СУМНОвці на ВЕЧОРНИЦІ!

Вечорниці... Таке солодке і поки незрозуміле нам слово… Нам, сучасній українській молоді, яка зростає під звуки чужої мови, яка ходить у черевиках з незрозумілим написом, танцює на діскацєках під синтетичну (і теж чужу) музику, їсть "гарячу псину" і вважає, що так і треба – присвячується!
На першу в своєму житті вечорницю завітали і СУМНОвці Влад та Олексій. Але спочатку інформаційна вставка.
Вечорниці – зібрання, на яких молодь готувала себе до шлюбу. На вечорницях молодь зближувалася, хлопці залицялись до дівчат, розповідали різні небилиці, всі співали пісень, танцювали. Це був своєрідний пробний шлюб – перевірка придатності пар до подружнього життя. Здебільшого вечорниці робили в оселі (вечорницькій хаті) самотньої вдови. За таку хату платили хлібом, борошном, полотном, тільки не грошима. До вечорниць готувалися заздалегідь. З-поміж себе юнки вибирали отаманку – найповажнішу дівчину, яка керувала всіма дійствами. Вечорниці закінчувались з першими півнями; коли ж вони тривали аж до третіх півнів, то це вже були досвітки ("Українська міфологія", Валерій Войтович, Київ, "Либідь" 2002).



Старий Новий рік знаменує собою кульмінацію зимово-календарного циклу різдв'яних свят. Вечір з 13 на 14 січня (за старим стилем – з 31 грудня на 1 січня) в народі має назву Щедрого вечора. На столі обов'язковими стравами є кутя, узвар, паляниці, вареники, риба. На покуті колосками до гори ставлять дідуха. Віддихуючи восково-медовим духм`яном палахтотять свічки – "трійці". Морози міцнішають, але свято набирає потуги. До співу колядок додаються вже й щедрівки – в них вчуваються ритми весняного відродження. Дні потроху довшають, але ночі стають пронизливо-зоряними. І не дивно – адже впродовж цих таємничих днів світотворення небесна брама залишається відкритою.
Традиційно кутю готували тричі: у переддень Різдва – багата кутя або Коляда, друга готувалась у переддень Василя – щедра кутя, Щедруха, третя у переддень Водохрещі – голодна кутя. Щедрівки – величальні пісні на святі Щедрого вечора. В цих ритуальних піснях закодовані магічні слова, якими чаклують, прихиляють щедрого бога Спаса дати в новому році добрий врожай. Маланка (Меланка) – театралізоване дійство, одна з головний ролей в якому належить хлопцеві перебраному в "Маланку". Поряд із Меланкою часто прибирають Василя – дівчину в хлопчаче вбрання. Меланкова коляда належить до культових пісень – поздоровлень давнього походження. Водіння кози – за староданіми переказами, Пречиста Діва по Різдві Сонця Коляди перевтілила новонародженого Божича, щоб оберегти його від проклятої Мари, у козу, яка паслася на землі. І допоки не скінчиться боротьба святлих сил з темними, Божа Мати знов і знов обертатиме його на козу саме в це свято. У дні Різдвяних святок ходять ряжені, з яких один перевдягається в козу, а інший пастуха (www.krainamriy.com).
13 січня 2006 рік. Музей І.Гончара. Вечорниці на Василя (Щедрий Вечір) від фестивалю "Країна Мрій".
Десятки, чи навіть сотні людей в українських національних костюмах, одні куштують кутю, інші танцюють, співають, щедрують чи просто культурно розмовляють роздивляючись музейні експонати. Батьки прийшли з маленькими дітьми, багато молоді – всі усміхнені, щасливі! Багато просторих зал, щоправда заповнених вщент людьми, у кожній з яких відбувається своє неповторне дійство... Країна Мрій... Емоцій – море, вражень – безліч, слів просто немає!..
Ми вирішили познайомитись із щасливими людьми навколо, а заразом поцікавитись, як потрібно вести себе на таких заходах. У нас зав'язувались цікаві розмови, час невпинно летів...
Отож, ми запитували:
– Скажіть, будь ласка, з якою метою Ви прийшли сьогодні на вечорниці?

Софія Голота, студентка КНУКІМ:
Я прийшла для того, щоб побачити, які є традиції на Маланку. Оскільки я думала, що вечорниці присвячені Маланці… Подивитися обряди, українські танці, послухати різні пісні… Подивитися на людей в національних костюмах, оскільки це не кожен день побачиш. Дуже зручна нагода.
– Ви цим цікавитесь чи це вперше, так би мовити?
Звичайно, як кожна українка цікавлюся.
– Але в нас не кожна українка цікавиться!..
Як кожна Справжня(!) Українка!
– Чудове визначення! Чи часто відбуваються такі вечорниці?
Мабуть, на кожне обрядове свято: на Андрія, на Меланку, на Івана Купала, на всі подібні свята...
– Добре, як справжній українці: чи часто проводяться заходи подібного плану на які має ходити Справжній Українець?
Я вважаю, що незважаючи на той прогрес і на все те, що ми зараз маємо: любимо, можливо, рок-музику, хтось "попсу", але повинні також звертатися і до своїх народних традицій.


– Роман Коляда, неофіційне Козацьке товариство:
Розважитися.
– Як саме ви будете розважатись?
Танцювати гопак.
– Не кожен українець вміє танцювати гопак. Ви десь навчалися цьому, мабуть?
Скажімо так, спеціально – ніде не навчався.
– Власна ініціатива, так?
Я просто знайомий з людьми, які вміють танцювати гопак.
– Добре, чи знаєте Ви чим потрібно займатися на вечорницях?
Дівчат цілувати, гопак танцювати.
– А, взагалі, українськими традиціями цікавитесь?
Я цікавлюся швидше звичаями ніж традиціями. Звичаї – це частина традицій, тому й відповідно традиціями також цікавлюсь.
– А ви, як Cправжній Українець, їх добре знаєте?
Ні, навряд чи я їх добре знаю. Традиції можна ділити на християнські і нехристиянські – між ними є великі відмінності. Скажімо так, нехристиянські традиції я загалом добре знаю, а християнські знаю, так як я виріс в тому середовищі, але до них ставлюся не так, як до звичаєвих традицій. В такому плані…
– Скажіть тоді, чи такі відмінності на користь зближенню, єднанню українців?
Вони зараз є суміщеними. І православне християнство дуже багато чого забрало з собою. Це, по-моєму, загальновідомо, але тут питання не в тому, в який день що святкувати, а – в світогляді самих людей. Зараз багато християн, які християнський світогляд не сповідують абсолютно. Це організації націоналістичні, козацькі, в такому от дусі… Вони, на мою суб'єктивну думку, абсолютно не сповідують християнський світогляд про який говорив Ісус.


Віктор Маковський, "сибіряка", що перейшов на засади українського націоналізму:
Я прийшов сюди щоб відчути, по-перше, дух, той настрій, як молодь відроджує наші традиції, українські; по-друге, я дуже хотів подивитися, як правильно танцювати, що взагалі таке Вечорниці. Але найперше я хотів подивитись на ту молодь, що... не покоління "пепсі", а молодь українська, що така молодь є і її багато.
– Ви довгий час жили не в Україні…
Я народився в Сибіру, в Тюмені, потім я жив у Москві. В Україні я жив з десяти років до армії, але це була ще не Україна, це була – Малоросія або російська провінція… Я жив у Києві де не було жодного українського слова…
– Скажіть, будь ласка, які риси були притаманні Вашому поколінню? Чи прослідковуються вони нині?..
Ви знаєте, те покоління, що було моє, воно не було таким єдиним... Воно теж різне. Я пам'ятаю, оті, хто саме кияни, хай вони російськомовні майже всі були. По-перше, українську знали майже всі, для того щоб хоча би книжки читати. Книжки читали і, що цікаво, у всіх потайки був Степан Бандера, УПА! Це було просто "наше", ніхто не знав, як вони воювали, ніхто не мав інформації, але ми всі були проти комуністів, тому потайки ми співали. У нас була туристична група і тому як тільки подалі від цивілізації ми обов'язково співали: "Два пістолі, три гвинтівки на горищі я сховав…" Тому, це покоління не можна назвати зовсім "совковим", хоча там були різні люди. Де вони зараз всі? Один мій знайомий зараз радник Президента України Ющенка, другий... Ну жодного немає ні в "комуняках", ні в "конотопської відьми" – це я знаю!
– Яким ви бачите майбутнє України?
Майбутнє України я бачу як: унітарна, незалежна, європейська держава. Щодо кордонів, то я гадаю те, що співали...
– Від Сяну до Дону?
... Від Кавказу по Сян – то було на початку ХХ сторіччя , зараз треба жити по правилах європейських. Але, якщо після кінцевого розвалу "совка", тобто залишків Російської імперії, та сама Курщина попроситься до нас, я гадаю, що ми її залюбки приймемо.
– Будемо вірити в краще!
Слава Україні!


Саша Мазур (студентка КиМУ), Маланка Вітер (Інститут журналістики Т.Г. Шевченка):
По-перше, ми були запрошені, а по-друге, ми "фани" української культури і хочемо взяти участь у її повному відродженні.
– Чудово, що ж ви будете робити на вечорницях? Взагалі, чому ходять молоді люди на вечорниці?
Вечорниці – це в першу чергу завжди було місцем де люди зустрічалися, спілкувалися, вчилися чомусь. Це традиція, яку треба підтримувати. Я вважаю, вона найцікавіша і є невід'ємною часткою нашої культури. Тим більше є привід – Старий Новий рік.
– Чи важливо, на вашу думку, кожній молодій особі знати свою народну культуру?
Візьмемо, наприклад, іноземні держави: там люди шанують свою культуру, знають її в повному обсязі. Чому ми не повинні її знати? Ми всі хочемо на Захід, але не хочемо спершу вивчити себе, вивчити Україну, вивчити свою культуру.
– Чи добре Ви знаєте українські традиції?
Я так думаю, що досить добре знаю традиції, тому що я виросла в такій сім'ї. Бабуся підтримувала все життя українські традиції, а я на цьому вчилася, цим жила. Я корінна киянка і для мене традиції в дитинстві – це було щось іншим виміром. Зараз намагаюся всьому навчитися, все пізнати: читаю, ходжу на такі заходи, як вечорниці – це один із способів вивчити українську культуру.


Сергій Василюк, лідер українського рок-гурту "Тінь Сонця":
Побачити друзів, тому що серед них багато національно-свідомих. Саме від них почув про цю подію, і я радий, що багатьох із них тут зустрів. Ходиш, і навіть важко передбачити кого ти зустрінеш!
– Скажіть, будь ласка, а що, на Вашу думку, роблять на вечорницях взагалі?
В моєму уявленні – це, як споконвічна українська традиція: весела компанія, там де танцюють і спілкуються, знайомляться.
– Чи сучасно це виглядає (натякаємо на "шароварство"), як Ви вважаєте?
Так. Українська культура стає щодалі сучаснішою. Це – однозначно. І "класно", що такі зустрічі відбуваються. Немає такого відчуття, що це надумано, що це викопано невідомо звідки – все щиро і природньо.
– Творчість гурту "Тінь Сонця", тексти пісень наповнені козацькою тематикою… Мабуть, багато треба було перечитати книг?
Так. Я багато читав історію, поповнював свої знання, які пропустив в школі. Дуже цікавився творами Яворницького, мені дуже сподобались його книжки про історію запорозьких козаків, багато символів ми запозичили звідти. Ми намагаємося довести, що вони не зникли нікуди: ні Великий луг, ні Ненаситець, ні Чортомлик… Що все воно зараз є, треба тільки відчути це!
– Чи слід очікувати нових пісень на історичну тематику?
Наступний альбом у нас буде ще глибшим, будуть братися символи ще дохристиянські. Частина з них, скажімо так, буде міфічна.. І перша пісня, яка вже записана – "Пісня Чугайстра" є кавер-версією на твір білоруської групи "GODS TOWER". Ми змінили сенс, присвятивши цю пісню Чорнобильській трагедії, зробили її україномовною. Мені дуже приємно, що в Білорусі це дуже радо сприйняли. Дуже багато приємних відгуків звідти надійшло, просили зробити білорусомовний варіант аби в Білорусії могли всі співати. Багато наших пісень будуть сповнені ще глибших, споконвічних українських традицій.


Юрій Федінський, кобзар з української діаспори США:
Щоб побачити друзів.
– А що взагалі потрібно робити на вечорницях у Вашому уявленні?
Треба святкувати, сьогодні свято. По-традиційному, не просто так…
На перший погляд, це просто може бути промо-акція "Країни Мрій". Пам'ятаєте, два роки тому такі самі, ще перші вечорниці, були проведені на Андріївському узвозі. Через ці вечорниці відбувся і сам фестиваль "Країна мрій"...
– Чи збираєтесь танцювати сьогодні?
Мабуть, мабуть, мабуть... У нас сьогодні два свята, дві вечорниці: одна тут, а інша в тому приміщенні, де були два роки тому перші вечорниці на Андріївському узвозі. Там є галерея, буде інший творчий вечір: авангард мистецтва, різна музика...
– Ви українець діаспори, так? Народилися в Сполучених Штатах Америки?
Я колись був діаспорцем. Зараз я тут живу і за це я втратив свій "діаспорський" статус. Я не жив у Нью-Йорку чи Чикаго. Я жив в американському селі. Мій тато американець. Лиш по материнській лінії всі українці… Добре, коли ти знаєш різні культури. Ти знаєш, що тут є, що там, потім можеш знати, "що є що". Зараз я маю реальну картину, що таке сучасна українська культура. Культура – це моя любов, це мій сенс життя.


Козак "Прорва", СНС музею І. Гончара:
"Старий", питай людей про це! Чого ти мене питаєш?
Я тут працюю. З приводу вечорниць – одна справа, а щодо музею: у 2/3 відвідувачів є така фішка – ходити по музеям, треба дивитися. Музей – це нібито "культурно". Але коли люди приходять до нього і це їх захоплює, вони розуміють, що абсолютно безкультурні. У них пробуджується інтерес до всього цього. Приходять один раз, другий, третій, розпитують…. Будь-який музей, в першу чергу, займається просвітою. І ми нічим з цього приводу не відрізняємося.
– Скажіть, будь-ласка, у вас така зачіска цікава, як вона називається?
Ну... Чуб, чуприна. Те, що ви називаєте "оселедцем".
– А чому саме "Чуб"? Негарно називати "Оселедцем"?
Ну… я не люблю так називати.
– Це козацька зачіска, так?
Узагалі то так.
– Вона походить з козацьких часів?
Ну чому ж?.. Відомо, що вона походить не тільки з козацьких часів. До нас дійшла в такому варіанті.
– Чи добре Ви знаєте українські звичаї та традиції?
Намагаюсь ними жити. Тобто, я не можу знати все і на кожен регіон, незважаючи навіть на свою освіту – етнограф-фольклорист. Але те як я собі уявляю, про те як жили в той час, – так я собі зараз відображаю і на собі і на своїх хлопцях. Козака поза товариством не буває – це головне правило!

Так, мабуть, козак "Прорва" таки має рацію – "козака поза товариством не буває"! Нам, українській нації, потрібно об'єднуватись! А щоб наша міць була нездоланна, нам треба єднатися навколо свого коріння. А коріння наше – в глибокій традиції і прекрасній багатовічній культурі! А ще в мові – дусі будь-якого народу!
Слава Україні!
Влад Бровко
Олексій Цілик