Андрій Середа: «Вважаю себе воїном, який вертається додому»

Важко знайти на нашій сцені більш патріотичний гурт, аніж «Кому Вниз». Сама мелодика, текстура пісень налаштовують на національну свідомість слухачів. Поміж того, найбільше на фоні формації вирізняється колоритна персона її лідера Андрія Середи. Отож, про незалежність, національну свідомість і патріотичність, українську естраду і інші цікаві моменти в ексклюзивному інтерв’ю із лідером «Кому Вниз».

– Нещодавно ми відзначали День незалежності України. Чим для вас особисто є цей день?
– Для мене це свято без помпезності і фанфар, це - свято приналежності до своєї рідної землі. Я знайомий з великою кількістю людей, які здобували незалежність кров’ю і силою, для нас це, в будь-якому випадку, родинне свято. І мать їх там, коли є 60% мудаків, котрій й досі не можуть розібратися в тому, на якій землі вони існують. Все одно, воно так в кожній країні – меншість диктує більшості. Просто, потрібно й надалі продовжувати цю справу. Після проголошення незалежності я думав, що з «Кому Вниз» буде покінчено, оскільки ми вже все своє зробили. Думав, що тією дещицею, яку ми тоді вклали, досягли того, до чого прагнули. Але з’ясувалося, що потрібно працювати ще. Я, зі своєї сторони, сказати цього не можу, тому, що маючи можливість мати вчителів, які подарували мені можливість знати історію, крім того познайомившись з великою кількістю людей,
– Ви себе вважаєте націоналістом і патріотом?
– Знаєте, я перефразував би Бісмарка: «Я Росію ненавиджу більше, ніж люблю рідну Україну». Так що не знаю. Я до приналежності до України буду іти все життя, вертатися до дому. Тому, що половина мого свідомого життя все ж таки забрала «совдепія», частина працювала на супротив, а я, певно, не навчився працювати на якесь благо. До цих пір більшість нашої праці працює на якийсь супротив проти якихось падлюк. І от, коли ми почнемо відчувати, що ми творимо якісь позитивні речі, а не боронимо від всілякого азійського нашестя, тоді, можливо, я скажу, що є дійсно українцем. А поки що, хай це не гонорово звучить, я вважаю себе воїном, який вертається до дому. Навіть нехай це буде й в музиці, бо навіть є така приказка: «Коли козак загубив шаблю, він почав співати». Я думаю, що зараз такий час, що можна боротися будь-якими методами, якщо вони стосуються відродження чистоти балансу в Україні.

– Що ви думаєте про патріотичність галичан і східняків? Оскільки вам доводилося виступати по всій Україні, то чи можете якісь паралелі навести між ними?
– В зв’язку з тим, що ми народилися в центрі України, якщо вважати Київ центром України, який розділяє і схід, і захід. Є дуже різний підхід і не ментальний, а, скоріше, «совдепівський» з боку східняків, які потребують більш функціонального відношення до себе. Грубо кажучи, якщо східняки піднімають питання про гроші, то західняки піднімають питання стосовно зміни ладу. І у зв’язку із зміною ладу, покращенням буденного життя будуть тоді і гроші, в той час, коли східнякам покращення життя до сраки. Їм головне, щоб гроші були. Вони живуть сьогоднішнім днем. Але це зовсім не говорить про те, що це чужі люди, просто на них був набагато більший тиск, дуже багато було знищено людей. Щоб вони не казали стосовно російської і української мови, все одно там повністю українізовано всі села, а це є показник. А те, що там живуть жиди, партноменклатура в містах, це своєрідно. Там «забитих» людей достатньо. Просто був більший тиск.

– Що ви думаєте про політичну ситуацію, яка зараз склалася в Україні?
– Зараз іде дуже велика гра. Можливо, це спрямована те, що їм вбили в голову, що людям не треба говорити стосовно програми діяльності, того, що буде далі. Зараз вони розважаються більше тим, що говорять: «Оце – падло! І на рівні цього падла я вищий». Тобто, працюють дешевими методами. Ніякого послаблення стосовно цих людей, які займаються політикою. Це не особисті справи. Якщо людина не впорується зі своїми обов’язками, її треба «знімати», якщо він ще й гадить – його треба садити, знищувати в будь-якому разі. Тому що ці люди займаються діяльністю від якої дуже залежить життя будь-якої людини. Буденне життя. Я не кажу творче. Творче не має до них ніякого відношення, творчість буде рости. І тому я кажу поки що дуже велика гра. Мені здається, що у Президента комплекс проти Мороза і він затіяв цю веремію, щоб зняти його, як свого часу знімав Медведчука. Я страшенно боюся, але реально відношусь і не даю Президентові навіть 50-60% стосовно того, що він не піде на компроміс з «Партією регіонів». Це не те, що інший шлях розвитку України, це боротьба, це зеки... Тобто, це не вибір між Януковичом і іншим шляхом. Янукович це просто ніщо. Цього взагалі не повинно бути. Було б класно якби Тимошенко длубалася з Ющенком і все таке. Якщо читати все, що твориться в інформаційному просторі, можна зненавидіти кожного і не вірити, але ми люди дорослі і повинні використовувати цих, в принципі, мудаків, які своєю жертовністю повинні довести, що вони люди. Політика – це прекрасна річ, але якщо ти щось не зробив, то через рік-півтора кричати, що «а я це можу зробити», це нікого не хвилює. Єдине, що нас може стримати від емоційних всіляких збочень це те, що ми розумні люди і нам вибирати просто зараз нема з чого. У нас є купа політиків, але не має державних діячів.

– А самі б не хотіли піти в політику?
– Боронь Боже. Це все потрібно переробляти, іти туди армією. Тому, що кожна людина, яка потрапляє туди з часом втрачає почуття реальності. Я пам’ятаю це з нашим добрим бойовим товаришем Володимиром Цибульком. Він трошки побув там і втратив реальність. Ми подивилися на цю веселу білу мавпочку Руслану, яка вагалася стосовно того до кого перебігти і коли почали перемагати помаранчеві, вона одразу перекинулася до них. Ну і що? Вона зараз каже, що так була там задіяна, вона так там була потрібна, надавала підсрачників Президенту, займалася якоюсь там міжнародною екологічною діяльністю (з сарказмом). Ну і все. Її покинули. Вона нікому не потрібна, тому, що дійсно в неї не було підтримки. Ви ж знаєте, тоді була мода брати якихось митців заради дешевої популярності. Білозір теж саме, нуль повний. Теж саме може статися і з Вакарчуком. Він достатньо молодий і бути хорошим музикантом, але це не означає – гарним політиком. У нас придуркуватий стан, коли, навпаки, функціональні люди мають бути підвладні силам культурним.

– Якась політична сила не пропонувала вам підтримати її на цьогорічних виборах?
– На цей час ні. Минулого разу УНА-УНСО хотіло мене «впихнути» в депутати. Ми з ними нормально поговорили і дійшли повної згоди, що усі ці модні тенденції запрошувати людей від культури це все погана штука, яка потім просто страшенно обмежить тебе в твоїй діяльності. Вони були нормальними людьми і згодилися з цим.

– Що ви думаєте про український шоу-бізнес?
– Здається, це Марія Бурмака сказала, що у нас гарно розвивається шоу-бізнес. Це повна брехня, тому, що в нашому шоу-бізнесі не має такого поняття, як нюанси. Ми на маленькому прикладі можемо пересвідчитися, коли потрапляючи час від часу на «Wave Gothic Traffen», такий готичний рух, коли більшість людей чуючи німецьку музику вважають, що це все схоже на «Ремштайн». Тобто, Україна в культурному плані позбавлена нюансування – або є одна музика, або інша, а от всього сповна багатства відчути не можуть. Тому в нас не існує шоу-бізнесу. У нас є окремі проекти, які висуваються, вкладаються дуже великі кошти. Навіть сьогодні по «Океану Ельзи» можемо подивитися: чому перед ними стоїть пиво «Славутич». Воно не ховається за творчістю «ОЕ», а виходить, що в першому плані йде пиво, а вже потім їх творчість. А це вже катастрофічна ситуація.

– Що ви думаєте про цьогорічне «Євробачення»?
– Мене більше хвилює не «Євробачення», як те, що Президент України, вважаючи себе християнином, подарував ікону Вєрці Сердючці. Навіть в такій вірі і релігії як буддизм, яка дозволяє дуже всього багато, таке поняття, навіть віртуальне, як педерастії і перетворення чоловіка на жінку і навпаки, не схвалюється. А тут дарування християнської ікони... Ющенко ж не Бог, щоб переробляти християнство. Мене це більше хвилює, а не «Євробачення», яке є попсовою штукою. Це відбувається, знову ж таки, з огляду на те, що надто мало інформації доходить в Україну.

– «Кому Вниз» ніколи не хотіло виступити на «Євробаченні»?
– Ні, ніколи.

– Вас дуже рідко можна почути. Із чим пов’язана така мала кількість виступів?
– Вона пов’язана із тим, що протягом майже 20 років існування ми не шукаємо спонсорів. Будь-яке спонсорство одразу тягне за собою компроміси. Ми вважаємо так, що якщо комусь подобається наша творчість, нехай вони її використовують, але не змушують потім нас іти по якихось шляхах. Це і є, власне, причина малої кількості виступів.

– Вам скоро виповниться 20 років. «Кому Вниз» є єдиною командою, яка протягом такого часу жодного разу не змінювала склад. В чому цей секрет?
– А я сам не знаю. У нас поки що відійшов соло-гітарист, тому, що він поїхав на заробітки, він за межами країни, але ми ніким його не замінили. Ми, скоріше, певно зібралися щоб з’ясувати спільність нашого відчуття, а музика накладалася вже потім. Можливо, це нас і тримає разом.

– Чи можливо, що хтось додасться до складу гурту?
– Це можливо тільки під час якихось концертів. Стосовно діяльності всередині команди, продукування якихось ідей нам повністю поки що вистачає.

– Цього року ви претендували на Шевченківську премію. За опитуванням в Інтернеті ви б мали її здобути, але так і не здобули. Не розчаровані?
– Ми не претендували. Це якраз гарні люди, підприємці Львівщини, хотіли зробити для себе дуже гарний подарунок, бо уже два їх покоління слухає «Кому Вниз». Для нас це було дуже приємно. Єдине, щоб ми хотіли, щоб ця премія трішки модернізувалася.

– Останній ваш повноцінний альбом вийшов у 1999 році. Ваші фани вже спрагло чекають як на нові пісні, так і на новий альбом...
– Знаєте, як кажуть: ти б скільки свободу не поклав на полицю, скільки б вона не лежала, вона залишається свободою. Коли ти її витягнеш, вона все одно не запліснявіє. Можливо, так стається і у нас. Ми не можемо продукувати якісь нові речі, якщо нам зараз потрібен час послухати і подивитися щось інше. Не видавати більше, а, скоріше, всмоктати в себе те, що відбувається. Головне, що ми не збираємося кудись діватися і розпадатися. З часом воно прийде.

– Ваш перший альбом («Падая вверх») був російськомовним. Це через те, що він видавався ще за Союзу?
– Російськомовний альбом – це була данина руйнуванню того «совдепівського» стану незалежно від того, якою мовою ти спілкуєшся.

– Чим займаєтеся окрім музики?
– Кожен із нас займається діяльністю, яка не суперечить нашій музиці. Особисто я задіяний в рекламному бізнесі, як диктор.

– Цього літа десь відпочивали?
– Нічого ми не відпочивали! Ми вже забули, як відпочивати і це великий ганж. У нас відпочинок хіба що полягав у повернені з того чи іншого фестивалю – коли ти їдеш додому ти просто насильно відпочиваєш, ти змушуєш організм втратити свідомість і таким чином вважаєш, що відпочив.

– Ваша улюблена страва?
– Ух ти! Я тобі скажу і потім що? А раптом я її перелюблю (сміється). Моя улюблена страва тоді тільки улюблена коли я голодний.