«Арабески» відновлюють традицію кабаре
Харківський театр «Арабески» 21 лютого представив у столичному арт-кафе «Купідон» клубну версію вистави «Радіошансон». Це вісім коротких історій про політиків, повій, трансвеститів, злодіїв і терористів. Дія відбувається в останній день перед кінцем світу. Віршований текст постановки за мотивами життя і творчості австрійського драматурга 1920–1930-х Юри Зойфера написав письменник Сергій Жадан. Головну роль зіграв лідер гурту «Мертвий півень» Місько Барбара.
Починалось все із контингенту, який складався з молодих людей двадцятирічного віку і закінчувався людьми старшого покоління приблизно за п’ятдесят. Зібранню не дуже довго довелось чекати на початок дійства, десь о 19:30 вийшов Михайло Барбара і з короткої передмови розпочав клубний варіант вистави «Радіошансон. Вісім історій про Юру Зойфера». Перше, що впало у вічі був прекрасний костюм на Михайлі, потім це продовжилось у костюмах інших учасників дійства. Питання костюму, останнім часом, стало дуже актуальним для сучасних театрів. Академічні театри, де існують цілі цехи для пошиття костюмів, на жаль, не вирізняються особливою винахідністю та якістю сценічного вбрання, та ж історія часто-густо стосується й інших театрів. З «Арабесками» не так — тут ми отримуємо естетичне задоволення від оформлення вистави.
Також була прекрасна ідея з проектуванням цієї ж вистави, відзнятої на домашній сцені театру «Арабески», на дійство, що відбувалося на мініатюрній сцені «Купідону». Через скруту із простором у закладі, глядачі, на жаль, не змогли отримати максимальну порцію задоволення від сценографії, але це заміняла проекція театрального варіанту вистави на стіну та акторів.
— Наш театр існує 15 років, але поки що власного приміщення не маємо, — розповідає 34-річна Світлана Олешко, головний режисер «Арабесок». — Для вистав орендуємо зали державних театрів, але їхні власники здирають за це шалені гроші. Тому ми пішли на експеримент — зробили клубний варіант останнього спектаклю. У клубах покази обходитимуться дешевше.
Під час спектаклю в залі заборонили курити. У декількох глядачів забрали запальнички.
У постановці задіяні чотири актори. Місько Барбара у всіх восьми історіях грає Юру Зойфера. Решта акторів у кожній наступній сценці мають нові ролі.
— Герої вистави живуть у напівбожевільній державі, — розповідає про задум режисерка. — У ній забагато політики та бюрократії, які втручаються в життя кожного громадянина. Тому герої мусять боротися.
«Пам’ятай, насправді система відчиняє двері лише для того, аби прищемити в них твої пальці» — одна з квінтесенцій спектаклю.
Дуже заважало нормальному і вдумливому сприйняттю вистави постійне ходіння взад і вперед офіціанта та глядачів. У такій атмосфері, коли увага не до кінця сконцентрована на артистах і у залі не вимкнене світло, вистава такого гатунку втрачає свою магію, а вона, магія, там є. Актори зробили все від них залежне, щоб глядач мав змогу поринути у атмосферу передвоєнної Німеччини.
Окремо варто відзначити музичнтй супровід. Музика, яку створили музиканти «Kharkiv Klezmer Band’у» дуже органічно вливалась у дію вистави. Ця музика була її невід’ємною частиною. Складалось враження, що була використана дійсно музика німецьких євреїв кінця тридцятих років минулого сторіччя.
Не будемо довго писати про символічне вживання наркотиків на сцені. Таке вже було тоді життя у Німеччині, із повіями, оргіями, злодіями, переслідуваннями з боку влади і наркотиками. Від цього не можна відкараскатись, коли береш таку суперечливу тему.
— Курили ми справді траву, — сміється Барбара. — Світлана Олешко знайшла спеціальні сигарети на цілющих травах. Вони в аптеках продаються. От тютюн звідти ми й заправили в бульбулятор. Вистава і має проходити в такій атмосфері — з біганиною офіціантів та часом лівими розмовами глядачів. «Радіошансон» все-таки задумувався як політичне кабаре.
Також вражає своєю правдивістю текст Жадана. Здається, що автор жив у той час і був особисто знайомий із Зойфером і навіть, якимось чином, причетний до описуваних подій.
Юра Зойфер народився 1912-го в заможній єврейській родині у Харкові. Через 5 років родина, тікаючи від більшовиків, емігрувала до Туреччини, потім до Відня. Там Юра захопився політикою. Він був одним із засновників політичного кабаре, писав антифашистські п’єси та памфлети. У кав’ярнях влаштовував так звані «театри 49» — цензура не перевіряла зібрання, якщо на ньому було менш ніж 50 глядачів. Помер Зойфер у 27 років у концтаборі Бухенвальд від тифу. Нині в Австрії та Німеччині твори митця внесені до шкільних програм.
Світлини: Тетяна Плавська, Олексій Ткачук
