Шлях до Сігету (тернистий)

Сьогодні розпочався один з найбільших фестивалів у Східній Європі – Sziget! Насправді просунуті тусовщики тут вже з "мінус першого дня", тобто для них сьогоднішній перший – вже третій фестивальний день. Найбільшою зіркою сьогоднішнього дня є Лілі Ален (Lily Allen), яка закриватиме виступи на головній сцені (Main Stage).

Про події на фестивалі Сігет вас інформуватимуть два журналіста: Ірина Джола, Богдан Логвиненко, фотограф Ольга Тихонова та програміст Андрій Скалюк.

Люб'язне угорське посольство відкрило нам (Андрію, Богдану та Ользі) візу з 12.08-го, а на фестиваль надзвичайно хотілося, тому ми виїхали на день раніше і провели цілий день в Ужгороді та Чопі, познайомились з місцевим циганням та угорцями, які геть не мають бажання підвозити трьох українських фестивальників. А о 23-ій до цілодобового прикордонного кафе заїхав пан Цезар з Польщі, який на запитання чи не хоче він підкинути трьох біженців з України відповів – "запросто!"

Ми поїли, заправили повний бак і налили трішки пального в каністру. Цезар учора приїхав з Будапешту і по всьому місту бачив дивні афіші, але не знав, що то є за фестиваль. На кордоні ми майже не стояли, легко пройшли все аж до останнього шлагбауму. Колінки в нещасних українців трусилися від європейської демократії. І от, вирок – нам не дозволяють в`їжджати в Угорщину – в нас на 2 літри пального більше, аніж допустима норма. Виливати в землю не дозволяють, взяти в пляшку задарма – теж.

Повертаємося на крок назад, зустрічаємо фіру, зливаємо пальне... Але далі ще одна перепона – Андрію Скалюку поставили штамп у паспорті про виїзд з Шенгену. А віза в нас одноразова – лише один в`їзд в Шенгет. Що ж Андрію, па-па :))) Але добрий дядько прикордонник просто взяв і ручкою закреслив виїзд Андрія з Шенгену. Ось така вона – сучасна дипломатія. Ми на території Угорщини, звісно ж, завдяки браттям полякам :)

Далі ми з пригодами шукали залізничний вокзал, потім єдина касирка мовою жестів пояснювала, як нам доїхати до Будапешту з містечка, назву якого ми так і не змогли прочитати. Три людини поспіль нам намагались відчаяно пояснити – як же нам доїхати до Будапешту. Єдине слово, зрозуміле нам у всій їх балачці, це сам Будапешт :)

Зрештою ми взяли квиток і сіли в потяг. О 3:30 ми були всередині, відправлення о 4:41. Що робити годину в потязі, в якому крім нас – нікого немає, на пероні – жодної душі.. Заснути – страшно – а раптом це таки не наш, не спати теж важкувато – подорож вже видалася виснажливою.

Виявляється, нам треба робити пересадку! Але от ще кілька годин і вуаля – ми в Будапешті!

На фестивалі сонячно, але немає розпилювачів води, чисті душові, схоже, вартість не лякає ані угрців, ані іноземних відвідувачів. Але, все ж, угорці тут – в більшості. Трішки зменшилась кількість сцен і збільшився базарчик – українських виробників тут як і раніше – немає. На жаль, Мокша теж не представила Україну, зате 14-го тут будуть Гайдамаки. Українців на фестивалі зовсім небагато.

Більше світлин в фотогалереї Ольги Тихонової >>>