Шевченківська премія – содомія літератури і держави

27 березня у квартирі «Бабуїн» відбулася чергова літературна дискусія, зорганізована видавництвом «Зелений пес». Цього разу для обговорення було обрано тему «Шевченківська премія: «дерибан» державних коштів чи вшанування достойних?» Взяти участь у ній погодилися такі відомі в літературному світі люди, як Дмитро Стус, Тарас Федюк, Микола Жулинський, Дмитро Лазуткін, Богдан-Олег Горобчук та Оксана Забужко. Вели дійство брати Капранови.

Хоч тема цієї дискусії по-суті актуальніша за попередню: «Чи потрібен оргазм українській літературі?», але людей прийшло вдвічі менше (за підрахунками братів Капранових) – ну що поробиш, людям про секс цікавіше, ніж про якусь державну нагороду та гроші... А гроші, до речі, Шевченківська премія передбачає чималі – 130 тисяч гривень отримає кожен цьогорічний лавреат, серед яких учасники дискусії: Тарас Федюк та Дмитро Стус.

Федюк, Стус та Жулинський виступали з більш традиційної позиції – Шевченківська премія, без сумніву, потрібна, але процес номінування і вибору найкращих потребує змін.

Їхні противники – Оксана Забужко, підкріплена двома молодими поетами, заявляли інакше: Шевченківська премія давно корумпована, черга на лавреатів давно визначена, тому давно відомо, хто отримає премію в наступному році, і так далі. Горобчук, крім того, робив акцент на вік володарів премії – всі вони досить зрілі, вже відомі й досить забезпечені, на його думку, люди. Тому краще давати цю премію (і гроші) молодим і ще маловідомим, але талановитим авторам. За підрахунками Горобчука, молодому поетові на рік потрібно близько 30-40 тисяч гривень – і, отримавши премію, він зможе 4 роки спокійно писати і нічого не робити. Дмитро Лазуткін не був у попередньому переліку запрошених, тому мабуть не дуже ознайомився з темою. Коли після його фрази «26 тисяч гривень – це нормальні гроші» йому нагадали, що це 26 тисяч доларів, йому аж мову відняло і він не зміг доказати свою думку.

Микола Жулинський усім нагадував про своє минуле у структурі влади – і мімікою, і жестами, і характерними висловами він був дуже схожий на нардепа. Зрештою, і пустослівністю також (хоча пан літературознавець наголошував, що прагне змінити процедуру обрання лавреатів, і пропонував створити експертні групи для висування кандидатів на неї).

Оксана Забужко запам'яталася фразою «Шевченківська премія – це содомія літератури і держави» і постійними апелюваннями до Заходу з його традиціями і функціями літературних нагород.

Не скажу, що учасники дискусії добилися якихось значних успіхів у з'ясування істини, та і мети такої вони перед собою, мабуть, не ставили, але загалом розмова минула цікаво і задоволення від неї отримали всі – і учасники, і глядачі. А отже чекаймо на наступну дискусію!