Віктор Неборак: «Треба навчитися миритись із життям»
Відомий поет, учасник легендарного літугрупування «Бу-Ба-Бу» Віктор Неборак презентував у книгарні «Є» сьому за ліком поетичну збірку «Вірші з вулиці Виговського», що побачила світ у видавництві «Срібне слово». До книги, що присвячена світлій пам’яті брата поета Сашка Неборака, увійшли рядки, написані за останні п’ять років, і наскрізною темою яких є перейменування. За словами автора, це – книга для розумного українця, читача, який хоче в чомусь розібратися, і якому потрібне відчуття, що хтось теж займається подібною проблематикою. Це свого роду відчуття солідарності, яке дарує книжка.
– Це книга не стільки про вулицю Виговського, як збірка віршів, що написалися на цій вулиці, – зауважив Віктор Неборак. – Вулиця Виговського стала плацдармом поетичних візій, тому що я, моя дружина і три доньки мешкаємо там. Зовсім поряд є вулиця Кульпарківська, тож якби я мешкав кілька будинків далі, могли б написатися «Вірші з вулиці Кульпарківської». Про Львів видано багато книг, але мені бракувало завжди віршів про той Львів, у якому ми живемо, сучасний. Наше місто унікальне хоча б тим, що україномовне. Хоча є ще такі складові, як полікультурність, історія у понад 700 років, архітектура… Сучасний Львів в літературі виникає вкрай рідко. Тут виробилися знаки, як брук, батяри, кава, сплячі леви, але більшість населення Львова живе у спальних районах. І ці райони теж треба відчути, притягнути у львівський текст.
– У книзі – багато реальності...
В якийсь момент я зрозумів, що треба навчитися змиритися з життям, із даністю, в якій ти є. Романтичний погляд каже, що треба бунтувати. Але часто ці бунти ведуть до божевілля. Бо величезний світ, поза тим, що він хаотичний, – набагато міцніший, ніж ми. А якщо змиритися зі світом, починаєш вступати в розмову з ним. Поезія є саме такою розмовою. В цій книзі я не намагаюся відлітати кудись у віртуальну дійсність, а намагаюся співіснувати з реальністю, яка мені приступна.
– У віршах з’являється ваш брат, якому й присвячена книга.
– Сашко двічі з’являється у книжці. Тут є єдиний вірш передрукований з «Альтер Его», написаний ще на початку 1980-х років, коли Сашко ще вчився в четвертому класі. А другий вірш написав вже після його відходу. Там згадується наша чи не остання розмова телефонічна. Він запрошував мене в ефір передачі, яку щойно створив…
В книзі взагалі багато тематичного. Зокрема є тема й смерті, яка стає для багатьох тим, з чим треба давати собі раду. Це – або мовчання, яке зводить на нівець усі потуги, або те, що змушує бути більш відповідальним.
– А які тексти на вашій вулиці пишуться краще – римовані чи вільні?
– Тексти пишуться різні. Усі ці розмови, що неможливо писати і верлібри, і римовані вірші одночасно – нісенітниці. Все залежить від автора і від того, наскільки він відчуває ритм, який його оточує. Добра та римована поезія, коли ти не помічаєш, що вона римована, і добрі ті верлібри, коли не помічаєш, що вони – верлібри. Це всього лиш форма, яка повинна бути більшою мірою непомітною.
