Темрява – друг поезії

Дев’ятий за рахунком «Книжковий світ» не особливо порадував любителів української літератури цікавими заходами. Були, звичайно, презентації книжок, вручення літературної премії, але переважна більшість усього, що відбувалося під час ярмарку – це було або пересічне або взагалі нудне явище. А душі ж хотілося чогось незвичайного, чогось оригінального та концептуального – і бальзам для неї таки знайшовся! І хто б іще зміг виконати всі вищенаведені умови цікавого дійства, як не молодь, а точніше – організатори поетичного вечору «Радіо live». Скачати записи можна тут.

Не по рокам талановиті поети звернули свою увагу на таке повсякденне і водночас містичне явище, як темрява. Що таке темрява? Це те, звідки походять багато наших страхів і комплексів. Це осередок надприродних і трансцендентних сил, це символ діонісійського начала, це час найжорстокіших гріхів і найпристраснішого кохання. І, зрештою, темрява – друг молоді, як сказано в одному давньому вислові. А особливо друг закоханої в поезію молоді – дозволю собі тепер додати я.

Отже, «фішка» перфомансу – вірші читаються в цілковитій темряві (захід проходив 10 листопада увечері). Крім того, поезію супроводжує музика. Такі незвичайні умови проведення «Радіо live» привабили до нього чималенько глядачів, більшість із яких, звісно, теж має досить юний вік.

Учасниками шоу були відомі доволі вузькій (поки що) публіці поети: Олег Романенко, Олеся Мамчич, Артем Захарченко, Світлана Богдан, Богдан-Олег Горобчук, Вікторія Черняхівська, Геннадій Бєлий, Оксана Самара, Сергій Осока. Підігравали їм басист Микола Сіома та барабанщик Петро Троць (диско-дует «Адеколон» – так потім обізвав Троць свій невеликий музичний колектив).

Щойно вимкнули світло і заграли перші акорди, як перфоманс розпочався. Поети читали свої творіння по-різному, як по-різному звучав і музичний супровід: хтось говорив у ритм звуків, хтось виголошував строфи на свій лад, хтось зачитував щось подібне на ямайський реггей або на буддистські мантри. Десь це нагадало мені знаменитий «Аndruхоїд» (хоча, як зізнавався потім Захарченко, вони хотіли, щоб схожості не було). Але в будь-якому разі це звучало цілком природно і органічно, навіть якщо поет збивався і забував слова.

Вірші автори обрали для шоу також дуже різні, що якраз узгоджувалось із вибором темряви як місця і часу для читання: були метафізичні переплетення метафор, були філософсько-заглиблені інтенції, зринала тема природи і міста, а також, звісна річ, кохання. Цікаво, що в цій темряві поети чомусь настирливо згадували «ліхтарі», «міліони вогнів» та інші артефакти світла – спрацювали, вочевидь, несвідомі механізми. Темп і темперамент віршів змінювався від тужливо-меланхолійного «У мене удома є бубон, // але я на ньому не граю…» (Віта Черняхівська) до різко-емоційного «Я б стріляв таких як я!» (Олег Романенко). І те, й інше «на ура» сприймалося слухачами цього чарівного радіо – саме так, радіо, адже були тільки музика й голоси, зате не було дурнуватих радіо-діджеїв, нав’язливої реклами, «голімої попси» і набридливих щогодинних новин. Шкода, що це «Радіо live» увімкнулось так ненадовго.

Затих останній голос, перестала звучати музика, учасники шоу мовчки встали і пішли зі своїх місць. Увімкнулося світло. До поетів і музикантів почали підбігати екзальтовані дівчата і дарувати їм квіти. Перфоманс закінчився. Але, сподіваюся, не закінчилися ще в наших молодечих головах оригінальні ідеї, і ми ще не раз побачимо плоди ненормальної уяви поетів у вигляді класно задуманих і організованих поетичних вечорів, таких, як цей. Синтез поезії і музики, поезії і темряви – дуже вдалі поєднання. Будемо чекати на продовження у вигляді інших, або, що теж непогано, таких самих комбінацій. Саме з цього починається шлях до визнання.