«Анатомічний атлас»: препарування страхів
Автор вже чотирьох прозових книжок, 23-річний Артем Чех в одному з інтерв’ю сказав, що за певних сімейних обставин у дванадцять пішов на вулицю і повернувся…аж за п’ять років. Накопичений досвід та спостереження про розгублено-загублене покоління 90-х могли залишитися лише спогадами, але були зведені докупи в «Анатомічний атлас. Важко бути жабою».
Тож цього разу Чех препарує жабу на ім’я Віталік, що однаково схожа й на метелика-одноденку. От тільки метелик зазвичай живе коротко і яскраво, а життя схожого на жабеня, немічного до самоуправління молодика та його друзів, має незрозумілий колір і запах страху.
Про яких тільки «пацанів» не розповідали читачеві сучасної української прози – непутящі підлітки, наркомани, нездатні взяти життя у свої руки, із пляшкою пива чи й міцнішого пійла, із чорними від тютюнового диму легенями, з рихлим мозком та страхом перед завтра, вдало замаскованим під так званий пофігізм. З числа українських сучасників Чеха про подібних «пациків» уже написали як мінімум двоє, не кажучи вже про зарубіжних авторів. Однак досить прозаїчні персонажі «Анатомічного атласу» таки з’явилися на світ і з легкої руки автора відповзали відведений їм на життя час на папері. Зрідка готуючись стрибнути, вони продовжили повзати, тож невідомо, що саме ними рухало – страх помилок чи елементарна лінь. Нічого зайвого, тільки стара, як світ, мораль та вже зовсім не нові зміст, ідея та сленг – цей всюдисущий засіб зображення сьогоднішніх реалій.
«Розумієш, чувак…», характерне сичання пляшок пива, вигуки та матюччя замість закінчених речень та недолугі роздуми над тим, хто винен в утворенні глибочезної ями замість нормального життя. Таке можна почути щовечора у дворах будинків столиці чи на покинутих дитячих майданчиках у провінції. Ці картинки жалюгідного у своїй безцільності людського існування, навіть розбавлені алюзіями на Сергія Жадана, Пітера Грінуея та інших письменників, вже мало цікавлять читача. Навколишній простір настільки ними перенасичений, що хочеться нарешті побачити світло у кінці тунелю.
Втім, є надія, що Артемові Чеху як обдарованому молодому авторові надалі не забракне творчої фантазії та відчуття перспективи. Йому є що сказати, адже визнання читачами та критиками романів «Цього ви не знайдете на Яндексі» та «Киня» це доводять. Можливо, варто просто зупинитися на якийсь час та перевести подих – тоді голос звучатиме впевненіше, а твори – цілісніше.
