Сонце і дощ, романтика і драйв - все це Stare Misto 2011

Виступами шести гуртів, танцями під палючим сонцем, дощем та градом порадував третій міжнародний рок-фестиваль «Stare Misto».

Першими виходили на сцену запальні ска-панки з Італії. Чому запальні? Бо те, що творили зі слухачами музиканти в камуфльованих штанях та червоному кілті – це було щось. Буквально на перших акордах найбільш активні зняли взуття і застрибали в ритмі музики Talco. Звісно ж, почути афішовані антифашистські та антирасистські тексти змогли лише ті, хто знає італійську. Зате решта стадіону з радістю підспівувала всесвітньо відому «Bella ciao» і разом із барабанщиком, афішованим як Рінґо Старр, відбивали такт партизанського гімну.

Підігріті італійцями, страшенною спекою та пивом, фестивальники вже чекали на RotFront – інтернаціональний гурт з Німеччини, в творчості якого переплелися мотиви багатьох культур. Одна  лише вокалістка, яка вийшла на сцену із традиційною базарною безрозмірною сумкою в біло-синю клітинку, зірвала шквал аплодисментів та задоволених улюлюкань від глядачів. Але дивував RotFront не лише своїм зовнішнім виглядом та музикою, а ще й «лірикою»: німецько-, англійсько- і російськомовні тексти, так би мовити, «на злобу дня». Чого вартувало лише їхнє Russian Disco – пісня про циган, євреїв та геїв, «…сигарета-сигарета, you make me feel much better…», «…хорошо, что я запасся огненной водою…» – загалом тексти – суцільний стьоб на сучасність, музиканти пройшлися по усіх болючих точках постпролетарського суспільства.

А от вже хто-хто сам отримував задоволення від власного виконання, то це явно були  французи La Phase. Було незрозуміло, хто відривався під цю музику більше: самі музиканти чи молодь, яка слемилася під сценою і танцювала під їх драйовові пісні. Не менш цікаво було дивитися на самого вокаліста гурту, який жестикулював так яскраво та влучно, що можна було здогадатися про зміст пісні, навіть не розуміючи найромантичнішої мови у світі. Особливо точно всі зрозуміли «fuck de la police», яка була перекладена на міжнародну мову жестів, так щоб сумнівів у настрої пісні  ні у кого не виникло.

Навіть дощ, який все збирався і збирався вдарити по спалених сонцем плечах фестивальників, так  і не наважився вдертися на територію, де панували драйвові французи. Гриміло страшенно, блискало, але жодна крапля не впала, доки La Phase не зійшли зі сцени.

Після запальних танців та агресивних слемів нарешті настала черга для романтики та «мєдляків» – до сцени почали підтягуватися люди, які більше за інших хотіли послухати фінів Poets of the Fall. І тут сталося те, чого не допускали більше години La Phаse – почався дощ. І не просто собі дощик, під яким так приємно танцювати після пекучого сонця, – почалася справжня злива. Не рятували ні величезні пакети для сміття, які добрі продавці з пивних палаток добродушно давали бажаючим залишитися сухими, ні парасолі. За кілька хвилин вже повністю мокрі, всі потрапили ще й під град розміром із фасолину. І саме під час отакого неподобства на сцену вийшли «Поети».

–  Не співайте! Не виходьте ще! – почулося з боків, – ви що, не бачите, що дощ?

Але не то не всі фіни розуміють нашу мову, не то з інших причин, але музиканти почали свій виступ. Та буквально наприкінці першої ж пісні всі забули і про дощ, і про мокрі ноги, і шаленство продовжилося.

Зрештою Марко (вокаліст гурту) пояснив публіці, що така погода є закономірною: «Немає нічого дивного в тому, що падає дощ і гримить грім під час нашого виступу, така вже в нас назва, і такі вже пісні ми співаємо.» Але дощ недовго підтримував імідж фінів – закінчився хвилин за 20.

Що здивувало: ніяк не очікувала від такого романтичного образу, як у вокаліста, такої незвичної поведінки на сцені. І мова не йде про валяння по сцені, одягання на гітариста віночка, подарованого якоюсь фанаткою, чи обнімання того ж гітариста за коліна, а про доволі таки недвозначні жести при доволі таки милих текстах. Хоча, душа поета – темна ніч. І треба віддати належне «Поетам»: вони відспівали всі до однієї пісні із останнього альбому «Alchemy Vol.1», як і  обіцяли.

Нарешті дійшло свято і на вулицю людей із червоними стрічками на руках, які зайняли перші ряди задовго до початку фестивалю: на сцену нарешті вийшли британці IAMX.

Хто бачив їх вперше, той зрозуміє: екстравагантний зовнішній вигляд, ритмічність та  синхронність музикантів, якісь майже інопланетні жести вокаліста гурту Кріса та його кількаразові зміни капелюхів під час виконання пісень створювали враження, що перед вами не просто виступає гурт, а розгортається вистава.

Але справжній зоряний час настав для перших рядів, коли на одній із пісень Кріс зістрибнув зі сцени і пішов у натовп. Дівочий вереск на якісь секунди перекрив голос самого музиканта, а бідні охоронці ледве віддерли його від фанаток, які вчепилися мертвою хваткою в «чудо в пір'ї», як охрестили Кріса за нашийник із чорними пір'їнами. Але на цьому пригоди Кріса не закінчилися: залізши по апаратурі назад на сцену, музикант послизнувся, ледь не сів на поперечний шпагат і не полетів туди, звідки щойно його витягнула охорона.

Зрештою, виконавши декілька пісень із нового альбому і не забувши й про старіші свої хіти, гурт пішов зі сцени, щоб повернутися за декілька хвилин: виконати ще дві пісні і пообіцяти, що незабаром ІАМХ приїде із концертом до Києва. Останнє порадувало не лише старих фанатів, але й тих, хто був під враженням від їхнього шалено енергійного виступу.

Вже достатньо звечоріло, коли на сцену вийшли серби. На жаль, не то холод, не то поїзди, на які так поспішали приїжджі фестивальники, не то на Stare Misto й справді приїхали здебільшого фанати ІАМХ, але Кустуріцу і його No Smoking Orchestra залишилися слухати найстійкіші і найвірніші фанати. А ще – ті, хто нікуди не поспішав. Бо із початком виступу балканців і справді дуже затянули… Але глядачі, які, все ж таки, дочекалися хедлайнерів фестивалю, залишилися задоволеними: серби таки змотивували втомлених, спалених сонцем і змерзлих фанатів водити хороводи. Сербські мотиви і драйвові музиканти зробили свою справу: молодь дотанцьовувала з останніх сил, а трішки старше покоління, яке прийшло спеціально на Кустуріцу, задоволено кивало головами і пристукувало ногами, попиваючи пивце. 

Загалом, фест вдався на славу! Все було настільки різноманітним та різношерстим – що гурти, що погода, що самі фестивальники. І хоча цього року людей помітно поменшало, але драйву та позитиву вистачило на всіх – бери-не хочу.

Тепер чекаємо і вгадуємо, хто ж наступного року виявить бажання приїхати до Львова виступити повторно перед такою публікою, яка 28 травня на львівському стадіоні «Україна» спалила плечі, стоптала ноги, зірвала голос, але мужньо стояла до останнього, чекаючи на своїх улюбленців.