Тимофій Гаврилів: «Ми всі порпаємося у смітнику культури»
Герой нового пригодницько-філософського роману Тимофія Гавриліва «Чарівний світ», що його у форматі зацікавленого обговорення презентували у Львові, володіє, за словами автора, «здатністю, яку людина втрачає, дорослішаючи. Тобто він зберігає дитинність, уміння дивуватися, сприймати світ із зацікавленням навіть у дорослому віці. Попри те, що герой безхатченко, поневіряється, він захоплюється, чудується, дивується цьому світові, радий у ньому перебувати».
Роман-притча «Чарівний світ» концептуально продовжує роман-поему «Де твій дім, Одіссею?» (2009 року вийшов у швейцарському видавництві Ammann Verlag і викликав неабиякий резонанс), а завершить філософську трилогію роман-парабола, що його автор зараз пише. Читати «Чарівний світ» пропонують малими дозами: наразі з трьох частин — «Тепер», «Тоді», «Між тоді і тепер» — видано тільки першу.
Твір має кілька рівнів сприйняття, зокрема буквальний і метафоричний. Автор закручує сюжет на кшталт детектива чи трилера. Як ідеться в анотації, «роман починається крадіжкою, до якої героя змушують обставини. Після низки пригод, загибелі приятелів та жаху від побаченого врочистого ритуалу розчленовування мерця він, рятуючись від снігу і холоду, потрапляє на ночівлю у невідоме приміщення, де, щоб зігрітись, палить стільці і папери, знічев’я читаючи останні, перш ніж кинути їх до печі. За цим заняттям герой натрапляє на фатальну папку...». Буквальний рівень сприйняття роману, за словами автора, — досить драматична історія про безхатченка, інший план — людина, яка екзистенційно не має певної домівки, людина, яка шукає себе, що дуже важливо в сучасному світі, де все відбувається швидше і швидше, усього стає більше і більше.
Як зазначив під час презентації модератор зустрічі письменник Віктор Неборак, Тимофій Гаврилів уникає у тексті впізнаваних топографічних реалій: «Є місто, але яке — невідомо, є головна вулиця, але не означена. З іншого боку, виникають конкретні цитати з Чуковського чи Булгакова або імена Пєтя, Жора...».
За словами автора «Чарівного світу», така не до кінця впізнаваність має сенс: «Герой, потрапивши в нове середовище нелегально, перебуває в якомусь тумані, у нього ще не відлагоджена оптика, різкість. З іншого боку, якби було певне місце, то героєм поволі ставало б місто. А в цьому творі і в «Де твій дім, Одіссею?» я не хотів, щоб героєм ставало місто, бо тоді трохи зайвою буде ідея бомжування, волоцюжства, безхатченства, адже місто буде домівкою героя. А воно для нього таким і є і не є. Водночас чимало сцен виписано детально. На мою думку, кожен твір літератури має давати якісь узагальнення, хай як він заглиблюється в деталі. Якщо губиться тільки в деталях, цього замало, навіть якщо це вправний текст. Із цих деталей має виростати відповідна атмосфера, з’являтися відчуття».
Тимофій Гаврилів також озвучив своє сприйняття культури як смітника, в якому ми всі порпаємося: «Порпаємося і паразитуємо, зокрема на традиції, на всьому, що було досі. Конкретний приклад — що Голлівуд робить з давньогрецькою міфологією. Книжки — частина культури, але ми не можемо всього спожити, і коли заходимо в книгарню, то вибираємо книжку, наче на смітнику. Образ смітника — інший спосіб поглянути на культуру. Адже окреслення культури як скарбниці перетворилося на щось порожнє, уже нічого нам не каже. Для мене культура — справжнісінький смітник. Не культура є сміттям, а ситуація культури, ситуація спілкування з культурою сьогодні, кіноіндустрія, все друковане, написане...».
Уривки, які автор зачитав на презентації, спонукають спокуситися на цей роман. Запрошує і Тимофій Гаврилів: «Найбільша втіха — коли є втіха в писанні. Друга — коли є втіха читача в читанні, коли бачу зворотний зв’язок. Якщо нема гармонії в процесі писання, то нічого не вийде. Я за те, що з текстом треба дуже багато працювати, але не дуже розумію, коли людина каже, що народжувала його в муках. Треба народжувати в насолоді, але й у відповідальності».
