Ура! Маємо ще одну українську книгарню. Відкриття “Книгарні видавців”. Коротка хроніка подій.
В четвер, 11 травня в Києві відбулась знакова культурна подія - відкриття ще однієї української книгарні, "Книгарні видавців" в кнайп-клубі "Купідон" (за адресою вул. Пушкінська, 1-3/5). Але все по-порядку. В залі, в кутку стояв стіл з вином та канапками. Як завжди, голодна преса, очікуючи на анонсовану презентацію, все частіше й частіше поглядала в його сторону.
Нарешті почала збиратись традиційна для таких заходів публіка: журналісти, письменники, видавці. Грає жива музика. З самого початку в залі були присутні Ірен Роздобудько та Юрій Покальчук - безпосередні організатори цього дійства. Пізніше прийшли брати Капранови, на цей раз в неповному складі (був лише Дмитро, а може Віталій, хоча хто їх розбере?) та два Андрії: Кокотюха та Курков. Була й Світлана Поваляєва та Олесь Ульяненко. Коли вже почалась презентація з'явився ще й Анатолій Дністровий. Й вже лишень по її закінченню прийшов Святослав Вакарчук (у зірок зараз кожна хвилина на вагу золота).
Презентацію розпочала Ірен Роздобудько. Їй довелося мало що не кричати, бо мікрофон був зламаний й виконував суто ритуальні функції, тому вона тримала його в своїх жіночих руках радше як символічний жезл влади, ніж як технологічний допоміжний засіб. Ірен Роздобудько розпочала з представлення присутніх одне одному, хоча, слід зазначити, більшість з них один одного знали й так, але все одно відчути, що "разом нас багато" зайвий раз приємно, погодьтесь. На завершення вона ще раз закликала всіх присутніх перезнайомитись та особливо подякувала власникам приміщення, які могли організувати там ще одну забігайлівку, в якій би бізнесмени "жерли й пили", але віддали його під благу справу української книгарні. Сказавши це, пані Ірен передала мікрофон, що так і не запрацював, Елеонорі Симоновій, яка, згадавши, що є два споконвічно українські національні кредо "щоб в сусіда хата згоріла" й "щоб в сусіда корова здохла", закликала покінчити з цією згубною практикою. Це вже цікаво, виходить, що деконструкція базових засад української ментальності, які колись були для загадкової української душі, мало не метафізичними цінностями, розпочата Майданом, триває. 
Матеріально це відбувалось так: спочатку на широкий загал винесли малесеньку дерев'яну хатку (підозріло схожу на кацапську "ізбу"), в комин якої були встромлені піротехнічні засоби "типу бенгальських вогнів", яких тут же підпалили. Хатку з палаючим комином під схвальні оплески зібрання тріумфально підняли високо над головою, чим мало не спричинили пожежу, адже вогненебезпечні паперові елементи інтер'єру буквально купались в іскрах від палаючої хатки. "Це була остання сусідська хата!" - прокоментував Андрій Курков. Малесеньку керамічну фігурку корови, яка стояла на столі поруч із хаткою, вирішили не розбивати, занадто вже симпатичною вона була. На цьому пані Елеонора закінчила й центр дійства перейшов в протилежний куток кнайп-клубу. Мікрофон там працював чудово, й коли після кількох закликань нарешті з'явився Юрій Покальчук, який був кудись зник, всі змогли почути його бас. "Ми нічого не маємо проти російської літератури, але в своєму домі ми хочемо мати свою власну, українську книжку" - сказав він. Зазначимо, що книгарня заздалегідь анонсувалась як всуціль україномовний заклад.
Закінчивши свій спіч, Юрій Покальчук перейшов до безпосередньо відкриття книгарні, вхід в приміщення якої було заклеєно папером, на якому був намальована цегляна стіна, яку, безумовно, слід було "дефлорувати". Звичайно ж, цю відповідальну місію було доручено саме такому видатному еротоману-дефлоратору суспільної моралі (за що йому окреме спасибі) як сам пан Юрій (кому б іще). Зразу виникали алюзії до Буратіно, який колись так само своїм носом "дефлорував" рядно, на якому було намальовано казанок з вечерею (який лаканівський образ). Але як би там не було, стіну успішно було "дефлоровано", й Покальчук ще кілька хвилин з гордим виглядом позував фотокамерам, під акопонемент спалахів яких він переможно тримав рештки "стіни" в руках.
Першим в приміщення книгарні ввійшов Дмитро Капранов - "на щастя", як пояснив він. Слід зазначити, що книгарня виявилась на диво затишною. Вона має два поверхи, хоча другий поверх поки що не працює. Як пояснив Микола Кравченко (видавництво "Нора Друк"), справа в тому, що там екстремальні умови - надзвичайно низька стеля, й можливі випадки травматизму (сам він також кілька разів стукнувся головою). Зійшлись на тому, що треба буде повісити на стіни каски, а на другому поверсі зробити відділ для книголюбів-екстремалів. Але й на першому поверсі вибір книг пречудовий: класика, сучукрліт, критика. Книжки від Дяченків до Куркова, від Карпи до Забужко, не кажучи вже про Жадана, Андруховича та інших наших цілком заслужених класиків. Кожного, хто купить книжку в "Книгарні видавців" за бажання чекатиме ексклюзивна послуга - фірмовий штампик на книжці, який засвідчує місце покупки.
"Книгарня видавців" планується як один з центрів культурно-мистецького життя Києва, кожного четверга тут будуть проводитись презентації книжок, зустрічі з авторами й інші мистецькі акції, яких нам так не вистачає в нашому культурному Києві, за що вона й заслужила свою назву. Планується також з часом завезти й книжок російського видавництва, щоб розмістити їх на нижніх полицях, віддавши на поталу пилюці. Данцова ридає в кутку. Правильно, нехай бажаючі лазять рака, ковтають пилюку та насолоджуються, якщо зможуть, звичайно. Хоча книгарня була анонсована як всуціль україномовний заклад, на полицях можна знайти не лише російськомовні книги, а й навіть книги, видані в братній Москві (sic!!!), щоправда вже зовсім на езотеричну тематику. Як пояснили, це спеціальний куточок для вже сформованого сталого контингенту відвідувачів, певним чином схиблених на цій темі. Хоча до чого тут Беккет та Зюзькінд, чи вони вже теж езотерика? Крім того, Лавкрафта, також свого часу виданого в цій серії, на полицях не було. А "Русско-немецкий словарь" це вже взагалі відпад. Хоча це все так, легка дружня критика, бо відкрити книгарню, яка б складалась на 99% з україномовних книжок та ще й в центрі Києва - це вже надлюдський подвиг, за який безумовно треба давати "Героя України".
Коли ж ми перейшли до неофіційної частини, пляшка коньяку вислизнула та розбилась. Це хороший знак, отже - на щастя.
Світлини Олексія Цілика
