Шешори - екологічно чиста карпатська перлина.

Шешори - надзвичайно гарне і привітне гуцульське село, яке простягається вздовж річки Пістиньки на кілька кілометрів. Навколо села - мальовничі гори, смерекові ліси, в самому ж селі мешкають унікальні люди, які зберігли традиції ліжникарства, ткацтва й різбярства. Вироби виставлені на продаж для гостей за надзвичайно низькими цінами, зважаючи на забарність праці. Про привітність цих людей можна писати окрему статтю, ми ж поки напишемо про сам фестиваль.


Шешори зустріли гостей не зазначеним в програмі дощем, який розмив поле перед сценою, через що там утворилося невеличке болото. Хотілося відразу побачити все, але одна злива замінювалася іншою і так усі три дні. Хоча це не зіпсувало загального враження від фестивалю, й навіть навпаки - підсолодило. День не був таким спекотним, а вечір і ніч не лякали комарами :). Організатори очікували десь близько 10-15 тисяч фестивальників, що в порівнянні з попередніми заходами надзвичайно багато, приміром, на перший фестиваль зібралося кілька сотень відвідувачів.

Цьогорічні Шешори - це не лише свято музики, а й лендарту, кіномистецтва, національних традицій, різноманітних обрядів, конкурсів, танців, музичних інструментів й, навіть, забавки для дітей. Усі бажаючі могли відвідати чотири паралельні музичні майданчики, на яких проходили майстерні з українських, ірландських, естонських та східних танців. Окрім того, народні майстри навчали публіку традиційних ремесел: ткацтву, розпису по склу, виготовленню сирних коників й ляльки-мотанки. Приміром, ірландських танців публіку вчили гурти: "Татхагата", "Комаха", "Зеленые рукава" та "Гурт Йо'Гурт".

В Шешорах діяв і дитячий ігровий майданчик "Равлик", де батьки могли залишити своїх діточок вдень. Дітей віком від 3 років вчили творити разом з художниками-гравцями у казковій альтанці, розташованій на стадіоні.

Реєструвалися не всі, тож неможливо визначити точну кількість учасників. Приміром місцеві жителі називали збір організаторів "абдіраловкою" і йшли слухати музику безкоштовно. Реєстрація коштувала 25 національних одиниць, а з фірмовим диском (обкладинка якого, до речі, ручної роботи) 50 гривеників. Кожен реєстровий учасник мав отримати фірмову тасьму, яку робили також власноруч слухачі Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.

Тож, приїжджі реєструвались, а тим часом Павло Нечитайло - ведучий цього дійства, а заразом й соліст гурту "Пропала грамота", оголошував початок музичної частини Шешор. Сцена відкрилася Києво-Кишенеуським "ХО!". Дві літери в назві - це абревіатура "Художник Оркестру". Гурт, що складається з художників та архітекторів Києвської академії мистецтв, запропонував першим відвідувачам Шешор надзвичайне поєднання духових інструментів, а точніше флейти, на додачу до якої використовувався акордеон в суміші з ритмічними ударними. "ХО!" - це перш за все індивідуальне поєднання традиційних акустичних українських та молдованських мотивів.

Естафету знайомства публіки із закордоними гостями перейняв естонський гурт "Vagilased" ,який вбачає в собі іншій ракурс сприйняття старого естонського фольклорного колориту через усвідомлення сучаних енергійніх ритмів. На денних танцювальних майданчиках всі охочі мали змогу відвідати уроки естонських танців від чарівної вокалістки гурту, а так само показати власні навички в хореографічній справі у супровід виступу "Vagilased".

Подільська команда "Очеретяній кіт" запропонувала гармонійне поєдання струнних інструментів (акустична гітара, контрабас, скрипка) з флейтою та бухало,що доповнювались співом. Музика гурту не така й божевільна, але дах таки знесло. В цьому випадку через зливу постраждала сцена, в якої дійсно зірвало дах, внаслідок чого виступ гурту відклали до останнього дня.

Здається найбільше глядачів назбиралося під вечір першого дня, коли виступали "Гайдамаки" та румунські "Fanfare Ciocarlia". Гайдамаки щойно повернулися зі свого чергового туру Европою, а вже сьогодні їм вирушати до Польщі. Український гурт вже відвідав Польщу, Німеччину, Словаччину, Чехію, Голандію, Францію, Італію, Білорусь та Росію. Останній альбом названий як і книга найвідомішого українського письменника закордоном Юрія Андруховича "Перверзія". До речі, в компанії цього класика сучасної української літератури на фестивалі було помічено Тараса Прохасько та Сергія Жадана.

Закривав музичну програму першого дня румунський "Fanfare Ciocarlia" (у перекладі "fanfare" - духовий оркестр, "ciocarlia" - жайворонок). Організатори назвали цей гурт найсильнішим представником зарубіжжя. Не дивно, адже "Фанфари" в квітні 2006 року виграли премію Бі-Бі-Сі Planet Award в категорії Европа. "Іноді, коли кажу людям, що я із Зече-Праджині, вони думають, що прийшов з кінця світу. Але тут, на краю світу, - найкраще місце для створення музики", - говорить трубач з "Fanfare Ciocarlia". Як казав вже вищезгаданий Юрій Андрухович:
"...Про який там схід можна казати, якщо
Є стіна, за якою велике й німе ніщо,
І воно не любить нас не знати за що,
Бо насправді воно ніяке..." ["Індія"]
Якраз такі фестивалі як Шешори покликані розбивати такі уявні стіни і най буде ще більше закордонних представників, най більшість будуть хоча б на рівні цих цигансько-молдованських румунів - тобто їх кількість переростає в якість, тоді й наш музичний рух розвиватиметься, й уявна стіна між заходом і сходом розвіюватиметься.

Цьогорічна організація була на кілька щабелів нижче за відомі Евро-фестивалі, але в порівнняні з минулорічним - в кілька разів краще. Єдина проблема, яку так і не вдалося подолати - громадські прибиральні. Цього року одним з спонсорів виступила фірма "Екопром", яка малася встановити туалети. Але проблема так і не вирішилася в повній мірі. Біля туалету після дощу утворилося болото, заклади місцевого використання не чистилися. Коротше кажучи, "туалетна проблема" в нашій країні стоїть чи не гостірше за т.зв. "політичну кризу". Тим не менше фестиваль продовжувався і наразі хотілося б розповісти про ще один громадський заклад, але вже набагато приємніший за WC.

Місцем, що подарувало відвідувачам поєдання духовної гармонії та спокою, панування справжньої ідилії, стала чайна. Відвідувачі мали змогу скушкувати безліч різноманітних гарячих напоїв як з гірських трав, так і звичані чорні та зелені чаї, але в незвичному для них поєданні - імбиром та лимоном, полинню та молоком. От, приміром, халаву (солодощі до чаю) готував сам соліст Квадрраджесими Шеша. В цьому закладі немає стілів та стільців - усі відвідувачі сидять на подушках, а напої та страви ставлять на дощечки. Після сеансу чаювання не хотілося йти ні на які концерти, але довелося.

Отже, другий день виявився найбільш насиченим за кількістю музичних колективів. Він розпочався виступами українських народних колективів: "Петровичі" (м. Ворохта, Карпати), "Гудаки" (с.Нижнє Селище, Україна), "Аргин" та "Тімане" (с. Стила та с. Роздольне, Приазов'я, Україна), Родинний ансамбль Лупанів (с. Фурманівка, Одеська обл., Україна). Всі ці колективи по-своєму особливі, але в кожному фактично провідну роль відіграють цимбали, які створюють неперевершене музичне тло. Але сьогодні найбажанішими виявилис "Гудаки", яких глядачі не могли дочекатися, скандуючи назву гурту, а опісля виступу викликаючи на біс.

Джонатан Шорленд (волинка) та Кліф Степлтон (хурді-гурді) продовжили виступи другого дня Шешорського фестивалю. Митці корінні Великобританці й працюють разом уже понад рік у складі гурту "Праймівел" (Primaeval), де ще грає молодий талановитий гітарист та мультиінструменталіст Сонні Девідсон (Sonny Davidson). Люду під сценою майже не спостерігалося - розтіклися хто-куди. А було куди.

Спека не давала спочити гамірним танцювальникам, тому кількість тіл в річці за сценою значно зросла. Невеличка гірська річка охолоджувала і народжувала нові сили для гоцання попід сценою. До речі, частиною експозиції під сценою на другий день була курка, а точніше курка та її господарка, які вміло витанцьовували і кружляли: бабця - навколо своєї осі, а курка - навколо бабці.

Продовжили виступ Київські "Божичі". Гурт складається з експедиторів-мандрівників, які збирають пісні та музику з українських сіл, а потім передають її нам. Читачам нашого сайту гурт вже відомий з презентації казок лірника Сашка. Продюсером першого їхнього альбому був сам Олег Скрипка, що не може не викликати шани до колективу. Грають насамперед етнічну музику Лівобережної України.

Як сказав Павло Нечитайло, ДахаБраха - це гурт з найбільшою кількістю інструментів на цьому фестивалі. Певно, так воно і є. Індійські табла, будійський гонг, віолончель, маракаси, трещьотки, гуцульске бухало, рубель, палички, малазійський гонг, глиняні свистульки, окарина, індійська тампура і голоси - все це підручні засоби для створення єдиної живої музики від ДахиБрахи. Гурт також викликали на біс, але, їм було важко, техніка Шешор не витримувала такої кількості музичних інструментів, через що дуже лаялась: шипіла та гарчала. ДахаБраха починала виступ три рази(!). І лише з третього, техніку вдалося хоч трохи приборкати.

"Di Grine Kuzine" з невимовною майстерністю перетворює минуле у майбутнє. Вони здатні прокласти стільки мостів крізь час, скільки забажають, у всіх напрямках, але вони завжди повертаються додому - в Берлін, щоб знову збагатитися мелодіями та мотивами рідного, але такого багатогранного та неосяжного міста". - так пише офіційний сайт гурту www.kuzine.de. Німці створили надзвичайно теплу ауру, яка, здвалось, кружляла в повітрі десь над полем, на якому зібралися люди.

Ну, а на завершення другого дня, організатори запропонувли дієтичний продукт - "Гурт Йо'гурт" з Києва. Гурт створено у 1999 році. Навряд чи можна сказати про нього "made in Ukraine", оскільки грають "Йо'гуртівці" ірландський фолк в суміші кельтських мелодій, кантрі, джазу, року та музики у стилі "new age" на основі творів Т. Решетька, О. Путятіна та Джека Фроста.

Після другого дня лишилася гора сміття під ногами, хоча не більша за перший. До наступного дня все було вичищено і, якщо можна так сказати, блищало. Як же Шешори вирішили цю проблему? Виявляється, вранці діяли спеціяльні еко-бригади, які займалися збором сміття і очищенням поля перед сценою. За це організатори безкоштовно рестрували, але запис був попередній, тож до бригади потрапити було не так і просто.

Отож, вже на вичищеному стадіоні наступного дня розпочинали музичну програму "етно-модно-кислийджазовий" гурт "Гуцул Каліпсо". Хлопці кажуть, що вони грають в стилі "гуцул-хоп-ейсід-джаз" із, здавалося б, надто соціальними текстами. Але народу то до душі. "Рекет Ганстєра" - приклад гуцульської братви, "Маньоври" - про війну з сусідами, "Кукурузнік" - пісня присвячена такому класу людей, які називають себе таксистами, ну і відомий широкому загалу "Прєдсєдатєль", який і "гроші не задекларував" і "на виручені гроші Жигуля купив", а в результаті: "Біля сільради його зловили його зловили й били. Цілу бригаду!" Глядачі набралися нахабності кілька разів викликати Гуцулів на біс вже під час виступу наступного учасника "Пропала грамота". Гурт предсавляє Хмельницьку область місто Кам'янець-Подільський. Вже відомий глядачам ведучий фесту Павло Нечитайло, як я вже писав, є керманичем гурту. Гурт поєднує в собі й етнічні мотиви, й містичні деталі. Після "Грамоти" на сцену вийшов знову "Очеретяний кіт", якому, як зазначалося раніше, в перший день завадив дограти прогаму зірваний дах.

Закордонних гуртів на третій день приїхало аж два - це "нагУаль" з Білорусі та "Йоанна Словінська з гуртом" із Польщи. "нагУаль" - то один з найвідоміших Білоруських гуртів закордоном, виступали в різних країнах: Росія, Польща, Литва, Франція. Гурт грає звичний білоруський фолк в незвичній космополітичній обробці. Всі інструменти виготовлені музиками власноруч, один струнний йменується "йолкін ніс", бо зроблений власноруч з гілки ялинки з натягнутою струною, є ударні бамбори - це інструмент з борщовика, з нього ж зроблений духовий інструмент діджеріду. Ще до біса струментів, справжній білоруський дух і все це - вільна музика авторитарної країни. До речі, під час виступу гурту, було піднято кілька прапорів білорської опозиції, най живе Білорусь! А от Йоанна Словінська вже вірізнилася тим, що після виступу вигукнула "Слава Україні!" Цій чарівній співунці й скрипальці довелося двічі співати на біс! До речі, її можна зустріти на багатьох фестивалях, Йоанна - часта гостя фестивалів Польщі, Німеччини, Франції, Швейцарії, Іспанії, Швеції, Білорусі, Литви, Чехії, Македонії.

Перед виступом легенди української готики - гурту "Вій", на сцену повиходили голови сільрад, облрад, райдержадміністрацій і т.д., які говорили про одне й те саме. В кількох словах - їм усім сподобався фестиваль, вони всі задоволені і запрошують наступного року приїхати. Один чиновник навіть блиснув знанням англійської мови.

"Вій" дарував слухачам ті пісні, яких вони вимагали. Найбажанішими виявились "Очі відьми" та "Хата скраю села". Відривались геть усі - виступ гурту, вік якого вже перевалив за 15 років, був неперевершеним і навіть маленькі технічні проблеми не зіпсували враження.

Наступним гуртом був Львівський "Бурдон". Учасники гурту про себе висловлюються: "Якшо ви почуєте шось шведське в нашій музиці, то це наша скрипка. Якшо шось мадярське - то фідл. Якшо шось давнє, то це наша нікельхарпа. Якшо шось етнічне балканське, то це наші тапан і бузукі. Якшо карпатське - це дримби і бубни... А як вже то все разом, то це фольк-бенд "Бурдон". Хоч гурт був і напів-хедлайнером, всі з нетерпінням чекали на "Перкалабу". Виступ почався скромно і без пафосу, гурт представляв нову програму під назвою "Грубабабагруба", але підступний дощ знову завадив виступу гурту, отже Івано-Франківці відклали повноцінну презентацію вже на наступний рік. Хоча перкалабці не доспівали лише кількох пісень.

Тож, фестиваль як почався, так і скінчився - дощем. Казали, що це Бог проливає сльози радості, в нас же промайнула думка, що то Карпати пускають сльозу не бажаючи відпускати музик додому.








Світлини - Ольга Закревська, Максим Щербина, Богдана та Леся Ткачук.