«Тиждень актуального мистецтва» у Львові

(Пт. – Нд., тобто початок)

Пт.

Розпочався «Тиждень» із відкриття виставки живопису «Щасливе життя» українського метра сучасного мистецтва Андрія Сагайдаковського. «У цієї виставки дуже влучна назва, – говорить куратор києвської «Я-галереї» Павло Гудімов, який привіз виставку до Львова. – Під такою назвою вона проходить вдруге – вперше її експонували рік тому в «Я-галереї», і ми вирішили, що міняти назву немає сенсу. Однак цього разу виставка розширена – вона містить роботи також з попередньої виставки «Цитата», а також твори 2009 року. Картини Сагайдаковського – дуже гострі й дуже відверті. Ними він просто розповідає історії свого життя, якісь сентименти чи обурення».

Наступною була презентована інсталяція Олексія Коношенка біля театру Заньковецької – човни за узбіччі Проспекту Свободи. Ця інсталяція нагадує глядачам про те, що під дорогою справа від Опери протікає Полтва. І, що характерно, напрям руху машин на цій односторонній дорозі співпадає з напрямком течії. Міняються часи, транспортні засоби, але вектори залишаються.

Далі мобільні загони глядачів перемістились на відкриття виставки живопису одного із найталановитіших молодих художників Артема Волокітіна в «Дзизі». Його реалістичні до натуралізму полотна мали на меті повернути культурі її втрачену маскулінність – стверджувала концепція виставки. Однак сам художник її дещо уточнив: «Йдеться не стільки про втрату маскулінності, скільки про розмитість маскулінного образу. Я роздумував над тим, яке місце повинен займати чоловік в суспільстві, і змалював той образ, який отримав в результаті». Сам художник стверджує, що черпає натхнення у своїй сім’ї та зізнається, що в його сім’ї панує патріархат.

Анатолій Бєлов представив стріт-арт проект, спрямований проти державницького моралізаторства, в тому числі заборони певних книг та проти одіозного закону про заборону порно. Містом були розвішані плакати, що зображали голого чоловіка, котрий фотографує себе в дзеркалі з написом «Моє порно – моє право» в дзеркальному відображенні. «Це як у поліцейських дільницях є напівпрозорі дзеркала, крізь які спостерігають за людиною, – каже митець. – Глядачі виступають у ролі підглядачів за чужим життям, за чужим процесом вивчення власного тіла й власної сексуальності».

Перший день «Тижня» також презентував новий номер найдавнішого мистецького часопису України «Кінець-Кінцем». Випуск над тему «Голос художника» підготований редакторами часопису Анатолієм Звіжинським та Ростиславом Котерліном спільно з МО «Дзиґа». Номер уміщує більше тридцяти ексклюзивних інтерв’ю із вагомими митцями, галеристами, кураторами України, Польщі та Росії (Бажай, Кауфман, Подерев’янський, Гудімов, «Синие носы»).

Територія навколо Бернардинського собору увечері наповнилася інсталяціями. Київські митці Ілона Сільваші та Ярослав Присяжнюк відкрили інсталяцію «Подвоєння реальності»: фотовидруки зі зміненими кольорами того, що насправді знаходиться за ними. «Варіантів співпраці художника і природи є безліч, – коментує Влод Кауфман. – Ця інсталяція – це гра, яка змушує глядача замислитись над тим, що ж його оточує. Це проект про спробу осмислення повсякденного оточення».  

Передостанньою відкрилася світлова інсталяція «SPEED SHIFT» («Зсув швидкості»), всесвітньовідомого австрійського митця Ервіна Редла. Інсталяція складається з двох смуг білих світлодіодів та простого звукового сигналу. Вона створена із врахуванням специфіки роботи мозку та провокує у глядачів легкі зміни сприйняття часу. Кожна смуга світлодіодів показує візуалізацію звукової хвилі, що пульсує в такт звукові. Швидкість кожної смуги з часом міняється, фази то співпадають, то розходяться, але середня швидкість двох смуг залишається однаковою.  

Завершив перший день «Тижня» відео-проект львівських митців із формації «КОМА»Олексія Хорошка та Сергія Петлюка. На оборонний мур монастиря Бернардинів з боку Митної площі проектувався відеосюжет з простих піктограм (переважно дорожніх знаків і варіацій на їх тему) під простий, але психоделічний звуковий супровід. Ідея з представленям наративу в піктограмах далеко не нова, але «КОМА» змогла продемонструвати, наскільки емоційними, навіть драматичними ці піктограми можуть бути.

Сб.

Другий день Тижня актуального мистецтва продовжив відкриття експозицій, що демонструватимуться протягом всього фестивалю, а також запропонував відвідувачам кілька перформенсів.

Проект «МедіаДепо», презентований Богданом Шумиловичем, демонстрував підбірку відеоарту із західноєвропейських фестивалів. На цей день припали фільми з фестивалів відеоарту «Transmediale». Підбірка демонструвалася за день двічі: перший раз вдень у Центрі міської історії на вул. Богомольця «як є», другий – ввечері, на Фабриці повидла, уже з коментарями та українським дубляжем Шумиловича.

В галереї «Примус» відкрилася виставка Ігоря Яновича «Контекст» – унікальна в своєму роді. Абстракціоністські картини автора були представлені на виставці двічі: в оригіналі та на світлинах, розміщені в несподіваному, але вкрай доречному середовищі (наприклад, в закинутому шкільному басейні м. Прип’ять чи подібних мертвих об’єктах).

В Музеї Ідей були представлені одночасно три інсталяції. RANA Ростислава Котерліна – антиутопічна інсталяція з двох картин і стробоскопа, покликана артикулювати глобальне питання: «Що приховується в темних небесах та водах глобального людського егоїзму?» Одна з картин зображала жабу, інша – зірку, що символізувало відповідно «води» і «небеса», до того ж картини були розміщені одна проти одної, але на одному рівні – вказівка на єдність і протиборство високого й хтонічного.

«Електросвині» Олекси Фурдіяка продовжували антиутопічну тему: дві сталеві свині за колючим дротом, до якого підведена електрика, нагадували одночасно про ГУЛаг і орвелівську «Звіроферму». Відвідувачів застерігали проти бажання доторкнутися до інсталяції – висока напруга, все по-справжньому.

Третя ж інсталяція – «Тріо» Олеся Дзиндри – повна протилежність двом попереднім. Тонка скляна трубка, освітлена зсередини, з величним саудтреком з бахівських «Страстей по Йоану» справляла напрочуд вмиротворююче враження. Одним вона нагадувала релігійний погляд на людське життя (з праху вийдеш і в прах повернешся), іншим – мозок гігантської мислячої машини, але однозначно заворожувала і викликала бажання дивитися на себе ще й ще. Сам Дзиндра сидів біля своєї інсталяції в кутку, виступаючи, очевидно, третім у цьому тріо, разом з музикою і об’єктом.

Далі «Тиждень» перебазувався на «Фабрику повидла» – без сумніву фантастичну територію, новий арт-простір Львова у закинутому неоготичному/еклектичному/футуристичному заводі на вул. Богдана Хмельницького, 124.

Олена та Макс Афанасьєви і Олександр Юдін із херсонського центру «Тотем» представили пару інсталяцій: «Я працював цілий день, і що?..» – три іграшкові будівельні машини в кар’єрі, кожна з яких задає вказане питання різними мовами. Ця інсталяція покликана осмислити цінність праці в сучасному суспільстві споживання. «Занурення» – фотографії людей у ваннах – представляла кохання як субстанцію, придатну до занурення.

Тамара Ґрідяєва представлила медіаінсталяцію з простих піктограм-стрілок, що оберталися та переміщалися, в мінімалістичному звуковому супроводі. Концепція інсталяції, вивішена поряд, виявилася на порядок складнішою для прочитання (через перенасиченість філософською термінологією), аніж сама інсталяція. Хоча в силу крайньої простоти інсталяції тільки читання концепції могло спрямувати інтерпретацію глядача в задумане автором русло, а саме на «створення особливого мікроаналізу на асоціативному рівні, синтезуючи акумулювання знаків у трьохмірній площині соціологічної буденності, оперуючи засобами множинного взаємонашарування, відтворюючи принцип гри в структурі».

Сергій Петлюк зробив м’яку відеоінсталяцію «Сни про Європу», що зібрала навколо себе чи не найбільше глядачів. В маленькій кімнатці на розкидані подушки проектувалося зображення лежачих людей, які начебто перемовлялися між собою назвами європейських міст.

Інсталяція Руслана Тремби «Не боюся» – це три залізні скульптури та кілька прінтів, що «показують проходження всіх етапів від народження, через зростання до самоусвідомлення, від пожертвування до примирення і знаходження сенсу у мирі із буттям бога».

Французький митець Патрік Бейлі-Коуел влаштував інсталяцію-перформенс. Кожен із глядачів кидав яйце у «чорне вікно» (намальоване на стіні). Потім писав на ньому вугіллям слово, яке починалося б з перших літер слова «Egg» \ «Яйце» \ «Ovum»будь-якою мовою. По закінченні цього колективного творення інсталяції в кімнаті так і залишилися закидана яйцями стіна і порожній кошик від яєць, підсвічені стробоскопом.

Олексій Хорошко і Сергій Савченко вибудували цілий лабіринт зі стінами з картин і колонами з дзеркалами та екранами. Голови, зображені на картинах відбивалися й переломлялися у дзеркалах і на екранах, на перших, природно, миттєво, а на інших – із затримкою. Те ж ставалося із відображенням глядача, який попадав таким чином в античний Лабіринт, де він – він-теперішній і він-за-мить-перед-тим – сам був і Тезеєм, і Мінотавром, а картини мовчазно рефлектували на тему квадратури кола і вголос наспівували психоделічні мелодії (звісно, через динаміки).

Просту до геніальності інсталяцію представив польський художник Гамлет Зіньковський. Він став на табуретку і простояв там 24 години, «в пам’ять про намарне втрачений час». Ця «хвилина мовчання, розтягнута на добу, присвячена нашому втраченому і зекономленому часу», відбувалася не стільки для глядачів, скільки для Гамлета, хоча глядачі теж отримали спонуку замислитися про те, що робити в таких ситуаціях, коли зіткнення із самим собою неминучіше й нещадніше, ніж в лабіринті Хорошка-Савченка.

Херсонський митець Стас Волязловський презентував відео роботи з оптимістичною назвою «Смерть Голівуду».
Найбільш відповідальний і відповідний темі цьогорічного «Тижня» («Б.Н.» \ без назви) митець, який залишився під псевдо «художник Н. з міста Н.Н.» в одній із багатьох фантасмагоричних кімнат «Фабрики Повидла» створив інсталяцію у вигляді покинутої лабораторії, заповненої колбами та текстами. Польська мисткиня, виразна прихильниця філософії тілесності, Анна Бернадська влаштувала перформанс та справжнє видиво, обліплюючи своє тіло аркушами та скотчем. Ще один відомий польський митець Ярослав Першко спорудив інсталяцію із патріотичною назвою «Блакитний є таким, як є. Жовтий приходить сам».

День переріс у вечір, точніше у вечірно-нічну програму відеозвуку від діджеїв та віджеїв львівської формації «RESTart», котра спрямовує свідомість у руслі даб-степу.

Нд.

Недільного вечора, після чергових показів «Медіадепо» і відеопрезентації групи «Р.Е.П.», відбувся концерт тернопільських психоделічних гуртів «Зелені сестри» та «Zsuf». На виконавців і на стіну за ними проектувалася візуалізація, яка підсилювала ефект «зносу даху» від музики. Обидва проекти музично-перформатичні, для них музика і сценічне дійство – нероздільні елементи. Можливо, тому вони досі не випустили жодного альбому, хоча виглядає та те, що до дебютника вже обоє готові. Уважні слухачі могли помітити, що «Zsuf» попадав в долю трохи краще, ніж «Сестри», а останні зате відспівали одну пісню на слова Рабіндраната Тагора, а в останній пісні, схоже, взагалі уявляли себе трьома відьмами з прологу до «Макбета». Відвідувачів музика і відеоряд просто перемістили в паралельну реальність, і схоже було, що вона досить андеграундна. Інтерв’ю із «Зеленими сестрами», яке нам вдалося взяти після концерту, скоро буде опубліковане і розкриє всі задуми цієї формації.

Далі буде… Пн, Вт, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд, – тиждень триває.

Сторінка проекту http://dzyga.com/tam/index.php