«Живи!» театром

  В Криму пройшов один з найяскравіших фестивалів аматорських театрів України «Живи!».

  Дружня атмосфера, оригінальні вистави, тепле море і відмова визначати найкращих зробили його справжнім святом театрального духу, яке окрім необхідного учасникам досвіду, дало їм натхнення на подальшу творчість і взаємне спілкування.

  Про фестиваль мені розказали актори театру «Райдо», який був там єдиним представником столиці. Вони приїхали вражені й задоволені, а про деталі порадили мені поговорити з Оленою Федірко, яка, будучи юристом за професією, уособлює в театрі зібраність і ясність думки.

  Після розмови з нею бажання написати про фестиваль подвоїлося, тому що, будучи гостею, зокрема, «Південних масок» у Миколаєві, а також чуючи відгуки про такі фестивалі, як, приміром, «Рампа» у Дніпропетровську, нічого подібного ні бачити, ні чути не доводилося. Але про все у свою чергу.

Фестиваль недержавних театрів «Живи!» тривав близько тижня, з 12 по 20 вересня і проходив на мисі Тарханкут, у пансіонаті «Сонячна долина».

Це місце заслуговує окремих слів, адже найближчою цивілізацією до нього є село Оленівка, до якого 5 кілометрів шляху. «Барів, дискотек немає, пляж чистий, людей – немає, море прозоре й блакитне. Ніякого насіння, хачапур, пахлави ніхто не ходив і не продавав», – каже Олена. Крутячись в омуті повсякденної суєти, кожному з нас часом хочеться відпочити саме там, де її немає, де менше нав‘язливих людей і більше зелених рослин та чистої води. З театралами ж була ще й їхня улюблена справа, що доповнювало ідилічну картинку.

Приїхали на фестиваль 9 українських театрів, серед яких були як дитячі («Сорванцы» і «Тимур» з Харкова, «Арлекін» з Лисичанську, і ще один театр з Євпаторії), так і дорослі колективи («Театр на Жуках» з Харкова, «Стук» з Миколаєва, Одеська школа мистецтв, «10 квартал» з Дніпродзержинська,  «Райдо»). У день було по одній-дві вистави, тому кожен міг встигнути подивитись усе. До того ж організатори влаштували майстер-клас з постановки капусників, екскурсію до підводних печер мису Тарханкут, а також презентації творів гостей фестивалю. Так, відома російська письменниця Ніна Садур презентувала свою нову п‘єсу «Летчик». Презентацію своєї книги «Жива сила» зробив також Сергій Мирний, який брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АС. У ній пережиті події Сергій описує в незвичному для них, гумористичному жанрі.

  Були також майстер-класи для дизайнерів. Це може здатися дивним, але дизайнери тут відігравали роль одного з тих художніх інструментів, за допомогою яких театри отримували зворотний зв‘язок від глядачів. Традиційний формат подібних заходів передбачає роздачу вищих або нижчих нагород, і тоді, як правило, хтось їде незадоволеним. Тут же замість нагород були аплодисменти, за якими можна було судити про успішність гри. А окрім них, своє художнє враження про гру формували дизайнери. Біля двадцяти молодих художників дивилися усі вистави і, не будучи обмеженими жодним планом, відтворювали своє бачення того театрального виконання, яке їх вразило найбільше. Наприкінці вони показали фотографії своїх інсталяцій або картин. Не залишився без уваги жоден з показаних спектаклів.

  Необхідним елементом зворотнього зв‘язку були й так звані «режисерські альтанки». Вечорами режисери збиралися разом в альтанці й ретельно розбирали проглянуті вистави. «Подібні деталізовані обговорення дають театру набагато важливіший досвід, аніж розміщення його на тому чи іншому місці відносно інших,» – каже режисер театру «Райдо» Юрій Сушко.

Останнє, про що важливо написати, – це вистави, які виділялися організаційно і професійно. Наведені короткі примітки є результатом обговорень режисерів і акторів-учасників фестивалю, а також спостереження за перебігом подій.

«Сестра моя, Русалочка» за п‘єсою Людмили Разумовської

Харківський дитячий театр «Тимур»

«Усі спектаклі були експериментальними, але цей – особливо, тому що Русалонька залишала усіх, йдучи безпосередньо в море,» – розповідає Олена Федірко. Воно знаходилося лише у 200-х метрах від залу, в якому проходила основна частина вистави. Наприкінці ж Русалонька вийшла, за нею – інші персонажі, а за ними – глядачі. Останню сцену діти грали на пляжі, а Русалонька, зайшовши по-коліно у море, просто стояла. Глядачі плакали, і це вражає, адже театр – дитячий, а дітям, як прийнято вважати, так важко показати той біль, якого в їхньому житті ще не було.

«Ехай» за однойменною п‘єсою Ніни Садур

Харківський «Театр на Жуках»

Ніна Садур пише в основному в стилі фантасмагорії, але ця п‘єса має більш психологічний характер.  Сама драматург бачила виставу і каже, що дуже любить цей театр, хоча постановку вважає й не найкращою.

Вистава, як кажуть на театральному жаргоні, тримала зал, і це в даному випадку свідчило про високий рівень акторських і режисерської робіт, що виділяє цей театр в любительському середовищі.

«Облом-off»за однойменною п‘єсою Михайла Угарова (за мотивами роману Гончарова «Обломов»)

Одеська школа мистецтв

Одеській школі мистецтв потрібно віддати належне за мужність, яку проявили режисер і актор під час підготовки і показу моноспектаклю.

Адже відомо, що одній людині тягнути на собі усю сценічну дію дуже важко. Складно тримати увагу глядачів, коли протягом 40 хвилин на сцені залишається одна й та сама людина й один і той самий стілець, який був одеситу єдиною допомогою в ролі мінімальної декорації.

Що ж стосується успішності спектаклю, то, з одного боку, відмічають прекрасну акторську гру, в якій були виконані усі поставлені режисером задачі, але з іншого боку, вказують на деяку одноманітність режисерської постановки.

В цілому ж, усі отримали що хотіли: визнання і заслужену критику. Тому й роз‘їхалися по домівках нерозчарованими. На останок же учасникам запропонували пострибати через вогнище й побігати по розбитому склу й розпеченому вугіллю! Таку розвагу влаштував театралам севастопольський театр «Сунична галявина». Свою назву він отримав тому, що вистави показує на природі – у лісі. Серед тих, хто босоніж ходив по траві, склу й вугіллю, було дуже багато дітей і, як не дивно, їм це дуже сподобалося! Тоді як дорослим потрібен був час, щоб наважитися хоча б один раз пройти «по гарячому», діти бігати туди-сюди по п‘ять-шість разів, так, ніби звикли робити це щодня:)

Насичене спілкування з природою і однодумцями не забувається, і можна лише побажати організаторам фестивалю «Живи!» наснаги й сподіватися, що наступного року ще хтось буде йому радіти.