Анджей Менцвел: «Український літпроцес уже став складником літературно-політичної культури Польщі»

«Я критик, але на пенсії…» – усміхаючись зізнався пан Анджей Менцвел. Професор Варшавcького університету, історик і критик польської літератури, антрополог культури, есеїст та публіцист завітав до Львова у рамках щомісячних Оссолінських зустрічей, одна з яких відбулася у львівському Палаці мистецтв Тетяни та Омеляна Антоновичів. Темою його викладу була «Центральна Європа очима Єжи Гедройця», яка розпалила цікаву та водночас гарячу дискусію учасників зустрічі… Проте вже по її завершенні професор погодився відкласти наукову працю у бік і поговорити про літературу. Про українську літературу у Польщі, а також ситуацію польської сучасної літератури я спілкувалася з Анджеєм Менцвелом.  

 – Пане Анджею, чи чутно в Польщі щось про українську літературу?

– Багато було, – задумано відповідав професор Анджей Менцвел. - Щоправда за останній рік не пригадую… Але перед тим була ціла хвиля зацікавлення, яка, як на мене, триває і досі. Не пригадую за останній час жодного яскравого перекладу, але от-от, 19 травня, презентуватимуть переклад книги Ярослава Грицака «Пророк у своїй вітчизні», яка зачіпає питання української літератури, адже розповідає біографію Івана Франка і його Україну в 1856-1886 роках. Про цю книгу вже широко говорять, як важливу і для нас в тому числі.

 - А якщо говорити про сучасну українську художню прозу? 

– О, звісно. Андрухович мав цілу хвилю успішних перекладів, багато нашумілих виступів, зокрема, спільний виступ із Анджеєм Стасюком. І це не пройшло непомітно. Адже потім навіть рецензував кілька бакалаврських та магістерських праць, які власне аналізували тему української сучасної літератури, зокрема, переклади Андруховича. Український літературний процес уже став складником літературно-політичної культури у Польщі.

 - Якої літератури зараз у Польщі пишеться і читається більше – масової чи високої?

– Поділ на літературу високу і популярну відходять у минуле. Перебуваємо у процесі, де ієрархії затираються. Нині література популярна чи так звана масова, як, наприкад, кримінальні повісті Марека Краєвського уже не є маргінальною літературою. Так само, як фантаст Яцек Дукай. Я щоправда погано знайомий з його творчістю, але його називають новою зіркою у літературі. Сьогодні жанрові мікси мають найбільшу популярність. Втім трапляється, що й кічові книжкові явища отримують хвилинний успіх, але це нормально, і цього не можна уникнути, коли затирається межа поділу на літературу високу і масову.

 - Хто нині є візитівкою польської сучасної літератури?

– Зараз все перебуває у підвішеному стані. Важко назвати якесь прізвище. Однозначного лідера нині у польській літературі не має. За останні п’ять років розвинулися дуже цікаві поетичні течії, в яких я особисто слабо орієнтуюся, тому прізвищ вам не назву. Натомість у прозі – є Ольга Токарчук, Стефан Хвін і ще кілька прізвищ з їх оточення… Є ще молодий автор Яцек Дехнел, який нещодавно видав роман, який гучно облетів країну і я чув про нього багато хороших відгуків. Але й тут, як у проблемі масової і високої літератури, ситуація затирається… Немає такого літератора, який би відігравав таку важливу роль, як Мілош свого часу, рік якого цьогоріч відзначаємо. Ані такого як Вітольд Гомбрович чи навіть Тадеуш Конвіцький…

 - Власне як відзначаєте рік Чеслава Мілоша?

– З широким розмахом. Перш за все, на початку травня у Кракові відбуватиметься всесвітній фестиваль поезії, разом з яким відбуватиметься кількаденна міжнародна наукова конференція. А далі 30 червня, у Красногроді, в давньому маєтку родини Мілоша відкриють міжнародний центр для письменників.

 - Чи є хтось у польській літературі хто заслуговує стати третім польським Нобелівським лауреатом, достойний аби його прізвище стояло поруч Шимборської і Мілоша?

– Є один письменник, який безсумнівно є одним із найвизначніших письменників повоєнного покоління світової літератури, який щасливо досі живе і уже давно повинен отримати нобелівську премію – це Тадеуш Ружевич. А з тих молодших, то навіть не знаю. Часом кажуть про Адама Загаєвського, але як на мене, то варто з цим прізвищем ще почекати…

 - Чому ж Ружевич досі не отримав Нобеля?

– Він не мав додаткових нош, як наприклад Мілош. Свого часу нього була сприятлива політична кон'юнктура... У якомусь сенсі мала їх теж Шимборська. Натомість Ружевич може покладатися виключно на свою творчість.

 - Чи політичні справи сьогодні досі втручаються в літературу? Свобода слова – факт чи міф?

– Беззаперечний факт. Свобода слова є нині всесторонньою. Якби ви бачили промоніторили все що пишеться і читається – це ж здуріти можна. Натомість однозначно можу сказати, що існують системи впливу. Хтось більше, хтось менше, але таки має вплив на громадську думку, доступ до мас-медіа… В Польщі безперестанку вже кільканадцять років   тривають прикрі дискусії щодо публічного телебачення. Якби в Польщі відбулося, щось таке як у вас, маю на увазі переслідування письменників, обшуки в квартирі Марії Матіос, то був би страшний скандал, люди б просто вийшли на велику публічну маніфестацію!