Таня Малярчук: «Всі історії з «Біографії випадкового чуда» – реальні»
Днями у Києві відбулася найперша презентація нового роману Тетяни Малярчук «Біографія випадкового чуда», що вийшов у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля». Представити новинку авторка приїхала з Австрії, де проживає ось уже два роки. Модерувала зустріч поетеса, перекладач, редактор Богдана Матіяш, яка редагувала і «Біографію випадкового чуда».
– Якось я запитала у Тані: «Чи ти щось пишеш?», – почала зустріч із читачами Богдана Матіяш. – На що почула: «Так, пишу твір більшої форми, але не знаю, чи це мені вдасться…» Приємно було таке почути, бо радує, коли письменник адекватно себе оцінює... Тим часом цей новий Танін роман – цікавий соціальний твір, який не є простим і одношаровим. Тож для критика це добра площина для досліджень і водночас виклик, бо з усіх її книжок – ця найскладніша, найнепередбачуваніша.
Сама письменниця розповіла про роман, мовляв, минув рік, як його закінчила, а два роки перед тим постійно у ньому жила. Перші шістдесят сторінок переписувала двічі. Стільки ж змінювався головний герой роману. А врешті з’явилася Лєна, «яка дожила до кінця книжки».
– Якось мій друг зазначив: «Ще п’ять років тому ти казала, що хочеш написати про жінку, яка літає». Я забула про це, але вирішила повернутися до самої ідеї, яка по-інакшому втілилася у книжці "Біографія випадкового чуда".
Богдана Матіяш розповіла про враження від роману Софії Андрухович і Тараса Прохаська.
– Софія сказала, що роман файний, але там багато болю і я розумію, навіщо він там. Прохасько зазначив, що Таня є такою, що може собі дозволити бути як Пеппі Довгапанчоха…
Утім сама авторка щиро здивувалася почутому:
– Я зовсім по-інакшому думаю про цей текст, – зазначила. – Дивуюся, яка велика відмінність між тим, що вкладаю у книжку, й тим, як сприймають це читачі. Не раз думаю: «Боже, чого ж я так пишу, що ніхто не розуміє, що я хочу сказати?!.» Для мене ця книжка така радісна, така весела… Не розумію, чому дехто бачить у ній стільки трагізму. Я вважаю її саркастичною, бо це карикатура на постсовкове суспільство, висміювання реальності...
Але водночас Тетяна Малярчук зізналася, що історії, описані в книзі, взяті з її життя: три роки тому вона рік працювала журналісткою. Цього часу вистачило, аби «набачитися й начутися такого!!!»
- Головна героїня насправді – це я, моє альтер-его, – мовила письменниця. – Тут присутній пошук якогось супергероя, який міг би врятувати цих нещасних людей, що їх по суті вже ніщо не може врятувати. Ця книжка могла би бути хорошим коміксом 60-х років... Якщо я вам скажу, що всі історії в ній реальні, навряд чи ви повірите. Хоча так і є. Не слово у слово, чи дія в дію, але всі ці люди реальні. Все залежить від того, як сприймати їхнє життя і те, що відбувається з ними, чим важливим усе це тобі видасться… Бо насправді багато історій я просто не помічаю…
На запитання, чи не ображаються не неї знайомі, читаючи про себе у книжках, Таня відповіла:
– Так, було, що тітка вельми образилася, але на те оповідання, яке було якраз не про неї. Мої батьки давно перестали читати мої книжки з банального інстинкту самозбереження.
Наостанку письменниця поділилася планами, мовляв, наступними будуть знову оповідання, але зовсім іншої тематики, ніж раніше.
