категорії: репортаж

Музичне дійство «Кордон 803» або «Ну візьміть нас в Європу!»

теґи: Єжи Гофман, Ігор Пелих, Богдан Ступка, Бумбокс, Кордон 803, Океан Ельзи, Сашко Положинський, Тартак

30 та, частково, 31 серпня 2008 року у рамках V Європейських днів добросусідства, які організовують Фундація духовної культури пограниччя та Академія Української Молоді, на кордоні між Польщею та Україною відбулося Музичне дійство «Кордон 803». Дійство вийшло екстравагантним – від місця проведення до програми.

Точне місце проведення заходу – україно-польський кордон біля села Угринів, що поблизу міста Сoкаля Львівської області та села Долгобичів, що у Люблінському воєводстві. Відповідно, через таке специфічне місце розташування, кожного, хто їхав на свято, хоча б одного разу мусів зупинити пост Прикордонної служби України. А вже на самому святі привертали погляди всіх, хто, як і ваш автор, приїхали коло обіду, вже інші військові – закамуфльований польський військовий оркестр. Стояли вони, фактично, щоб виконати національні гімни Польщі та України, бо одним з пунктів Музичного дійства був матч між політиками згаданих держав.

Lucky 13
Наші celebrities з початку матчу стрімко рвалися до польських воріт. Атакували значно більше за польських колег, більше, вище та сильніше били, проте у підсумку гра завершилася, за різними даними, чи то 6:4, чи то 5:4 не на українську користь.

«Lucky 13» чи «Щасливий Тринадцятий» вартувало б назвати цього матчу екс-губернатора Львівщини Петра Олійника, котрий отримав футболку з таким номером. Адже саме п. Олійник «наклєпав» полякам половину наших голів. А ще й виконував роль граючого тренера, підказуючи партнерам по грі і всіляко підбадьорюючи їх. Зрештою, за це і не тільки за це п. Олійник удостоївся підтримки глядачів. «Петро, Петро!» – дякували глядачі чи за забиті м'ячі, чи за небезпечні моменти. При тому, що більше на ім'я не кричали нікому.

На жаль, нашим політичним celebrities не допомогли навіть зірки від шоу-бізнесу – ані вихід на поле Сашка Положинського з «Тартака», ані шоу-мена Ігора Пелиха не приніс перемоги. З іншого боку, глядачі отримали більше, аніж очікували – наприклад, не кожен день доводиться бачити, як то й же Ігор чи Сашко переодягаються зі штанів у шорти. До речі, пізніше у приватній розмові один із українських політиків зазначив, що «а, все-таки, Положинський дуже непогано грає».

We are the champions whatever happens – десь так можна сказати про наших. Навіть не зважаючи на поразку, усі усміхалися, тиснули одне одному руки та разом знимкувалися.

Волонтери
Організація фестивалю передбачила наявність волонтерів, котрі були покликані допомагати у проведенні Музичного дійства, а також допомагати «безалаберним гостям». Волонтери також допомагали підчас літургії, концерту, футболу, у наметовому містечку і у всіх інших заходах, що були на Кордоні. (А скільки серед тих волонтерів було гарненьких панянок, хі-хі :))

Проживання й чистота
Для тих гостей, що мали намір оселитися поблизу Кордону, а не поїхати одразу ж після концерту автобусом домів (організатори надавали й таку можливість!), існувало наметове містечко. Для нього було відведено достатньо місця – якраз стільки, щоб не було тісно, і щоб дорогі гості не засмітили всю прикордонну смугу. На вході, після реєстрації – навіть номер паспорта записували! – вам на руці (хоча декому, за окремого прохання, й на лобі) ставили печатку, яку ставлять на усяких закритих вечірках.

На території містечка було у стократ чистіше, аніж загалом на фестивалі – може, тому, що смітників було під боком багато, а, може, й тому, що вчимося потроху не смітити там, де живемо... Також приємно було відзначити, що уночі було достатньо тихо і була нагода, при бажанні, спокійно поспати. Але, якщо врахувати, що концерт завершився пів другої ночі за українським часом, то можна припустити, що навіть найактивнішим нічним гулякам на все – і на концерт і на нічне гуляння – сили не вистачило.


Служба Безпеки Дійства
Охороняли спокійний сон гостей і безпечне денне перебування, окрім вже згаданих волонтерів, ще й працівники Прикордонної служби України з симпатичними вівчарками. Які ж не були гарні песики, але не гладити їх усім вистачило розуму. Прикордонники поводилися вельми ввічливо, культурно питали про бейджик, просили добре поводитися і взагалі випромінювали заразне бажання піти на контрактну службу в армію.


Харчування чи Макарони від внутрішніх військ
На святі була можливість купити собі за якихось 15 гривень вечерю та сніданок з польової кухні, приготовану МВСниками – багато хто на це спокусився (тільки от цікаво – на перше чи на друге?). Смакували макарони по-різному. Вашому автору подумалося, наприклад, що МВСники явно краще за 14-річних пластунів займаються внутрішніми справами держави і дбають про спокій народу, але готують макарони з тушівкою явно гірше :) Проте, такого щедро солодкого чаю автору давно не доводилося куштувати. Але на ранок хлопці себе гречкою незле реабілітували.

Хто не хотів польової їжі, міг або привезти з собою, або купити у місцевих продавців. І, в результаті, їжа все-одно виходила польовою, бо їсти її деінде, як не в полі, не було можливості. Асортимент їжі від місцевих продавців складався з пива і до пива, а також великої кількості домашніх котлет, голубців, салатів і, навіть, борщів. Єдиним і вагомим мінусом було те, що усі смаколики господарі та господині готували вдома – відповідно, на Кордоні все вже було зимним. Кому вдалося, окрім шашликів і хот-догів, знайти «ще теплі котлетки» або щось такого – дійсно щасливий. А, кажуть, на польському боці все готувалося на місці.

З нагоди концерту прохід був усім і не всім
Проте на польський бік дійства можна було потрапити лише за наявності закордонного паспорта із актуальною польською чи Шенгенською візою. Такі візи виявилися далеко не у всіх.

Зі самого кордону нещодавно прибрали колючий дріт, а років за N, дай Боже, буде Шенген. Так декларують і обіцяють політики. Проте, залишається під питанням час приєднання до Шенгену, позаяк активно йдуть розмови про те, що в Угринові потрібно будувати митний перехід. Відповідно, якщо будувати перехід, то, певне, Шенген Україні світить ще не скоро.


Єжи та Богдан
Польський режисер Єжи Гофман та український актор Богдан Ступка на Кордоні отримали Капітулу польсько-українського єднання за свій великий внесок у зближення наших держав та народів. А ще незабаром має вийти на екрани кіно Гофмана «Ukraina».

На самому врученні (гарних фото, на жаль немає, бо тех-суппорт снував по сцені, постійно когось із лауреатів затуляючи) «дідусі» показали, що вони аж ніяк не дідусі. Єжи пожартував: «Не буду довго вас затримувати, бо розумію, що всі ці старі пердуни вам заважають бавитися», а Богдан зовсім як Дамблдор у «Гаррі Поттері» звернувся до присутніх зі словами: «Бу-фа-фо-фе на-мо-фу-фе» (чи якось так :)). Словом, вони ще «дадуть джєзу», як казав Мунєк...

Концерт
Хто такий Мунєк? Мунєк – то лідер польського гурту T. Love, котрий існує з 1981 року. «Старички» заграли гарний рок-н-рол, під який не танцювати було тяжко. Мунєк постійно показував, що його гурт не можна відправляти на пенсію «за віком» кричучи до публіки, співаючи польською, українською та англійською і скачучи з мікрофоном.

Поміж виступами Президент України Віктор Ющенко устами посла України у Польщі передав усім присутнім вітання. Вітання-вітаннями, але жодного слова про те, коли збудують МП Угринів-Долгобичів, чи коли Україну візьмуть у Шенген, присутні не почули.

«Польська легенда Кая», – так її представив Ігор Пелих, спів-ведучий вечора (той самий, що вище ледь не почав кар'єри «граючого політика» :)). Для когось ця пані була білою плямою, для когось – лише виконавицею пісні «Spi, kochanie, spi», а для когось – справжньою живою легендою. У тому, що Кая – це таки Співачка переконатися мали нагоду усі присутні.

Тартак усіх поставив на вуха, хоча, звісно, міг зробити і більше. Тільки чотири пісні, хоча народ показував, що здатний скакати довго і витримати більше. Замість «Гуляйгорода» для виконання «Чорноморця» на сцену вийшли двоє приємних панянок. Відспівали гарно, та все ж «Гуляйгород» заміняють не повністю – чогось не вистачає. Окремою атракцією виступу був тартаківський ді-джей, котрий, здавалося, нудився на сцені і від того вар'ював. То на свою ді-джейську «тумбочку» вилазив, то скакав. А то й просто валявся на краю сцени.

Океан Ельзи – це Океан Ельзи. Енергійно, гарно, голосно, якісно, кльово. Посеред концерту просто перед очима вашого автора, що, разом з тілом і фотоапаратом стояли перед сценою, на колонку «прилетів» чийсь станік (станіками на Галичині називають бюстгальтери). Що не кажіть, а народну любов видно неозброєним оком.

Сама сцена стояла просто за три метри від кордону – фактично на польському боці чи на нейтральній території. Сцену ставили поляки, хоча електрику брали з українських мереж – принаймні, дроти висіли від українських стовпів. Але от чомусь місця перед сценою поділили парапетами не порівну, а українцям віддали все місце перед сценою плюс великий екран, а полякам – тіки один екран. Можливо, саме тому вже по дванадцятій (за нашим часом) поляки кудись пропали... В принципі, концерт мав у той час вже завершитися, але через те, що він почався на 40 хвилин пізніше та ще й кожен гурт робив саунд-чек, все затягнулося.

Тут десь могли бути фото Бумбоксу та Карімскі Клаб. На жаль, не було враховано, що буде так зимно – від того фотоапартові батарейки «втомилися»... Карімскі клаб – це якась суміш настільки різноманітної музики, що разом би не уявилося. Проте, змішано все дуже гарно і слухати було приємно. Карімскі, навіть, заспівали пісню українською – про кав'ярню мрій та дим від сигарет. І зовсім без акценту.

А Бумбокс... А Бумбокс перед першою ночі просто відкрив усім «друге дихання» та дав можливість запірнути з головою у потік суперової музики. Хлопці відлабали на 110 зі 100, і заспівали «Квіти у волоссі» – пісню, котру, як кажуть, на концертах як правило не співають. Всі ті найвідданіші і найспрагліші, що дочекалися на холоді бумбоксівців, сповна їм віддячили підспівуваннями, танцями, криками та викликанням «на біс».

Що ж, нам тільки залишається подякувати усім, хто долучився до організації дійства та висловити сподівання, що у дуже недалекому майбутньому проект виконає свою мету і переїде. Далі на Схід.

Фото Ростика Пужаковського та Яреми Духа