«Тиждень актуального мистецтва»: реальність абстракції vs абстрактність реальності

У Львові завершився «Тиждень актуального мистецтва» – один із наймасштабніших проектів contemporary-art в Україні, який тривав навіть не 7, а цілих 10 днів, під темою «Абстрактне vs реальне». 

У проекті  взяло участь близько сотні митців із Польщі, Нідерландів, Великобританії, Ізраїлю, Ісландії, Канади, Швейцарії. Україна була представлена митцями  із Києва, Харкова, Ужгорода, Херсону, Івано-Франківська, Дніпропетровська та, звісно, зі Львова.

На «Тижні» були представлені перфоманси, інсталяції, вистави, street-art, виставки живопису і фото, проекти «нових медіа», кінопокази, лекції, майстер-класи та симпозіум «Сила Мистецтва».

Весь фестиваль  був поділений на чотири блоки: «Живі класики», «Авторські проекти» (куратор – Влодко Кауфман), «Дні мистецтва перфомансу у Львові» (куратор – Вальдемар Татарчук) та «MediaDepo» (координатор – Богдан Шумилович). 

 ПОЧАТОК «Живі класики»

Відкривав «Тиждень» блок «Живі класики». Блок містить роботи знаних і визнаних митців, котрі ще десяток років тому були в андеграунді. Львів’янин Роман Жук , який роками мешкає в Нідерландах, представив дуже іронічні натюрморти і портрети, нагадуючи, що реалістичний живопис може займати достойне місце в сучасному мистецтві. Тандем патріархів українського малярства львів'янина Василя Бажая та ужгородця Тіберія Сільваші демонстрував емоційну силу абстрактного живопису. Експозиція будувалась на контрасті: м'які, медитативні й розважливі полотна Бажая навпроти яскравих, динамічних, глибоких робіт Сільваші, від яких складається враження, що вони радше вирощуються, ніж малюються.

«Авторські проекти» найрізноманітніших жанрів, форм та ідей розташовувались у Палаці Мистецтв. Херсонська група «Тотем» представила своє «Рідке телебачення» – добірку абсурдних пародій на телепрограми, які змушують сміятися не менше, ніж замислюватися. «Тотем» також представив фотопроект «Lucid Dreaming»… Молодий київський абстракціоніст Антон Логов, проект якого курує арт-центр Павла Гудімова «Я-галерея», виставив масштабні полотна під назвою «Дистанція».

Львівська мисткиня Ольга Пильник представила інсталяцію «Чінвазія», складену з керамічних голів китайців і китайських же музичних іграшок, що пропонує відчути експансію «Чайни» в білий світ. Схожу тематику підняла ужгородська художниця Беата Корн у барвистій інсталяції-колажі «Проект старт1», яка розмістилася поруч. Куратор фотоклубу «5х5» Костя Смолянінов запрезентував надзвичайно вдалі за кольром та композицією фотороботи, а Віктор Мельничук із угрупування «Кружка Есмарха» запропонував дуже лаконічний проект-зміщення «Ілюзія часу». Вже відомий львівський відео-артист Сергій Петлюк представив відео-інсталяцію «Дихання». На дванадцяти моніторах-акваріумах, демонструвалися відео із головами людей, які виринають з води щоб зробити ковток повітря.

«Авторські проекти»

У творчо-організаційній цитаделі «Тижня» – галереї «Дзиґа»  відкрилась виставка 12-ти польських митців, яких представила відома польська галерея «BIAłA» з Любліна. Експозиція демонструвала великий зріз жанрів контемпорарі: живопис,колаж, об’єкт, інсталяція, фотографія, стріт-арт... А конкретніше: картини Елізи Галей, вибиті шрифтом Брайля, мультиплікація Пауліни Садовської, макети-імітації родинного матрацу та серветок Кароліни Коморовської , трафарети Ілони Ошуст і Томаша Бєляка, череп та картини зі шматочків печива Яна Грика, макети будівель із передмість Каміля Станчака, об’єкт-манекен із краваток Анни Наврот, обман дверей Кшиштофа Брили, автопортретний фото-колаж Ірени Наврот, ілюстрації значень слова «suka» Ками Бубич, та «фотопортрети» Фріди Кало Данути Куцяк.

На стіні колишнього магазину «Художник»  закрокувала стріт-артівська «Рожева пантера» Олексія Хорошка.  Це її третя з’ява після Берліну і Варшави. Пантера намагалась нагадати жертвам гламуру, що  Фріц Фреленг розумів рожевий колір інакше.

У Музеї Ідей відкрилися інсталяції: Яцек Ягельський з Познані демонстрував механічну інсталяцію із пір’я птахів та каменя-маятника, Ярослав Першко з Бялого Стоку  створив динамічну інсталяцію, наливши у акваріум фарби, яка, проникаючи у пісок між подвійними стінами, акваріуму щодня міняла форму, а господар закладу Олесь Дзиндра розробив громіздку машинерію під назвою «ДОТИК», яка в результаті виявилась не катапультою і не дибою, а пристроєм для  тендітного і ніжного торкання поверхні води. 

«Фабрика Повидла»

Вдруге «Тиждень»  базувався у фантасмагорії руїн Фабрики Повидла (вул. Б. Хмельницього, 124), збудованій десь в кінці XIX століття на мурах винних погребів часів батька Хмеля. У сподіваних та несподіваних місцях тут розташувалися відповідні до середовища химерні об’єкти. Відеоінсталяція Михайла Барабаша,Олекси Фурдіяка та Олега Воронка, які, вдаряючи по умовних рефлексах громадян,  напустили у підвали

Фабрики етилмеркаптану, що використовується для ароматизації природнього разу. Олекса Фурдіяк представив також просторову інсталяцію «Армстронґ на Місяці», присвячену «синдрому Армстронґа» – фальшуванню історичних подій. Богдан Янчук створив відеоінсталяцію «Арка бажань»: два силуети з написом «Богдан» запрошують глядача переглядати відео банальних бажань  (гроші, машина, дача, здоров'я, відпустка і т.д.). Соціальний протест під назвою «Добрий дядя міліціонер» протиставив харків'янин Тарас Камінний («Камю»). Він намалював на стіні схематичне зображення міліціонера і кидався в нього цеглою. Бажаючих приєднатися було багато. Жорстоко гендерну інсталяцію під назвою «Дівчата задумали погане» представила Аліна Клейтман. Як і роботи Камю, її проект проходив за куруванням Харківської муніципальної галереї. Її інсталяція складалася з відео, на якому дівчинка розпотрошує ножем іграшкового зайця, живопису цього процесу, жертви-зайчика та ванни з рибою і закривавленою водою. Схоже, перетворення дівчинки в дівчину є дуже болісним.

Андрій  Сагайдаковський та Олена Турянська представили дуже тонку (в прямому значені) інсталяцію під назвою «Культура: дефініція слова». В невеликій кімнаті натягнуто безліч напівпрозорих струн, як приклад перекладу абстрактного мовного поняття з вербальної мови на візуальну. Дніпропетровський митець Андрій Барна зробив складну інсталяцію «Тумблери Хроносу». У білій кімнаті з білими речами були приховані кілька проекторів, які час від часу вмикалися і в несподіваних напрямках демонстрували відеосюжети, наче видерті з чиєїсь пам'яті. Ще один митець з

Дніпропетровська, Даніїл Ґалкін, презентував одразу дві роботи. Перша – відеоінсталяція «Катарсис» із подвійним зображенням: відеоролик з дівчиною проектувався на її ж портрет. Друга робота має назву «Зустріч вогнегасника і м'ясорубки в серцево-легеневій реанімації».

Вечір завершився перформенсом «Absorbed» київської арт-групи «Скраг Айседори». Під супровід похмурої музики і відеоряду з життя амеб та інфузорій на сцені відбувалося незбагненне ритуальне дійство. «Скраги» зображали, як вони самі це сформулювали, «народження соціальної тварини».  

«Сила мистецтва», «Дні мистецтва перфомансу у Львові»

Із понеділка розпочався симпозіум «Сила Мистецтва», присвячений питанням сучасного мистецтва, що відбувався у рамках «Тижня» та польсько-українського проекту «SILA SZTUKІ». Три дні діячі культури дискутували та розмірковували над проблемами колекціонування сучасного мистецтва, створення центрів сучасного мистецтва (культурологічні, мистецькі, формально-правничі і фінансові аспекти) та порівнювали становище у кордонах та за кордонами. Доповіді читали Юрій Онух, Пйотр Лісовскі, Моніка Шевчик, Пйотр Маєвскі, Войцех Козловскі, Віта Сусак, Зеновій Мазурик, Микола Скиба, Адам Мазур, Катажина Позняк, а модерували дискусії Мартін Лаховскі та Богдан Шумилович.

Так само з понеділкового  ранку розпочала навчання «Школа Перфомансу» під куруванням одного з найавторитетніших європейських перформерів Януша Балдиґи. Із минулого року кількість учнів зросла удвічі, так само розширилася і вікова амплітуда та географія учасників. Крім Балдиги у Школі викладали професорка зі Швейцарії Барабара Штурм та відроджувачка перфомансу в Ізраїлі Тамар Рабан. На завершення «Школи» починаючі перформери разом із  Янушем Балдиґою демонстрували власні дійства, частина яких виявилась навіть доволі пристойними.

«Дні перфомансу» проводяться у рамках «Тижня»  вже втретє з ініціативи Польського Інституту у Києві та МО «Дзиґа». Завдяки цій наполегливості у Львові перфоманс вкоренився та знайшов більше адептів ніж в інших культцентрах України. Цього «Тижня»  перфоманси демонстрували дванадцять митців.

Анна Плотніцка представила напружений перфоманс із шибою, котра на диво не розбилась при падінні. Мирослав Вайда робив дійство із дзеркальним відображенням світу. Наталія Вішневська представила дуже красивий перфоманс «Покута» (що на польській співзвучно словам «кутя», «спокута», «я»). Вона вклякла на гору макових зернят, піддала себе обливанню медом і зішкрябувала з тіла мед назад до банки. Марта Котвіца настільки в дійстві пройнялась гіркотою самоприниження жіночої любові, що глядачі вже більше переживали за неї саму, ніж за суть перфомансу. Тамар Рабан здійснила перфоманс, який ще раз підтвердив, що вона вміє концентрувати увагу і керувати енергією глядача. Влодко Кауфман творив видиво, розсуваючи колоди та заповнюючи нішу папером, перетворював простір у пошуку особистого світу і робив невдалі спроби втечі від створеного світу у світ реальний. Іза Тарасевич творила сконцентровану емоційну дуель між художником і глядачами. Барбара Штурм вчинила дійство на даху будинку. Вона демонструвала напружений пошук виходу із соціального колапсу. Володимир Топій, як завжди, демонстрував майже біблійне ритуальне дійство із заліплення глиною книг, себе самого та малювання нею експресивних полотен. Так виглядало, що матеріал вирішує більше за автора. Лукаш Трусевич показав кілька дуже лаконічних префомансів-ню із турніком, які викликали різні оцінки.

Словом, як і має  бути – перфоманси давали широке поле для роздумів, але рідко хто  з публіки доходив однакових  висновків.

Найвеселіший перфоманс-обман  учинив Юрій Онух в Кінопалаці «Копернік». Пан Юрій стояв на вході до кінопалацу, запрошував і посміхався. Посміхатися було чого – замість перфомансу Онух змусив глядачів подивитися веселий дитячий фільм-казку. Зібрати в одному місці купу митців, критиків, снобів і повернути їх в просте і радісне, без художніх заморочок дитинство – ось і увесь перфоманс, добрий та іронічний. 
 
Другим обманом був Баррі Фітцджеральд, фотограф з Белфаста, який фотографує привидів і всякі паравнормальні явища. Його виставка «Примарна реальність» відкрилася у Фотоклубі «5х5». Після годинної розповіді про паранормальщину, спеціальні фотокамери, інфрачервоні промені й метафізику, фотограф переконував що на світлинах є плями від привидів. І справді знаходились люди, які находили неіснуючі плями існуючих привидів на доволі мальовничих світлинах.

Також додатковим позапрограмним проектом Юрій Соколов виставив агітаційний намет «Партії чистих вікон України (прозорих)» та візуальну рекламу партії  на всій території фестивалю.

Сучасну пластику представили Група сучасного танцю Люблінського політехнічного інституту, Асоціація актуального танцю TanzLaboratorium (Київ) та Люблінський театру танцю. Провідне польське угрупування театралізованих дійств у «невідведених місцях» Академія руху здійснило дві акції. Спершу вони влаштували масове романтичне дійство біля Домініканського собору з замітальниками, тінь яких проектувалась на протилежну стіну будинку під патетичну музику Вагнера. Другим дійством була «Китайська лекція» – серія короткометражних вистав-перфомансів, надзвичайно професійних, красивих, чітких і вдумливих. Це ніби екскурс в іншу культуру – повністю незбагненну, але з відчутними внутрішніми правилами, які допомагають переглянути власні знання.

«MediaDepo»

З четверга в Театрі для дітей та юнацтва розпочалось  «Медіадепо» – фестиваль у фестивалі, присвячений медіаарту, координований і ведений незмінним Богданом Шумиловичем. Протягом дня в Театрі крутилася добірка різномастих відеоробіт, а ввечері Богдан коментував кожну роботу, розповідаючи про її автора й даючи ключ до її розуміння. Першого дня демонструвалися роботи Вроцлавського мистецького центру WRO, добірку яких зробив мистецтвознавець Андрій Лінік. Згідно концепції Тижня «Абстрактне vs реальне» він представив роботи як цілковито абстрактні (модельовані на комп'ютері 3D-анімації), так і максимально реалістичні, переважно соціального спрямування.

П'ятниця й субота були найінформативнішими в освітньому плані. По-перше, в ці дні читала лекції про історію українського медіаарту  кандидат філософських наук Яніна Пруденко. По-друге, Богдан Шумилович демонстрував ролики, що отримали нагороди на двох найвизначніших європейських фестивалях медіаарту: Ars Electronica та Transmediale. По-третє, цими днями демонструвалися наймасштабніші роботи. У п’ятницю «Decasia» (візуалізація Біла Моррісона до атональної симфонії Майкла Гордона), складена зі старих кіноплівок, зображення на яких почало розпадатися від часу та утворювати несамовиті спецефекти. А в суботу, після лекції, виступила віджей Вікі Беннет із Британії, яка представила іронічну нарізку кадрів з відомих фільмів, укладених в самостійний наратив. Закривав у неділю «Медіадепо» і ТАМ проект «Secret Understanding» – серія відеоробіт, натхнених рідкісними версіями пісень знаних груп та виконавців: Хендрікса, Sigur Rós, 50 Cent, Jay-Z, Beck та ін. 

«P.S.»

Ось так, крок за кроком, Тиждень актуального мистецтва  закладає підвалини для того, щоб в українській культурі творилися нові речі, публіка не боялась незвичного, люди, котрі потребують поживи для роздумів, могли її знаходити, а Львів асоціювався не тільки з сецесійною архітектурою та симфонічними оркестрами, але й з центром сучасного мистецтва.

ТАМ проводиться  вже втретє, і рік за роком приваблює все більше публіки, стає все професійнішим  і більш представницьким. Ті ж, хто відвідує його щороку, стають все вибагливішими і освіченішими. Роль ТАМ – не тільки експозиційна, але передовсім навчальна, бо актуальне мистецтво – не те, що розкриється перед одним завченим способом інтерпретації; воно вимагає постійної самодисципліни глядача, здатності постійно вчитися, переосмислювати й бути готовим до того, що черговий митець знову спробує вибити його з колії й поставити під сумнів усі світоглядні здобутки.

ТАМ має намір  переходити у формат бієнале, так  що чекатимемо до 2011 року та творитимемо якщо не інсталяції, то перфоманс власного життя.