Про мову в день філолога з Оксаною Думанською

До Всесвітнього дня філолога відбулася розмова із письменницею, перекладачем, науковцем, доцентом кафедри видавничої справи та редагування Української академії друкарства, авторкою низки  книг для дорослих та дітей – Оксаною Думанською.

Оксана Думанська: «Всі науки починаються зі слова»

– Нещодавно, 25 травня світова громадськість відзначала День філолога. Пані Оксано, чим, на Ваш погляд, можна пояснити таку увагу суспільства до філології, поняття «мови»?

-    Всі науки починаються зі слова – що гуманітарні, що природничі, так що ми всі з вами шанувальники, прихильники слова, писаного  чи промовленого, отже – філологи. Якщо ж пильно поглянути на сферу мовознавчу чи літературознавчу, то в ній ще багато вкорінено стереотипів, яких слід найшвидше позбутися. Наприклад, філологи й нині  розшифровують письмена «Слова про Ігорів похід», сором’язливо замовчуючи гіпотезу академіка Зіміна про авторство Іоіля Биковського, білоруского шляхтича, вихованця Києво-Могилянської академії, поета й педагога, що стилізував давнє письмо – тобто вчинив літературний експеримент, за який йому потрібно воздати хвалу. І на пряме питання  ученого, чому потрібно було «старими словесами» оповідати про князя Ігоря, якщо це писалося в його добу, ще ніхто із філологів не наважився відповісти… Скажете, що це драстичне питання не таке вже й типове для філологічних наук? Але воно демонструє, як  учені  уникають предметних дискусій, бо лінуються добути аргументи. Проте, можливо, їх і немає в природі.


– Що можете сказати про рівень мовної грамотності українського суспільства? Чи кожному потрібно володіти досконалою рідною мовою?

Безперечно, в ідеалі, кожному, адже йдеться про рівень його «культурності». Ми ж охайно одягаємося, причісуємося, тримаємо в чистоті своє помешкання, то чому мова наша повинна бути брудною й невмитою? Я про мову у її «спілкувальному» аспекті. Бездоганність її не в дотриманні усіх можливих законів і норм, а в лексичному багатстві, в природному словотворенні, в дотепності, влучності, в уживанні фразеології, а не канцеляризмів. Так, цього не можна вимагати від усіх поспіль ( у кожного всій рівень мовної й мовленнєвої якості), але так би хотілося чути мову у її життєвій красі.


– Як вважаєте, чому на теренах України, суверенної держави, яка ось уже понад двадцять літ незалежна, і досі так комфортно почувається російська – і на рівні державному, і книговидавничому, і побутовому?

– Побутове вживання російської мови, як і будь-якої іншої – китайської  чи узбецької, не загрожує українській. А от медійний наступ та книговидавничий – це вже справді загроза, тому що він вривається ордою. Гадаю, питання в збайдужінні , в елементарному обмеженні людської натури, яка потребує більше матеріального, ніж духовного. І хоч слово «духовне» зужите настільки, що чути його не хочуть, все ж наважуся його повторити. Немає духовної свободи – немає свободи слова. Немає свободи слова – немає свого, рідного слова. І все ж, коли я читаю так званих «русскоязичних» блогерів, що пишуть про  утвердження української державної  як обов’язкову потребу, розумію: живильна сила не пропала. Та от виходять на звичну трибуну україномовні патріоти і починають згадувати, як добре дбала радянська влада про літературу, збереження традицій та ін., а нинішня не дбає… Мову розвиває й зберігає не влада. Мова – «сорочка духу народного», як казав класик, отже, її носить народ і, наскільки має сил, своєю гривнею підтримує культуру – книгу, виставу, пісню… Просто народ зубожів, а дешевняк із-за найближчої межі-кордону лізе в усі щілини.


–  Чого  побажаєте своїм колегам з нагоди Дня філолога?
– Друзям-філологам – любові до обраного фаху!

2012-06-05