див. частину 1)  ми дружньою компанією поїхали в Покхару, – місто в центральному Непалі, населення 200 тис. чол. Знаходиться на озері Пхева, з якого відкриваються живописні краєвиди на Гімалаї (Великий Гімалайський Хребет) з восьмитисячними вершинами Доулагірі, Аннапурна, Манаслу.  До Покхари доїхали без пригод,  і одразу ж пішли шукати готель. Гід, який вирішив не покидати нас навіть після трекінгу, запропонував нам готель за 25 доларів, а ми, як справжні туристи знайшли інший за 7доларів. Заселились, і за звичкою, не чекаючи гарячої води, помились холодною. Як я вже казала,  Покхара славиться своїм озером Пхева, на березі якого знаходиться безліч ресторанчиків зі смачної їжею. Особливо мені сподобались бананові та полуничні молочні коктейлі ы пыца. Ціни, до речі, на їжу були втричі дешевші ніж на трекінгу, адже чим вище вгору, тим дорожче, і навпаки, тому в Покхарі ми влаштували собі фестиваль їжі. Дивно, але яким би не був асортимент кнайпи чи ресторану, ми ніяк не могли відмовитись від звички замовляти 2 варених яйця (бо яйця ми на трекінгу спочатку клали в рукавиці і гріли руки, а тоді вже їли), і ще довго брали їх навіть на вечерю. А от після вечері, коли на озеро опустилась ніч, нас очікувало неймовірне видовище. Берег озера, наче ковдрою заслало маленькими вогниками-світлячками. Такої краси я ще не бачила, немов зірки розсипані берегом чи якісь космічні ягоди,  світились і пересувались маленькі жовто-зелені крапки світла. Тому якщо хтось збирається до Покхари раджу обов’язково прогулятись ввечері берегом озера, раптом вам також пощастить. Мені особосто, ця прогулянка запам’ятається на все життя.

В Покхарі ми залишились на 2 дні. Наступного дня прокинулись  дуже рано, разом з місцевими, повільно починаючи з 5 години вулиці почали наповнятись шумом та гуркотом і розмовами. Порада – якщо хочете довше поспати, закривайте вікна. Думка про те, що нас чекають великі пригоди додала бадьорості і ми поїхали в єдиний в світі музей альпінізму, який знаходиться в Покхарі. Хочу зауважити, що як і в будь-якому туристичному місці всі хочуть заробити на туристах, тому раджу торгуватись і дізнаватись про ціни на транспорт та екскурсії в декількох місцях. Ми вирішили взагалі зекономити на таксі і пішли пішки, тим більше так є можливість роздивитись місто.  По дорозі захотілось пити, і ми ризикуючи не тільки власним здоров’ям але й подальшим відпочинком придбали місцевий фреш (колоритна тітонка на м’ясорубку перекручувала кавуни, папаю, апельсини та ананаси). Фреш  виявився, на диво, смачним, а головне без плачевних наслідків для шлунку, тому ми трошки набрались сміливості , і не боячись ніяких хвороб почали купувати і їжу на вулиці «загорнуту в лопухи». Так само як хот-доги, в Непалі продається якась незрозуміла, але досить таки їстівна страва різного кольору у формі кульок. Ми спробували червоні і зелені кульки, на смак це нагадувало овочі зі спеціями. Коштувала така радість біля 2 грн за 3 кульки, тому якщо  хочеться їсти, то в НЕпалі можна купувати вуличну їжу.  Далі ми зовсім обнагліли  з такого щастя і в хід (тобто наш раціон) пішов виноград придбаний на ринку і помитий водою з сумнівної каністри, а потім і манго вимиті в фонтані. Здавалося б якась незрозуміла зараза нам забезпечена, але сталося диво і ми всі лишились живі й здорові. Манго в Непалі ну дуже смачні (в нас в супермаркетах, як виявилось, манго продаються зелені), і коштують за кілограм приблизно 5-7 грн. І через цей збіг обставин я не відмовляла собі в задоволенні, щоранку снідати манго.

В музеї альпінізму, або як ще кажуть, музеї гір, можливо було блукати залами цілий день. Одні зали були присвячений альпінізму та альпіністам, інші населенню та природі Гімалаїв, були експозиції речей та історії першопрохідців на різні восмитисячні вершини, такі як Еверест, Аннапурна, Манаслу. Були й цікаві колекції порід каміння, посуду та старожитностей місцевого населення, а також добре представлений тваринний та рослинний світ Гімалаїв, і навіть  цілий зал присвячений сніговій людині. Далі ми довго торгувалися з таксистом за 2 гривні (ввійшли в азарт бо в Непалі всі торгуються) і поїхали до водоспаду, який називався «Падіння Деві». Переплутавши вхід з виходом (мови і написів  на стінах ми не розуміли, та й не намагались), і не очікувано для себе, отримали бонус в якості безкоштовних оглядини водоспаду.  Після водоспаду пішки пішли на гору, де був найбільший храм Будди в Покхарі – Пагода.  Розташований він на вершині пагорба, тому звідси відкриваються 

неймовірні види на саме місто та Аннапурну. Підійматись довелось години 2 і одразу згадався нещодавній трекінг і знову захотілос стати сороконожкою, але підіймання було того варте. На горі  перехопило подих від яскравих видів, на місто, величезного золотого відпочиваючого Будду в різних позах,і монастир.  Спуститись ми вирішили в бік озера, нам сказали, що це займе хвилин 20, але у в’єтнамках це зайняло майже годину, і додалось щось схоже на крєпатуру між пальцями . Порада –ніколи не спускайтесь у в’єтнамках, якщо не хочете покалічити собі ноги, одягайте кросівки.  Назад вертались по озеру в човні, насолоджуючись краєвидами, що відкривались з озера, і обговорюючи те, що життя справді неймовірно яскраве і наповнене, і що в світі ще стільки всього цікавого.

На ранок ми запланували виїзд до Читвану – Національного об’єкту Всесвітнього спадку ЮНЕСКО. До 1973 року парк був улюбленим місцем полювання непальських королів. Парк цікавий тим, що за дикими тваринами можна спостерігати в їх природному середовищі, тому що парк в основному вкритий джунглями. Дорога до Читвану була не довгою, але як виявилось, поки ми подорожували, в Непалі почалась революція, і почалась вона саме з Читвану, а отже, всі автобуси перевірялись на наявність незрозуміло кого, можливо  жителів інших районів. Туристів непальці не чіпали, тому що це єдине джерело прибутку, вони через кожні 5 метрів на під’їзді до парку забігали з грізним виглядом і зброєю в автобус, та бачивши нас, казили «Вибачте», посміхались і пропускали далі. Так ми й доїхали. Скажу зразу, в порівнянні з іншими готелями, мотелями і гестгаузами, номери в готелі в Читвані були європейськими, і ми нарешті розслабились та отримали задоволення від м’яких ліжок і гарячого душу, хоча на вулиці було досить спекото. В Читван ми приїхали подивитись на природу: річки з крокодилами, джунглії та ліси з пташками та дикими звірами. За бажанням місцеві пропонують розвагу, – помити слона, 

тобто скупатись в річці де водяться крокодили разом зі слоном, всі мої друзі купались і були в захваті, а я як сама ляклива чомусь відмовилась, та я про це не шкодую, бо мийщик слонів, як і плавець, з мене нікудишній. В Читвані ми були три дні і для початку пішки прогулялись вуличками аутентичного поселення, а потім пішли дивитись на захід сонця на березі річки, де сонце не зайшло за горизонт як звичайно це буває, а просто розчинилось в небі. Наступного дня катались по річці з крокодилами на каноє (чи то каноє дуже гойдалось,чи то  я така ляклива), що додало чимало адреналіну в кров на цілий день. Також подорожували по джунглях спочатку пішки, в надії побачити диких звірів. Гід розповідав, що якщо ми побачимо ведмедя нам потрібно збігтись і зробити купу з людей, на що мої друзі відповіли, що якщо ми побачим ведмедя, то купу неодмінно зробить кожний з нас. Далі нам запропонували покататись на слонах по джунглях, що є манш небезпечним, ніж ходити пішки і дуже приємним бо шкіра в них м’яка і тепла. Правда коли підійшов час їх годувати, після прогулянки, виявилось, що банани які  нам роздавали на початку подорожі ми чомусь поїли самі, було трохи соромно і незручно перед слонами. На останок нас прокатали на джипах, а ввечері була розважальна програма з піснями і танцями місцевих жителів, час летів непомітно. Навіть не хотілась їхати, але нам сказали, що революція розрослась, тому якщо ми сьогодні не поїдемо, то не зрозуміло коли зможемо виїхати в Катманду.  Дорога назад, також зайняла трохи більше часу, через постійні зупинки і перевірки всього транспорту (не знаю що вже вони там шукали).

І от ми повернулись в Катманду, майже скінчилась наша подорож, а разом з нею і фінанси, а оскільки ми отримали безцінний досвід шукати житло, то знайшли в тому ж таки туристичному районі Непалу, – Тамель готель за 15$. За планами в нас було відвідання Манки Темпл, Пашупатинатху, Королівського палацу та міста Лалітпур. Почали з Манкі Темпл, він же Мавп’ячи храм, який є самим важливим храмом для непальських буддистів. Вважається, що цей храм знаходиться на перетині енергетичних полів, тому сила думки і загаданих бажань збільшується в 8000 раз. Порада, по-перше будьте обережні з думками, по-друге ховайте всі речі в рюкзак, тому що мавпи можуть вихопити навіть з ваших рук, те що їм сподобається. В Манкі Темпел провели пів дня. По-перше дійсно відчувалась енергетика місця, і не хотілось його покидати, а по-друге все було настільки яскраве і незвичне для мене, що хотілось довго-довго гуляти між різнобарвними дахами, яскравими крамничками та священними місцями.

Наступного дня виявилось, що революція в Непалі набрала ще більших масштабів і дійшла до Катманду, всі магазини були зачинені, а таксисти та екскурсоводи не працювали (боялись). Здавалося б сиди собі в готелі і бійся в куточку, так ні, ми з подругою захотіли все таки відвідати Пашупатинатх – великий храмовий комплекс індуїзму, розташований по обидва боки річки Багматі. Вважається найважливішим в світі храмом Шиви (Пашупаті, царя тварин). Кожен день до Пашупатинатху сходяться тисячі паломників зі всього світу, і ми теж вирішили сходити, якщо ми вже так не далеко, і ніяка революція нам не завадить. А оскільки сміливців було тільки двоє, я і моя подруга, озброївшись картою Катманду ми вирушили довгою дорогою повз колючий дріт революції. Непальці дуже добре відносяться до туристів, і намагаються допомогти, і  коли в нас виникли певні труднощі з тим куди йти далі по карті,  ми її розгорнули, одразу ж набігло багато людей, які нам на більш-менш зрозумілій мові пояснили в якому напрямку нам пересуватись. Один англомовний юнак, навіть вирішив нас провести до Пашупатінатху, щоб ми не заблукали, розповідаючи по дорозі різні цікаві історії про Непал, показавши нам на прощання шлях в середину храмового двору, яким користуються місцеві жител, бо інакше нас би не пустили. Скажу одразу, те що я побачила мене вразило (мене взагалі в цій поїздці вражало щось щоденно). Прямо на березі річки знаходяться постаменти для кремації. Причому, в залежності від статусу небіжчика й постаменти різні. Біля храмів знаходяться будинки для тих хто очікує смерті, в такі будинки приходять старі люди і доживають останні тижні 

свого життя, під доглядом астрологів, які точно визначають момент їх смерті. Ближче до північної частини спалюють представників найвищих каст,є також спеціальний постамент для членів королівського роду. Ближче до півдня – постаменти для низьких каст. Після спалювання прах пускають вниз по річці. В Багматі, як і в Ганзі купаються для ритуального очищення, там же омивають мертвих перед спалюванням, а також спускають речі небіжчиків, щоб бідні люди змогли їх виловити та носити. В річці водиться дуже смачна риба, знаю, тому що мої друзі її куштували, навіть не маючи здогадки, що це за річка з якої вони їли рибу (я вже не стала розповідати про побачене, і псувати їм апетит). Ми пішли на другий беріг річки, де знаходяться склепи з прахом заможних родин, а якщо піднятись ще трішки вище, починається гарний парк, і відкривається вид на постаменти та погребальні вогнища на протилежному березі річки. Причому місцеві жителі приходять в парк відпочивати, з бутербродами, гітарами, роликами (неначе як у нас в Маріїнці, тільки замість виду на Дніпро, вид на погребальні вогнища з чорним димом і не дуже пахучу річку) та нікого це не бентежить.  Ми теж трохи перепочили на лавочках, починаючи звикати до всього, що відбувається, і вирушили в готель, бо вже почало темніти, а в Непалі ж революція. Хочу додати, що Непальці чомусь весь час хотіли з нами фотографуватись. Навіть був випадок, ми присіли на бардюр, і тут підбігає чоловік і щось говорить, ми з переляку підскочили, думали, що там не можна сидіти, а він підійшов з своєю не маленькою сімєю і почали з нами фотографуватись. І так було маже на кожному кроці, тепер я розумію місцевих жителів на трекінгу, яких весь час всі намагались фотографувати, а вони ховались. Як ви вже здогадались, ніхто на нас не нападав, тому живі і неушкоджені ми повернулись в готель.

Наступний день в Катманду був останній і ми залишили його на відвідання королівського палацу. Палац виявився великий, всередині всі експозиції були присвячені королю та його сім’ї, від народження до смерті. І я собі подумала, що все таки дивні ці непальці, спочатку вбили короля та його сім’ю, а тоді створили музей і відносяться до вже мертвого короля з повагою та пошаною. Якщо вам цікаво життя короля Непалу та його сім’ї раджу відвідати музей, там зібрано все, починаючи з монет та закінчуючи речами гардеробу і фотографіями ритуального спалювання.

Наступною точкою нашого візиту було місто Лалітпур, знаходиться на південній стороні річки Багматі від Катманду, і вважається одним з найкрасивіших міст світу через велику кількість визначних місць. Неофіційна назва міста, – Місто краси. З Катманду ми їхали на таксі, вхід у місто коштував нам по 40 грн. якщо перевести з непальських рупій, і намза ці гроші кожному наклеїли наклейку, на який, як нам сказали написано, що це квиток. Але я гадаю, що насправді на тій наклейці було написано, «Привіт ми туристи бовдури, і у нас є гроші», адже з іншого боку міста вхід був безкоштовним. Порада, -якщо ви купили квиток-наклейку, не клейте його на видне місце, краще сховайте, тоді ціни для вас в сувенірних крамницях будуть називати в рази дешевші. Щодо Міста краси, то воно  виправдало свою назву, на кожному кроці височіли яскраві та цікаві храми, каплиці і просто святі-пресвяті місця. Від розмаїття очі розбігались, тому ми ходили доки не обійшли всі пам’ятки позначені на карті, і задоволені, проставивши всі галочки в карту та собі у нотатки поїхали збирати речі.

На останок хочу сказати декілька слів, порад чи просто спостережень.

Трошки про погане

По-перше (і останнє) весь час здавалось, що гід нас якось хоче надурити чи заробити на нас, і це враження не покидало мене особисто до кінця треку, підкріплене різними фактами, хоча в кінці ми вчинили не логічно і дали йому ще й чайові. Тож якщо не хочете бути обдурені гідом, біжіть поперед нього і питайте ціни на готель, автобуси, тощо самостійно, бо якщо це спитає гід, то в названу ним ціну він вкладе невеличку комісію, посилаючись на те, що ви ж все рівно не розумієте мову і не зможете самостійно спитати. Тому вчіть англійську, язик жестів, вчіться малювати зрозумілі малюнки для тих кому на словах не дійшло і будьте бдітєльними! І мир вам.

А тепер про хороше: По-перше їжа в Непалі дуже смачна, дешева і її можна їсти, і нічого не боятись, а фрукти взагалі неймовірно смачні та соковиті, манго, папайя, банани, ананаси, і коштують копійки.

По-друге в Непалі великий вибір різноманітних сувенірів, картин, шарфів, спідниць та прикрас. Ще, коли ми були в Мавп’ячому храмі, за мною весь час бігала дівчинка і пропонувала купити в неї якусь мандалу, що то таке я не знала, тому спритно від неї втікала, і лише по приїзді дізналась, що мандала це як талісман-виконувач бажань, і що в Непалі, їх роблять найкраще, тому треба було не видєлуватись і купувати. Так що, якщо хтось раптом збереться в Непал привезіть мені будь ласка мандалу.

По-третє в Непалі всі і скрізь торгуються, і це нормально. Таке враження, що коли ти питаєш ціну, тобі називають якусь космічну з довідника Де стеля, а тоді починається гра в калькулятор, – продавець пише свою ціну, а я свою, і поїхали. Іноді така гра може тривати хвилин 30, дивлячись яка у вас витримка, враховуючи той факт, що ціни доступні від початку торгів. Я наприклад купила картину намальовану маслом формату А1 за 270 гривень, а початкова її ціна була 700 грн.

А ще непальці дуже привітні люди, не дивлячись на те, що країна бідна, і більшість населення отримують середню щомісячну зарплату 10$, вони весь час посміхаються, радіють життю та дарують нам свої посмішки. Від цього настрій покращується, і ти сам починаєш ходити і посміхатись всім, радіючи сонцю, небу, горам, повітрю, пташкам і звірям.