Умка і "10 років в Інтернеті"

В світлу погожу п'ятницю 23 травня, після 3 річної перерви, в Київ завітав легендарний московський гурт Умка и Броневик.

Причому не з пустими руками, а з цілою арт-програмою під назвою „10 років в Інтернеті”, яку презентував київським глядачам в арт-клубі „44”.

Під час імпровізованої конференції ми змогли поспілкуватися з Умкою (Анна Герасимова) про програму, творчість і подальші плани.

- Умка – вітаємо вас в Києві. Розкажіть, будь-ласка, про вашу програму, з якою ви до нас завітали. Чому така дивна назва і що вона означає?

- Назва не дивна – вона звичайна. Наш гурт і справді має 10 років в Інтернеті. Як подумаю про це – за голову хочеться взятися. Я, взагалі, людина не технологічна – увесь технічний прогрес зарублюю на корінь. Так само було і з Інтернетом – ми довго одне одного оминали стороною, але, з часом, обставини склалися так, що довелося їм користуватися. Втягнулася і, мушу сказати, не пожалкувала. Через Інтернет знайшла цілу купу хороших людей, багато з яких стали чудовими друзями – не тільки на теренах бувшого СРСР, але й в далекому зарубіжжі.

А стосовно нашої програми, то ми привезли до вас фільм, змонтований нами за десяток з невеличким років нашого існування. Сьогодні, правда, покажемо лише скорочену його версію, на двадцять хвилин, але хто надумає його подивитися, то його можна легко придбати буде у нас. Або викачати в Інтернеті. Справа ваша.

- Вже три роки пройшло, як ви змінили назву з „Умка и Броневичок” на „Умка и Броневик”. З чим це зв’язано?

- Причина проста – дорослішаємо. Скільки ж можна вже в „Броневичках” ходити – нам вже ж 13 років, а це для гурт вік чималенький. Та і за стільки років гастролей, здається, ніхто так і не навчився грамотно писати слово „Броневичок”. Тож ми спростили життя і їм, і нам.

- Які емоції по поверненню в Київ? Три роки ж пройшло..

- Чудові. Київ – одне з тих міст, куди хочеться вириватися з задушливості Москви. Небагато таких міст, хоча я намагаюся по максимуму всі любити. І куди б ми не виїжджали на гастролі по нашій великій екс-Батьківщині – то для мене завжди свято. Ви не подумайте – я не шовіністка. Не вважаю, що Росія має пригребти до себе всі навколишні держави. Але, тим не менше, я й досі вважаю всіх нас: росіян, білорусів, молдован, прибалтів – однією великою сім'єю. До якої просто приємно колись приїхати погостити і поїхати з чудовим настроєм.

- І, на кінець, таке питання про майбутнє. Які у вас творчі плани? І чи не було думок зупинитися і закінчити?

- Творчих планів, насправді, маса. Стільки не відвіданих міст і нереалізованих ідей, що вистачить ще років на двадцять. Зупинитися? Можливо така думка пройшла в кінці 2005-го, коли нам стукнуло 10 років і було дуже-дуже важко з записом альбому „600”. Але й тоді зуміли вчасно переформатуватися і продовжити грати собі в кайф. Чим і зараз займаємося – граємо в кайф, пишемося, видаємося самвидавом. Нікому нічого не винні – ніхто не винен нам. І це насправді робить нас щасливими.

На цьому ми мусили відпускати Умку на сцену.

Концерт розпочався, як і було обіцяно, з презентації фільму (Кілька разів зривавший шалені оплески в залі) та роздачі Умкою подарунків, серед яких були, як старі видані самвидавом альбоми часів „Броневичка” (Вашому покірному слузі дістався вищезгаданий альбом „600”), так і нові, зведені близько року тому платівки.

А далі почалося справжнє божевілля на сцені. І хоч дві третини публіки, що зібралися в той вечір в „44”, ще на початку концерту навряд чи знали про існування такого гурту – вже за 20 хвилин плясали наряду зі справжніми поціновувачами. Умка, не дивлячись на вже солідний вік, виглядала чудово – вчасно розігрівавши і охолоджуючи публіку, на ходу впорядковуючи і видозмінюючи програму вечора.

З того вийшов ще один прекрасний подарунок благодатній залі – було зіграно, як мінімум, одну-дві пісні з КОЖНОГО альбому гурту за 13 років.

Коли ж програма добігала кінця, розігрілий натовп просто перекрив вихід зі сцени, потребуючи продовження. Відігравши 4 пісні на біс – Умка попрощалася, але обіцяла повернутися з чимось новеньким. На що зала в один голос сказала „Скоріше б!”.

Від себе та FaDiez хотілося б подякувати адміністрації арт-клубу „44” за надану можливість споглядати і знімати концерт, та знімальній групі телеканалу „ТЕТ” – за можливість приймати участь в ексклюзивному інтерв’ю і ставити цікавлячі питання.

Фото: Анна Карабан