Stare Misto-2013: два дні, дві сцени та уроки української лінгвістики від музикантів

Хто минулого року розчаровано зітхав, коли дізнався, що через ЄВРО-2012 фестиваль «Stare Misto» відмінили, цього разу мав шанс все надолужити, адже організатори розтягнули свято на два дні. Але це було не єдиною новиною. Глядачі, які заходили на територію стадіону, здивовано оглядали не одну сцену, а цілі дві: поки на першій виступав один гурт, на іншій готувалися до виходу наступного, що досить таки скоротило паузи між виступами.

Те, що кожен фестивальний день розпочинав саме український гурт-початківець стало цікавим нововведенням. В суботу, першого дня фестивалю, розігрівали публіку Epolets. Стандартна ситуація, коли на початок дійства мало-хто поспішає, а хто і прийшов, той швидше «розігрівається» пивом, ніж музикою, в даному випадку не трапилася. Хлопці викладалися на повну. І не то привезли із собою фанатів із рідного міста, не то за них і справді недаремно проголосувало стільки людей на сайті фестивалю, – але публіка, хоч і не надто численна, зустріла хлопців активними танцями, а багато-хто і підспівував їх англо-російсько-україномовні пісні.

Щоправда, під кінець виступу Epolets погода почала псуватися остаточно, і з хмар, які затягнули небо, пішов дощ. Спочатку дрібненький, а потім все сильніший і сильніший. Бо який же фестиваль «Старе Місто» і без дощу? Це вже певна традиція.

Але ніякий дощ не може завадити, якщо меломани хочуть побачити вживу своїх улюбленців. Ляпис Трубецкой – це не просто музика, це протест і самобутність. Українці таке однозначно цінують, тому  й не дивно, що з першими акордами білорусів народ, який перед цим сховався під накриттям трибун справа стадіону, потягнувся під сцену. А згодом навіть ті, хто найбільше боялися змокнути, сховали парасольки. Однак жоден фанат не зрівнявся із буйством, яке творилося серед білоруської «делегації»: хлопців та дівчат, які звісно ж знали всі тексти своїх улюбленців напам’ять, активно жестикулювавли та стрибали-танцювали. До слова, їх біло-червоно-білий стяг (прапор Білоруської Народної Республіки в 1918-1919, 1991-1995 рр., а тепер – символ опозиції теперішній владі РБ – прим. автора) майорів серед натовпу всі два дні.

Наступними на сцену виходили Che Sudaka – у прямому розумінні вибухова суміш музики Латинської Америки та Іспанії. Саме із них почалася традиція на «Старому Місті» звертатися до глядачів українською мовою, хоч і зі шпаргалкою в руках. «My Ukrainian is not well, but… Всім весело?» – час від часу ламаною українською цікавився вокаліст гурту, і почувши задоволені крики та верески, розпочинав нову композицію. Цікавою родзинкою їх виступу також став кавер на пісню Стінга «Englishman in New York». Не ручаюся, чи був це дослівний переклад на іспанську, однак хлопці пояснили, що ця пісня про емігрантів-нелегалів. Зважаючи на їх біографію, цілком імовірно, що вони знають, про що кажуть.

Не минуло і запланованих на перерву між виступами гуртів півгодини, як на сцену вийшли британці Archive. Під їх «You Make Me Feel» натовп просто впадав у транс. Адже після яскравих та запальних латиноамериканців це просто була година відносного спокою для ніг і рук фестивальників. Довгі композиції, які вокалісти гурту буквально проживали на сцені, не приховуючи своїх емоцій та страждань, про які і співали,  монохромність в одязі колективу – все це створювало  специфічну атмосферу. Не гнітючу, ні в якому разі, а якусь дуже інтимну.

А після інтимної атмосфери звісно ж чекай якогось більш відвертого продовження. І воно не забарилося – на сцені з’явилася особа із величезним букетом фіолетових квітів. «Якась фанатка IAMX, чи що?» – зашепотіли в натовпі.  Аж доки «фанатка» не взяла до рук мікрофона і чоловічим басом не поцікавилася, як у публіки настрій. Як це не дивно, але самого Кріса Корнера (фронтмен гурту IAMX – прим. автора), а це був саме він, у довжелезному капюшоні, який здалеку виглядав, як чорне волосся, майже ніхто не впізнав. Про це можна судити по реакції публіки, яка лише після його звернення заверещала і запищала. Ну, а далі все було так, як і має бути на виступі цього гурту – Кріс Корнер у пір’ї, інфернальний макіяж у музикантів, шалена ритмічність композицій та задоволені крики і фанатів у чорно-червоному одязі, і решти стадіону.

Так склалося, що останніми виступали того дня вже знайомі стадіону «Україна» виконавці. Адже після британців IAMX на сцені з’явився король балканської музики – Ґоран Бреґовіч та його Weddings and Funerals Orchestra. Традиційні танці під знайомі мелодії, скрипки, які роздирають душу, вокалісти в народному вбранні, хороводи серед публіки – таким було завершення першого фестивального дня.

Приємно, що "Stare Misto" цьогоріч відзначилося не лише нововведеннями, але й пунктуальністю: кщо було написано, що початок о 14:30, то так воно приблизно і було. Якась незначна затримка на 10-15 хвилин у неділю була цілком надолужена за рахунок скорочених перерв між виступами інших музикантів.

 «Хмельницькі NIRVANA», як охрестили гурт Mufftrain глядачі, відкрили другий день фестивалю. Однак численної публіки на початку так і не дочекалися, незважаючи на чудову і сонячну погоду. Зрештою, фестивальники могли просто відсипатися після вчорашнього аж надто активного дня та кількості випитого пива, якого, до речі, було повно на кожному кроці. Але як би там не було, хлопці поклали чудовий початок  – їхня музика в стилі гранж створила потрібний настрій для ще одного дня Свята Рок-музики.

Де не вийшло підняти публіку хмельничанам, там цілком надолужили ситуацію німці Fiddler’s Green. І хоча до останнього багатьом важко було зрозуміти загадкову логіку речей: чому німці грають ірландський фолк – це нікому не завадило віддати величезну кількість сил на характерні кельтські танці, ігри «стінка на стінку» та «коловорот із людей» попід сценою. Навіть ті, ховався під накриттям стадіону, але в той день уже не від дощу, а від нестерпно-палючого сонця, всі побігли до сцени, наче ноги жили окремим життям. Всидіти на місці було просто нереально. Хочеться додати, що гурт не лише відіграв на одному диханні, але  й не пожалкував ні сил, ні часу і на спілкування із фанатами. Навіть коли на сцені вже почали свій виступ наступні виконавці, Fiddler’s Green все ще роздавали автографи і фотографувалися зі всіма охочими. Посмішок і листівок вистачило на всіх.

Тепер давайте про фінів. Leningrad Cowboys та їхні ексцентричні Screaming Mamas увірвалися на сцену з усім відомим хітом «Back in USSR». І це, на жаль, була чи не єдина їх пісня, яку публіка більш-менш знала. Бо якщо їх кавер на оффспрінгівську «Pretty Fly (For a White Guy)» підспівували хоча б на рядках «Give it to me baby, uh huh, uh huh...», то з «Делайлою» Тома Джонса справились дійсно одиниці. Однак гурт не втрачав надії, і на сцену вийшла важка артилерія –  їх гітарист Туме в костюмі Елвіса. Заспівавши одну пісню, «200 пудів музики», як назвав псевдо-Елвіса фронтмен «Ковбоїв…», покинув сцену, навчивши глядчів хоча б синхронно співати характерну «бейбе-бейбе».  Треба відзначити, що оригінальність фінів проявляється не лише в зовнішньому вигляді: 30-сантиметрові рокабільні коки на голові, такої ж довжини носи у взуття, червоні платки на шиях, величезні заклепки (останні наприкінці виступу полетіли у вдячну ошаленілу публіку) –  музика гурту це не просто смішні тексти чи кавери на відомі хіти –  в одній композиції можуть бути змішані і мелодії із гімну Радянського Союзу, і «Алилуя» Генделя, і циганська «Дорогой длинною», і «Padam padam» Едіт Піаф. Загалом оригінальністю вони відзначились стовідсотково.

А далі знову почалась британська частина фестивалю. Що цікаво: якщо до нас приїздять гурти з-за кордону, вони переважно радують публіку російськими «здрасті і спасіба». Хтозна, можливо, музикантів попередили, що Львів – особлива частина України, і тут такий номер не пройде. Адже вокаліст The Subways не лише вийшов на сцену зі словами «Здоровенькі були, Україно!», але й потім періодично учасники гурту вставляли пояснення до своїх пісень ламаною українською і не переставали нею ж дякувати глядачам. Але найцікавіший момент чекав попереду, коли цілий стадіон співав їх хіт «Rock’n’roll Queen», – Біллі Ланн (вокаліст гурту – прим. автора) в одному із куплетів заспівав не традиційне «…you are the sun, you are the only one…», а «…ти сонЕчко моє, єдина ти моя…» – стадіон просто зірвався шквалом аплодисментів і криків захвату. Однак «поплавати» серед натовпу Біллу так  і не вдалося: до публіки він таки зіскочив, але якось не склалося.  Тому без зайвого галасу повернувся на сцену, подякувавши, що його таки впіймали – стриманий британець) Однак пообіцяв, що ця зустріч із українською публікою не остання. Що ж, зачекаємо.

Однак  англійський інді-рок на цьому не закінчився -  естафету перейняли  Kaiser Chiefs, які, теж вирішили спілкуватися з народом нашою державною мовою. Але у них вийшло якось не надто, хоча фанати сприйняли  «Щіро яою» Рікі Вілсона (вокаліст Kaiser Chiefs – прим. автора) так емоційно та радісно, що він, очевидно, вирішив, що говорить чистою українською, адже оте ламане «щіро яою» потім звучало раз за разом. Що потім виробляв Вілсон на сцені: і на риштування ліз, і до публіки зіскакував, і мікрофонами розкидався. А фестивальними  стрибали і сприймали це все так радісно, і самому йому наче все подобалося. Аж доки на одній із пісень вокаліст не повернув свого мікрофона в сторону публіки, а звідти замість підспівування гурту почулася… тиша. «Еееех…» – розчаровано махнув рукою на глядачів Рікі і продовжив співати сам. Звідси напрошується висновок: їдете на фестиваль, щоб глянути на відомий гурт – вивчіть слова хоча б кількох їх пісень. Не ображайте тонкі душі виконавців.

Завершення фестивалю було очікуваним для багатьох і незрозумілим для не меншої кількості людей. З одного боку, ДДТ – легендарний гурт, на якому виросли покоління, з іншого – це ж Львів, а (тепер вже) пітерський гурт відомий своєю патріотичністю. «Дилема,» – скажете ви, «Музика – космополітична  і не має географічних кордонів» – показав своїм виступом Юрій Шевчук і його команда. Адже і пісні про «Россию – женщину с разбитым лицом», і старі-старі «Хипаны», і славнозвісна «Осень» сприймалися і молоддю, і старшим поколінням, яке очевидно прийшли на фестиваль саме заради російського року, із захватом і радістю. Зрештою, на сцені легенда, а це заслуговує, як мінімум, поваги.

Таким от експресивним та ліричним, оригінальним та одночасно вірним своїм традиціям ввійде в історію Stare Misto-2013. Не думаю, що хоч хтось залишився невдоволеним, хіба той, хто не зміг приїхати. Бо решті догодили на всі 100%. І погода, і музика – хоч на колір і смак товариш не всяк, однак кожен зміг відчути і побачити щось саме те, з чого і має починатися літо і фестивальний сезон. Чекаємо наступного року і готуємося до несподіванок, якими нас завжди так радують на стадіоні «Україна».

Фото: Юрій Карпук, Андрій Орляк