Три товариші, або «мистецька коляда» на трьох

Востаннє ці троє маститих художників-друзів відкривали спільну виставку майже десятиліття тому. Цього ж разу представники львівського мистецького бомонду – художники Борис Буряк, Михайло Демцю та скульптор Василь Ярич для експозиції вибрали містичну дату – п’ятницю тринадцяте та чудове місце – галерею «Леміш» (вул. Ставова, 7в).

Відтак «гарна знахідка», як охарактеризував виставку мистецтвознавець Ярослав Кравченко поєднала у камерній обстановці білих стін майже три десятки живописних полотен та понад десяток скульптур, які влучно взаємодоповнюються. «Кімната Демцю з роботами Ярича і кімната Буряка з роботами Ярича – істотно переплітаються одне в другу. Експресія Демцю, яскраві відкриті червоні, сині барви знаходять певну лінію підтвердження в пластиці скульптурній, бронзі, мармуру Ярича. А водночас  плями Буряка є своєрідним переходом в оці постаті скульптурні», – зазначив Ярослав Кравченко.

У першій залі галереї розташувались сонячно-яскраві, експресивні експерименти Михайла Демцю. Художник зізнається у його творчості не має місця для темних кольорів немає. Каже його палітра барв – це стан душі, яка потребує оптимізму.

 – Малювати – це для мене задоволення. Сідаю і за одним махом можу намалювати картину за кілька годин.  Усе залежить від настрою, – зізнався кореспондентові «ВЗ» Михайло Демцю. – Більшість полотен створені в Іспанії. Там же трапилась смішна історія. У  господаря втік пес – великий дог. Чоловік годинами шукав собаку, а він просто сидів і дивився як я малюю…

Василь Ярич у своїх роботах відкриває глядачу дві теми для роздумів. Перша – «Повернення блудного сина».

 – Ми всі виходимо можна сказати з дому свого, зі своєї землі, зі своїх коренів, і рано чи пізно повертаємося на те саме єство, звідки мали можливість отримати своє життя, – каже скульптор. – Це серйозна тема. Вона для мене цікава, бо дійсно глибока. Друга тематика – жінка і чоловік чи дівчина і хлопець – це теж значима тема, яку можна трактувати вже більш вільніше, показати і любов, і тембр, показати в іншому аспекті, що все починалося з життя від жінки, оце продовження роду, сім’ї, оце все закладено в двох началах – чоловіка і жінки… .

А от Борис Буряк щодо власних творів, тематика яких дуже різноманітна зізнався, що собор в його творчості – це монументальний образ, до певної міри трагічний, драматичний образ, історія народу, землі, релігії, церкви… Жінка – як суцільна ніжність, феєрія почуттів, емоцій, внутрішніх якихось заглиблень своїх особистих; передати і нюанси стану – це не просто. А натюрморти він й узагалі сприймає, як речі через які 

можна передати історію людей: старенький предмет, надщерблений, тріснутий, який прожив довге життя, стоїть біля нового горнятка чи свіжого яблука – і діалог між ними можна сприймати, як діалог між людьми. І часто більше можна передати через натюрморт людські емоції, відчуття, споглядання цього світу, ніж через портрети людей. Така ось гра…