Vexlarsky Birthday party: вечірка для друзів, друзів друзів та інших друзів

Люди в кедах зітхали: «Як пафосно… о, як пафосно!». Цікаво, а що казали люди в сукнях провідних світових брендів чи епатажних українських дизайнерів? Що бачили дошкільнята з висоти метр двадцять? Чи їх пузаті татусі? Моделі, однолітки іменинника, двадцятирічні однокурсники (адже він на третьому, перейшов на четвертий), музиканти...

Цікаво, що бачив сам Анатолій (Толік, дядя Толя іменинник, як його тільки не називали за вечір) зі сцени. І де б ще зустрілась вся ця різномастість образів, які, на перший погляд, нічого не поєднує. Поєднує! Бо, як виявилось, на весь зал ледь набралось би 20 чоловік, які купили квиток (або інші були надто скромні). «Отже в залі лише друзі», – зазначив Ярослав Рево. Від себе додам – друзі, друзі друзів, друзі музикантів, які теж є друзями, і преса – теж друзі.

Годинна затримка здавалась якщо не запланованою, то точно доречною. Ті, що запізнювались, отримали шанс прийти вчасно, знайомі знайти – одне одного, не знайомі – познайомитись або просто «розвідати обстановку». А також зайняти місця і, за бажання, насолодитись напоями.

Виступи без оголошень бувають. Але не там і не так. Цигансько-балканський ансамбль з’явився так само несподівано, як і зник. Виступ, помилка, спроба налаштування… Можливо, це було пов’язано з неочікуваними змінами порядку виступів. І гості ще мали шанс побачити їх пізніше. Сюрпризи тільки починались.

За ними на сцену вийшли ведучі – нагадати, з якого, власне, приводу всі тут зібрались. Сам день народження Анатолія Векслярського відбувся 8 березня. Поважний ювілей. Хоча, якби не афіші, здогадатись, скільки імениннику років, було б важко. Сам Анатолій, «Оззі Озборн української естради»,  жартував і наголошував, що насправді 50 від 49 не відрізняються рівно нічим.

Концерт одразу визначили  як такий собі рок-поп фестиваль. Обіцяючи лише особливі,  «Не похожие на» (фраза Анатолія) колективи. І дійсно, афіша обіцяла досить цікавих, яскравих, автентичних, неординарних виконавців. Всі зібрані гурти представляли собою «Не мейнстрим в плохом смысле этого слова», і це дійсно було так.

Цікаво, що виступ кожного гурту анонсувався короткою оповіддю знайомства з іменинником чи інфою власне про колектив. А кожна затримка виступу через проблеми з налаштуванням звуку і апаратури покривалась дотепними жартами ведучих чи оповідями іменинника зі свого життя і досвіду. Адже все ж таки це був День народження, а не просто концерт чи фестиваль, що передбачало зацікавленість гостей у додатковому спілкуванні.

Нарешті настав довгоочікуваний початок. Порядок виступів був підкоригований в процесі, наприклад, барабанщик Каті Чілі поспішав, тож вони виступали першими. «Досить дивний початок концерту», – зазначила пізніше Василіса Фролова. «WorldMusic», – відповів їй Ярослав. «Дивна тьотя», – почулось за спиною. Скільки людей – стільки смаків, стільки способів сприйняття, стільки варіантів розуміння подій. Це природно. Хоча більшість була в захваті. Світлий блискучий янгол. Тиха посмішка. Неземний вокал. Потужний, але тихий (знов апаратура?). Наче весь виступ в трансі; черпаючи енергію з нетутешніх джерел, співачка наповнювала нею зал.

«Катакомба» – жодного посилання в Google». Тут Ярослав дещо лукавив, адже команда таки має офіційний сайт, де зазначено, що «идеология проекта начинается с объекта, часть котрого находится там же в Киеве, на Оболони, и известна под названием «Объект №1».  Починали з хіп-хоп вечірок в «Київський Русі». Тепер дует сповна виправдовує свою назву й ідеологію. Похмуро. Ритмічно. В’язко. Атмосферно. Дійсно андеграундно. Андеґраундно настільки, що у певний момент мене запитали: «Так а коли, власне, почнуть?». А тим часом два скромних і сконцентрованих хлопця на краю сцени чарували над пультами у колі світла.

В цей час на сцену вже починали виносити «дивні інструменти». Наступною була франкомовна «Інді.Я», назву якій підказав Анатолій. Походить від англійського «незалежний», і, в той же час, характеризує тісний етнічний зв'язок зі співзвучною країною. До речі, гурт також грає у театрі Анатолія Векслярського в Чабанах. За словами засновника – єдиний гурт, який підійшов для цього. Цей виступ також не оминули проблеми зі звуком. До виступу підключився Саша – «фронтмен «Димної Суміші», що підробляє в «Індії». В цілому відіграли свіжо і динамічно. Але їх було якось надто мало...

Розбавляючи етно-лірику «Інді.Я», сцену запалили «Сестра Сирена». «Сестер» було троє, а з ними – «брат» з драмами. Приємний драйвовий жіночий денс-рок. «Happy birthday, дядя Толя», – намагалась розворушити публіку солістка з розкішною зачіскою. Втім, зал зустрів команду дещо прохолодно.

Gorchitza live project. Ведучі пророкували їм дуже довгий процес налаштовування, втім Аllois, вокалістка, й сама здивувалась, коли з першої спроби все було о'кей. Прекрасний вокал, чудові аранжування. Багато позитиву, як у візуальному, так і в аудіальному плані. Яскравий свіжий колектив.

Зал рухався все активніше, готуючи себе до виступу «справжніх динозаврів». Green Grеy почали дуетом Дизель+Мурік. Далі ж грали утрьох з djТоля (так-так, саме тим Толею, Анатолієм, іменинником.) Зал вибухав. Під сценою нарешті зібрались слухачі. Відчувався справжній рух і драйв, зал розігрівся сповна. Крім очікуваних хітів порадували фанів новою пісенькою в стилі drum’n’bass.

А далі була інша потужна хвиля етно від гурту «ДахаБраха». Настільки потужна, що врешті не витримав навіть смичок прекрасної декорованої трипільськими орнаментами віолончелі. Хто чув, той, думаю, погодиться, що дуже важко лишитися поза цією музикою, навіть якщо не любити її, а просто слухати. «Світ постає з хаосу»; їх музика доводить, що він є не руйнуючим, а утворюючим. Зал аплодував, як не аплодував до цього нікому.

Наступному виконавцю Василіса Фролова присвятила цілий «маніфест», суть якого зводилась до того, що жоден гурт не присвячує своє життя музиці так, як це роблять вони. Неочікувано і несподівано – саме цими словами хотілось характеризувати і колектив і музику. «Піс анд лаф» виявилось саме «Piss and Laugh», а не «Peace and Love», як здалося спершу. Перегукування і електро-шаманізм, нявкання ритмів, що наче крались крізь простір, а потім раптом зривались на хард, зміцнили моє враження. Думки про Африку теж справдились. Другим був трек, записаний в Ефіопії місцевим музикантом, якому вони просто підіграли.

 – А  кааак вы отнооситесь к пианобооой?? – стрибала сценою Василіса Фролова, явно кривляючи журналістів.

– А они к Pianoбой вообще не относятся, – відрізав Векслярський.

Яблука з однієї яблуні. Цього разу далеко впали. Як ви вже здогадались, продовжив вечір ще один екс-учасник гурту «Океан Ельзи» – Діма Шуров зі своєю командою. Живий, динамічний, експресивний і дуже щирий колектив з високою якістю звучання. Чарівна атмосфера.

На жаль, у цьому моменті яскраве дійство довелося залишити, зважаючи на особливості графіків руху міського громадського транспорту. Такі заходи не те, що не хочеться залишати завчасно, смакуючи, скільки цікавинок тепер загублено для себе, – їх взагалі не хочеться залишати, навіть у стані крайньої втоми…

Одне слово – з Днем народження, Анатолію!  

Катерина Глущенко, Тарас Середа

Переглянути фотозвіт >>>