Галаs, 1 1996

На обкладинці Тарас Чубай і напис „Най буде плач як є...” Поруч зі змістом: „Привіт! Вас вітає „Галаs”. Музичний журнал, якого ще не було. Тепер є...” Верстку зроблено за кращими зразками тодішньої преси: кольорові фото, трохи реклами і тематичні рубрики. Звісно, якщо погортати фото 10-річної давності, то зараз може здатися, що більшість учасників добряче таки споважніли. Щоправда, декотрих взагалі зараз не видно на музичному олімпі. Вартий уваги матеріал „Кобзоманія & Кобзофобія” – про славний український гурт, який у часи застою об’їздив світ і мав нагоду залишитись у діяспорі. Тоді „Кобзі” виповнилось 25 років. Величеньку статтю присвячено ще молодому EL Кравчуку. У такому ж яскравому червоному декорі – стаття про „Simple Тая” – Таїсію Повалій. Звісно ж, і поважна розгортка про „Плач Єремії”. Цілих дві сторінки займає реклама аудіокасет і CD, які тоді ще тільки-но з’являлись, і слухати їх могли власники відповідних програвачів. Всередині – навіть постери. Їх тут влучно названо „образами” (гадаю, наголос краще ставити на першому складі, хоч із плином літ вони такий справді стали образАми). На образах – Ukrainians, Вій і ще зовсім дівчисько Ані Лорак. Чимало сторінок відведено й іноземній музиці. Звісно ж, тиграм і левам світової музики, які не одну пару коліс стерли, поки доїхали до вершин популярності. Приміром: „Ніхто не бездоганний. Особливо Елтон Джон”. Цікава стаття і про „Брит-поп ‘96”, де проїхались по кожному учаснику. Окремих аплодисментів заслуговує рубрика „Історія блюзу”. Схвально, що журнал не оминув і класичної музики.

Галаs, 2 1996.

На обкладинці Андрій Середа, лідер гурту „Кому вниз”. Реклама 5-го фестивалю „Таврійські ігри”. А що цікавого всередині? Рубрика „музаїка” презентує новини з фестивалів, не забуває і про бардів (тепер деякі школярі навіть не знають, хто такі барди). Доволі потішною для муз-фанатів є постійна рубрика „Плітки + оповідки” – такі собі побрехеньки і просто цікаві курйози, що ставались із популярними тоді виконавцями. Варта уваги стаття „Київ In Rock” і, звісно, знайомство із групою „Кому вниз”. У рубриці „Фокус” – худенький і веселий Сашко Пономарьов, який оптимістично заявляє: „... мені тільки 22!” Гарна стаття про несправедливо проігноровану в наш час співачку із чудовим джазовим вокалом Жанну Боднарук. Є інтерв’ю із гучною тоді групою „Опальний принц”. Образи презентують гурт „Роксоланія”, Mad Heads (тоді ще без особливо великих розмірів), Казма-Казма і Фоа-Хока, а також Каріна Плай, котра обнімається із „Roland”-ом. Цілу сторінку виділено для рейтингу популярності „Billboard charts”. Змістовна стаття про музику індастріал. Є тут також і про Soundgarden та стиль грандж. Що таке „грандж”!? Цитую: „Грандж” – це похмуре небо, сльота під ногами, змоклий вечір. Це не „дум-метал” з барвіночками та жайворонками посеред обдовбаних песимістів, що таким чином суїцидують. Це життя без улесливих слів, брехливого сміху, натягнутої радості та дешевих любовних переживань.” І під кінець – хронологія „Брит-поп ‘96”. Продовження з історії джазу та блюзу тощо.

Галаs, 3 1996.

На обкладинці Ірина Білик, вдягнена у шати тореадора і напис: „Життя як корида”. Варта уваги стаття про першу українську біг-бітову групу БЕРЕЗЕНЬ, засновану в далекому 1965-му. Інтерв’ю О. Євтушенка з Іриною Білик. Сторінка із рекламою „Радіо Ютар” і постери гуртів „Галактика”, „Супер Р”, „Нічлава” та „Едем”. Цілих 4 сторінки про Рода Стюарда – зрештою, заслужив! Окрема сторіночка відведена гіпнотичному саундові формації Dead Can Dance. (Зараз музику цієї групи часто використовують як заставку для радіопрограм, забуваючи вказати авторів. Зрештою, не їх одних).

Галаs, 1 (4) 1997.

Задивлений у майбутнє Олег Скрипка і „Свято, яке завжди з тобою”. Цей номер нам презентує враження від фестивалів „Рок-екзистенція”, „Перлини сезону” та „Сamel-Rock”. Рубрика „Аудіо-подорож” пропонує нам тему київських бардів. На постерах – Алла Попова (особисто мені подобається її пісня „Вишиваний Казанова” на слова В. Цибулька), Ольга Крюкова і „Грін Грей”. Було тут чим підживитись і меломанам – професійні поради про апаратуру й усілякі інші прибамбаси. Щодо світової музики, то чудова стаття Джона Денсмора про „Doors”. Дивно, що й досі журнал оминув увагу таких класиків укр. сцени, як гурт „Рутенія”.

Галаs, 2 (5) 1997.

На зеленому тлі обкладинки юна Ані Лорак і стаття про неї всередині. Що ще цікавого? „Просто Марійка” – це про Бурмаку, а також про легендарний склад „Еней”, з якого вийшла ціла плеяда майстрів, як от: Тарас Петриненко, Руслан Горобець, Кирило Стеценко, Геннадій Татарченко. І їхні ще студентські фото. Спогад про „Червону руту” у статті „Глобальний десант у Харкові”. Інтерв’ю із талановитим звукорежисером Олегом Ступкою – адже треба знати і тих, хто допомагає артистам ставати зірками. На хвилі національного піднесення досить популярною тоді була Ганна Лев зі своєю пісенькою „Гімн шароварам” – актуальним, між іншим, дотепер! На постерах – гурт „Ван Гог”, Ганна Лев, „Вій” (причому, мальований, а не знимкований) і Марина Одольська. У розділі „Стереобаза” – професійне пояснення, що таке справжній якісний звук та ще щось із галузі електроніки. Розворот про закордонний гурт „R.E.M.”, Біллі Коргена і музику Deep Fоrest.

Галаs, 3 (6) 1997.

На обкладинці назавжди молодий і усміхнений Володимир Івасюк, а всередині – велика, ілюстрована світлинами, стаття „Світло й тінь легенди”, присвячена авторові безсмертних українських гітів. У додаток до журналу редакція запропонувала аудіокасету із піснями В. Івасюка. Саме в цьому номері з’являється „Словник тлумачень музичного сленгу”, яким послуговуються дотепер. Для бітломанів – три сторінки про Пола Маккартні. Та ще – про реп, гурт “Yes” тощо.

Галаs, 4 (7) 1997.

Обкладинку прикрасив Андрій Кузьменко, лідер гурту „Скрябін”. У статті „Зірка мандрів” вдало поєднали інтерв’ю з Кузьмою та „Мандрами”. Чимало уваги приділено й „Mad Нeads”. Продовжено Словник сленгу, – на „Г” та „Д”. Рекламують „Радіо Люкс” (на той час доволі свіже й популярне) і „Мелораму”. Не цурається „Галаs” і російського року – вміщено солідну статтю про „Алісу”. На постерах – намальована Катя Чілі (свого часу вона співала щось у стилі Бйорк), куриво „Лакі-страйк”, „Океан Ельзи” у їхньому первісному складі, який видерся на дах одного із львівських будинків. Стереобаза тлумачить радіолюбителям про особливості музичної апаратури. Для поклонників старої, але надійно-доброї зарубіжної класики – стаття про „Depeche Mode”, співака Прінса і аналіз тодішніх музичних тенденцій загалом. Відрадно, що не пам’ятають і про етнічну музику – ілюстрацією статті стали нові диски з Шотландії, Марокко, Аргентини, Анд, Ірландії та Китаю. Під завісу – про загадкову й талановиту француженку Мілен Фармер. Стаття закінчується віршем: „Втомились ангели будити / Нас і облишили цей світ, / Якому в вічності висіти / Годинником, спинивши хід...” Між іншим, на той час передплатити Галаs можна було як в Україні, так і в Європі, Австралії і на Американському континенті, про що свідчать зазначені у виданні адреси.

Галаs, 5-6 1997.

Журнальчик значно грубший, адже номер подвійний. На обкладинці „Ангел на ім’я Нічлава”. Всередині – реклама цигарок „L & M”. Враження від „Рок-екзистенції”, бесіда з „Океаном Ельзи” – тоді ще львівським гуртом скромних хлопчаків-початківців. Стаття про обличчя тернопільського гурту „Нічлава” Андрія Підлужного. (додам, що Нічлава – це річка така на Тернопіллі). Подією того часу став компакт-диск формації „Пікккардійська терція” „Сад ангельських пісень” популярний і досі. Вартий уваги матеріал-пам’ять про Назарія Яремчука „Пішов у синє небо він...” Вельми вдалим постером-шаржем є намальований на весь формат А-4 Тарас Петриненко. Детально розписано і про „Спайс-гелз”, під які пищали тодішні акселератки. Тепер це уже класика жанру. Величенька стаття про „U 2” – мабуть, заслужили хлопці. Три сторінки відведено Ванессі Параді – співучій феї із золотим серцем. На обкладинці зізаду – реклама взуття від „Маркопіцці”, – тепер на таких котурнах не ходять.

Галаs 7-8 1997.

Як бачимо, вже другий номер видано в подвійному форматі, а це означає, що на таку розкіш, як видання окремого числа бракує коштів. Із обкладинки визирають знайомі обличчя, а під ними напис: „Не кажи The Вйо, поки не перескочиш”. Отого чорнявенького, Мирослава Джоновича Кувалдіна, впізнати одразу – тепер стрічаємо його ведучим на М1 у „Рор. ua”. Журнал презентує нам аудіоальбом „Оркестр Оранського”. Цікава стаття про „Колезький асесор”, який шокував публіку карколомними звуковими конструкціями к 1987-1990 роках. Є стаття й про деміурга Тараса Петриненка. Дуже потішна рубрика „Тралі-валі фестивалі” і не менш цікава „Дзеркало для героя”, в якій – питання-відповіді відомим виконавцям. Словник сленгу пересунувся на літери „Е”, „Й” та „К”. Для гурманів – про своєрідну й загадкову Бйорк. А для шанувальників „Нірвани” – спогади про безсмертного Кобейна. Чималенька розгортка про „Queen” – з ілюстраціями, враженнями тощо. І як пам’ять про легендарного Фреді Меркюрі.

Галаs 9-10 1997.

На обгортці – Олександр Пономарьов. Стаття про епатажно-екзотичну Катю Chilly. Варта уваги стаття про Віктора Морозова у „Четвертому куті”. У „Дзеркалі для героя” Мирослав Кувалдін і Сергій Підкаура. Словник сленгу подає слова на „Л”, „М” та „Н”. Невідома сучасникові група „Танкі”. Замість постерів – на А-3 гурт „Нічлава” із календарем на 1998 рік. СтатЕїсько про „Duran-Duran” та розгортка про Девіда Ковердейла. І під завісу – Мерая Кері.

Галаs 11-12 1997.

Молоденька і кучерява Руслана тримає в руках земну кульку. Гарна передноворічна стаття зі світлинами співаків-співачок, які ще не ходили до школи і вірили Дєдушкє Морозу, зокрема: Олег Лапоногов, Олег Карамазов, Сашко Піпа, Андрій Границя (Пірата-бенд), Наташа Могілевська і дует „Роксоланія”, а також Віктор Павлік і Таїсія Повалій. Стаття „Великі поривання на тлі курйозів” – про музичні агенції та їхні можливості. Словник сленгу розкриває значення слів на „Н”, „О”, „П”. Пошановано увагою і Ендрю Ллойда Вебера, який завітав до Києва з Туманного Альбіону. Прикольний шарж на О. Пономарьова та його пісню „Очі”. Стаття-пам’ять про загадкову смерть Майкла Гатченса – лідера австралійського гурту INXS. Не обминає увагою „Галаs” і різних напрямків музики – у цьому номері рейв. Є окрема стаття про панк „яко квінтесенцію всього рок-н-рольного лайна”. (З пісні слів не викинеш...)

Галаs 1-2 1998.

Як бачимо, подвійний формат журналу стає нормою. Обкладинку прикрасила „Табула раса”. Суперова стаття для музичних гурманів – про „Братів Гадюкіних”. А ще – презентація CD «Червона Рута 97». Згадано і про таку цікаву формацію, як „Спалахнув шифер”. Тепер про них ніхто нічого не знає. У рубриці „Дзеркало для героя” Олег Скрипка. Словник сленгу подає слова на „П” – їх виявилось більше, ніж би хотілось. У „Книзі курйозів” – те, чого ніколи й ні за яких обставин не побачиш на сцені. Засмість постера – дружній шарж на Лапоновога, який чимось тут нагадує дуже молодого Л. Кучму. Величенька статейка про „Radiohead”. Для тодішніх тінейджерів, серед яких була тоді я, суперова стаття „Музичні цукерки”, в якій автори розшифорвують сутність музики підліткового віку: „Найкраще у тінейджерській музиці те, що вона ні для кого не стає сенсом життя, її швидко забувають”. Тепер можу впевнено сказати – це так і є! Для тих, хто чув чи слухав гурт „АВВА”, є гарна стаття про цей гурт. Спеціальна стаття про „Aerosmith”.

Галаs 3 1998.

Останній подих цього легендарного видання. На обкладинці „Грін Грей”, а всередині реклама „Радіо Ютар” і пиво „Славутич”. Веселе фото гурту „Жаба в дирижаблі” і детальна розповідь про героїв з обкладинки. На новій сцені з’являються „Бронзові гаражі”, „Знову за старе” (нині суща „Таліта кум”) і „ІОА-4”. Варта уваги стаття про колишню львів’янку Лесю Горову. Всілякі там музичні новини зі світу та історія гурту Tiamat із моторошними ілюстраціями, (що ж, – яка музика, такі й ілюстрації!) Щось трішки про Шерил Кроу і стиль „джангл”.

Якась ностальгія мене взяла, коли отак ретельно прогортала свій улюблений „Галаs”. Кладу його знову на полицю – прошитий у велику бордову палітурку фоліант із 13-ти журналів. Чого найбільше хочу!? Аби відродили це видання або на зміну йому створили не менш славний журнал. Навіть із тією ж назвою, бо була вона справді гарна. Українська. З упевненістю можу сказати: „Моє студентське життя проминуло під зорею на ймення Галаs”! І – особлива подяка Олександрові Євтушенку за те, що створив таке диво!

Усі, хто хоче поділитися враженнями, пишіть: kryshtalewa@ukr.net