Від «Історії» Ксені Харченко зривало «Дах»

У вівторок, 7 листопада, у київському «Бабуїні» відбулася презентація дебютної книжки молодої і талановитої київської письменниці Ксені Харченко. Твір має трохи дивну, але гучну назву «Історія». Афіші приваблювали глядачів участю в цьому дійстві таких відомих у деяких колах проектів, як етно-хаус-гурт «ДахаБраха» та сам театр «Дах». Зрештою, це справді притягло дуже багато людей – більшості з них довелося стояти, а дехто взагалі сидів на підлозі (як я, наприклад). Але задоволення від цього меншим не було.

  
Марко Галаневич із «ДахаБрахи» коротко пояснив, на якому саме заході ми всі знаходимось і вказав на ключові слова цього вечора: «Дах», «Бабуїн», «ДахаБраха», «Кальварія» (видавець «Історії»), і, звичайно, Ксеня Харченко. Після цього почалася презентація, хоча її дуже важко охарактеризувати саме таким словом – адже це був дивовижний, надзвичайно атмосферний і оригінальний перфоманс, поставлений досвідченими в подібних виставах акторами театру «Дах».

Їхня сцена являла собою великий стіл, густо вкритий соломою. Навколо нього на стільцях сиділи дівчата в білих сукнях та чорних хустках. Збоку стояли п’ятеро хлопців, одягнуті в схоже, але водночас абсолютно різне вбрання. Довершували картину музиканти «ДахаБрахи» на задньому плані, які традиційно сиділи в національних строях із старовинними інструментами.

У напівтемряві всі ці люди грали свої містичні, зрозумілі, мабуть, одному тільки режисерові, ролі. Дівчата по черзі ставали на стіл і зачитували уривки з презентованої книжки, хлопці в перервах між цим водили їх по колу навколо столу або носили в себе на плечах, потім дівчата спалювали якісь папірці на тацях, і усе це проходило під неповторний супровід неповторної музики «ДахиБрахи».

В цей день «Бабуїн» втратив риси сучасного і доволі звичного книжкового клубу, натомість виринув їз небуття магічний притулок містики, снів, давніх легенд і чогось навіть відьомського... Дивні запахи від сіна, горіхів з домішками таємничо-незрозумілості, дивні звуки, ще дивніші емоції. Відблиск вогнів у воді і очах, стукіт барабанів відбивався ритмом в голові, у душі, всім єством відчувалась причетність до дійства. Справді, вчорашній вечір не був презентацією з традиційними спічами і вітаннями, але Дійством. Велику роль в такому сприйнятті відіграла і «ДахаБраха», яка поруч з юною авторкою була на сцені і задавала правильний ритм, вірні емоції. На очах глядачів розгорталось дійство, що поєднувало в одне шаманське намисто музику, слова, рухи. На очах глядачів творилась історія.

Сама ж авторка на сцені допіру не з’являлася. Аж раптом ті п’ятеро хлопців піднесли до столу щось схоже на труп дівчини в червоному вбранні. Труп насправді виявився цілком живою Ксенею Харченко, яка за прикладом попередниць стала на стіл і прочитала ще один уривок з книжки. В її волоссі дуже красиво виднілися стрічки, які світилися різними кольорами в темряві. Письменниця-початківець читала власну книжку рівно і впевнено.

Це був останній епізод театралізованого дійства. Презентація пролетіла як одна мить, до того ж вона й справді була занадто коротка. Втім, захід залишив по собі доволі приємні враження від побаченого. Щоправда, так і лишилося таємницею, про що була представлена нам книжка – уривки ситуацію не прояснювали, хоч і викликали бажання прочитати весь твір, щоби довідатись про це самому.

Коли все скінчилось і увімкнули нормальне світло, я поставив Ксені Харченко кілька питань. Через навалу друзів, що дарували їй квіти і вітали з успішною презентацією, а також через напівшоковий стан після перфомансу, їй було дуже важко нормально відповісти на них. Однак дещо вона таки встигла мені повідати:

- Для початку, розкажи щось про себе.
Мені важко розповісти про себе... Ну, зараз мені двадцять два роки, я закінчую магістратуру університету Шевченка, Інститут журналістики. Паралельно я працюю, пишу. Хоча я не хочу працювати, мені це не подобається, я би хотіла більше писати.

- Про що твоя книжка?
Книжка про любов.

- Про любов?
Так, ця книжка про любов.

-А конкретніше? Сюжет, герої якісь там…
Так, там є герої, там є сюжет, але загалом книжка не фабульна. Тобто там є фабула, але фабула – це не є найголовніше в «Історії».

- Як я зрозумів, важливішим є стиль?
Так, значно важливішим у цій книжці є її стиль.

- Твої враження від сьогоднішньої презентації?
Все було чудово. Головне, я хочу подякувати всім тим людям, які мені допомагали: «Даху», «Кальварії», а особливо всім моїм друзям!

Дякую за розмову. Щасти тобі!

Фото: Оля Стеблянка