Статус «курбасівцям» дали давно, а гроші і досі обіцяють

Ось уже чотири роки, як один із найвідоміших театрів України Львівський театр ім. Л. Курбаса отримав довгоочікуваний статус академічного. Втім, схоже, «академічний» став лише припискою у назві театру, адже театр як школу, яка володіє власною акторською методологією і за понад двадцять років випустила в світ не один десяток талановитих акторів – визнали уже давно, а от покращення фінансування цієї школи із здобуттям статусу так і не відбулось.

Одне слово, статус дали, а гроші – й досі обіцяють. У 2007 році міська рада зобов’язалась взяти на себе відповідне фінансування з місцевого бюджету театру, проте зобов’язання на папері перетворились на усні безкінечні обіцянки. Відтак, «курбасівці» на грані зубожіння, ситі по горло обіцянками, вийшли на вулиці міста, аби вимагати від влади належне їм за законом.

Ополудні, порозкладавши на площі Ринок перед входом у Міську раду свої численні відзнаки і нагороди, актори Львівського академічного теарту ім. Л. Курбаса прив’язали себе червоними шнурками до колон мерії. Й справді, визнання і подяки на папері – це прекрасно, але грамотами ситий не будеш і на хліб не виміняєш.  Пікетувальники і просили, і благали, і на колінах стояли, і вимагали… Кажуть, це – лише перший крок, наступного разу із цих грамот театрали розкладуть під дверима мерії багаття.

– Нам немає, куди прийти, тож ми прийшли сюди і прив’язали себе до мурів, де сидять ті, хто мали б робити все можливе для нас і інших представників культури, – вигукував лауреат шевченківської премії, актором Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса Олег Стефан. –  Ситуація критична. Тут стоять молоді перспективні актори, які хочуть почати своє життя творчістю, мистецтвом, сім’ями, дітьми, натомість – дійшли до зубожіння. У них зарплата 1200 гривень – це ганьба, якої не бачили інші держави. Нам байдуже, якого кольору нинішня влада, ми лише вимагаємо те, що нам належить за законом – фінансувати театр за статусом академічного. Ми просимо дати можливість цим молодим людям народжувати дітей, мати, де жити, а не бути бомжами у своїй країні. За часів Кучми створено прецедент, коли за законом акторів в Україні поділили на раси, на чорних і білих. Це умовно, але слід розрізняти. Є театри, і у нас зокрема, які фінансуються державою, де актори отримують зарплату від 6 тисяч гривень. І є театр ім. Л. Курбаса, де актори тримують від 1200 до 2400 гривень. В якій професії є такий прецедент?

Майже половина складу театру ім.Л. Курбаса – молоді люди. Прийшов спитати у влади, як жити, і Олег Онищак, родом із Волинської області, який працює у театрі уже три роки, знімає квартиру за дві тисячі, а отримує лише тисячу двісті гривень. Аби заробити на життя собі, дружині і десятимісячній дитині, актор підпрацьовує монтером. Проте і цього, аби заплутити комунальні послуги, не завжди вистачає. 

– Влада, яка не дбає про свою культуру, – нищить свою державу з серцевини, говорить про бездуховність, яку сама і породжує, – у відчаї промовляла заслужена артистка України, актриса Львівського академічного теару ім. Л. Курбаса Тетяна Каспрук. – Я 33 роки працюю в театрі. Я тільки ним і живу. Мене семирічна донька питає: «Мамо, а ми що, бідні?». В якійсь мірі – ми бідні. Бо я щодня живу в стресі. Мені не вистачає грошей купити дитині зошити до школи, капці… Я маю статус заслуженої акторки, я все життя віддала театрові, а отримую 1200 гривень і не знаю, яку дірку ними заткнути. Мені не вистачає грошей на життя, а воно у мене вже майже закінчується. Я хворію, але на ліки грошей не має. Добре, що сусідка в аптеці працює, то дає ліки в кредит. Ми живемо, як жебраки, а ви все обіцяєте… Мужчини, чиновники, майте мужність відповідати за свої слова!

Усю акцію протесту поруч із театралами стояв і заступник міського голови із гуманітарних питань Василь Косів, за словами якого місто у ситуації, яка не є одиничною, – безсильне.

– В державному бюджеті культура займає піввідсотка. У львівському  – чотири відсотки, – пояснює Василь Косів. – Коли згорів театр «І люди, і ляльки», ми зробили ремонт і взяли його на утримання, у 2007 році на вулицю викинули театр «Прикво», міськрада підібрала і його. На ці театри держава не дає ні копійки. Мало того, зараз держава безпрецедентно недофінансовує гуманітарну галузь, а ще й робить вилучення. За перше півріччя з бюджету міста було вилучено майже тридцять мільйонів. Ситуацію з театром вирішуватимемо, як і щороку, – пропонуватимемо до міського бюджету стовідсоткові надбавки. Але ми не можемо комусь дати, а у когось забрати. Нині бюджет міста не виконується на 80 мільйонів, до кінця року – це буде уже 90 мільйонів. Ми усі зараз в однаковій ситуації, і вчителі, і актори…