Революційно-експериментальний відеоархів

П’ять років тому, під впливом «помаранчевих» подій, група молодих художників об’єдналась для того, щоб влаштувати декілька перформенсів, підтримати таким чином і бурхливі події того часу, і заявити безпосередньо на вулиці про існування в країні сучасного мистецтва.

Революційно-еспериментальний простір (Р.Е.П.) нині працює як кураторська спілка і влаштовує свої заходи, за їхніми словами – «в закладах, куди люди навмисне приходять спілкуватись з мистецтвом», а не на вулиці. Але в період з 2005-го по 2007-й було проведено чимало перформенсів, задокументованих на плівку.

25 серпня в «Я галерея» відбувся кінопоказ найвиразніших відео робіт Р.Е.П. На стіні, на місці напівдемонтованої роботи Тіберія Сільваші, серію розпочав «We will Р.Е.П. you!» з циклу «Інтервенція» (з цього циклу також були представлені «Акція без назви», та «Р.Е.П. партія»). Художники обрали для «декорації» один з мітингів-протистоянь між різними політичними силами на майдані Незалежності, 2005 року. Манера аматорської «рухливої» камери додає відео шарму документалістики. Робота адаптована для іноземного глядача англійськими субтитрами, проте мова оригіналу записана не розбірливо, і це дещо псує враження. Хоча монолог «поетеси з народу», або прохання священника через гучномовець дати декілька хвилин тиші для молитви, чути доволі чітко. Можливо, інші діалоги не мають значення. Транспаранти з цитатами Йозефа Бойса та Енді Воргола говорять самі за себе.

Друга робота «Акція без назви» відтворює події мистецького мітингу... посеред поля за містом, на фоні заходу сонця. Проводячи веселу маніфестацію, викрикуючи випадкові гасла зі своїх транспарантів, художники тим самим доводять до абсурду призначення не «фіктивних» мітингів.

«Партія Р.Е.П.» розповідає про агітацію біля Головпоштампу. Серед передвиборчих гасел творчої спілки: «Кожній бабці – пухністі капці!», «Метрополітену – фесконтроль!» та багато інших. Цікаво слідкувати за реакцією перехожих. Фінальні кадри проїзду одного з агітаторів на коні, з біло-чорним прапором в руках, викликає веселу асоціацію з обкладинкою альбому Rolling Stones «Get Your Ya-ya’s Out».

Наступну вуличну акцію «репівці» вирішили провести, не беручи в ній безпосередньої участі. Вони запросили лірника продекламувати замість історичних пісень історії визначних перформенсів різних українських художників. Задум дійства, котре відбулось на Софіївській площі, доволі непоганий. Проте, незважаючи на чудовий музичний супровід та доволі цікаві історії, розповідав він їх без «напруги». Камера зафіксувала декілька позіхань серед слухачів. До того ж, дався взнаки дефект нечітко записаного звуку. Дивно, адже, на відміну від попередніх акцій, ця відбувалась не під час галасливого мітингу.

В роботі «Контрабанда» звуковий супровід майже відсутній, бо відеозйомка відбувалась нелегально. Суть роботи – порівняти геополітичні відносини різних маштабів. На кордоні з Польщею, де постійно відбуваються (відбувались на момент зйомки перформенсу, 2007, коли Польща ще не входила до території «Шенгену») незаконні перевезення тютюну та алкоголю, «репівці» перевезли російський газ в надувних кульках, котрі урочисто тримали в руках, і російську нафту в грілках, прив’язаних скотчем до тіла під куртками (так зазвичай перевозять алкоголь).

Дві наступні роботи я б класифікував, як чисту документалістику, без мистецької складової. За словами Лесі Хоменко, репівці самі вважають, що в цих творах вони не показали свого власного ставлення до висвітлених явищ. Одна відео – про київську художню Академію (НАОМА), інше – про Спілку Художників (НСХУ). Професори та викладачі Академії були попереджені про те, для чого їх знімають і ставлять їм запитання. Стрічка монтувалася спеціально для презентації київської Академії у стінах Віденської Академії Мистецтв. Здавалося б, сам задум такого фільму мав би викликати захоплення. Але все набагато похмуріше. Під час перегляду, незважаючи на те, що бачив стрічку не вперше, я не знав, куди подітись від сорому за нашу Академію. Саме від Микити Кадана (один з головних організаторів Р.Е.П.-у) я свого часу вперше почув розподіл на актуальне та неактуальне (як альтернатива напіврозбірливій класифікації «сучасне-не сучасне» та «концептуальне-не концептуальне») мистецтво, а також поділ на мистецтво «внутрішнього» та «зовнішнього вжитку». За цією класифікацією «фабрика майстрів», тобто київська Академія, є механізмом продукування напівактуального на обмеженій території мистецтва. Цим і пояснюються постійні нападки деяких українських «класичних» художників в сторону «незрозумілого» «забугрового» мистецтва. Постійне порівняння себе зі ще гіршими зразками і заяви про те, що наша школа унікальна, «бо ніде такого в світі (вже) не роблять!»Віденська Академія спочатку сприйняла кадри з рясно завішаними аж до стелі живописом стіни та розказані професорами принципи майстерності, як ретроспективу, або гарно поставлений декораційний антураж. Для них це повернення до минулої епохи. І якщо говорити про Академію як про «мистецьку кухню», особливості якої не кожному пересічному дано збагнути, то представники Віденської Академії є художниками, а не випадковими глядачами.

Дві роботи, про Спілку та Академію, не є суто насмішкою над внутрішніми механізмами київського мистецтва. Це є спроба, бодай доволі самодіяльна з точки зору кіноматографії, аналітико-критичного аналізу. Всі учасники Р.Е.П. є випускниками згаданої Академії. Сама їхня організація уособлює модель творчої спілки. За їхніми словами, це – «пошуковий метод виходу з «неінтегрованості» українського мистецтва».

З огляду на невисоку якість запису відео, навряд чи варто розраховувати на його ліцензоване тиражування. Хоча, власне, такий продукт і має сприйматись в процесі діалогу з авторами, а не перед домашнім телевізором, в капцях.

Фото з сайту http://www.rep.tinka.cc/