«АтмАсфера»: «Пропаганда горілки і цигарок схожа на геноцид»
З Андрієм, Юлею та Настею з АтмАсфери ми зустрілися напередодні від’їзду гурту на гастролі до Польщі. Найголовніша та найочікуваніша новина – в липні має вийти платівка «Forgotten Love», на яку прихильники чекали вже майже два роки. Допоки фанати завмерли в очікуванні презентації, АтмАсфера продовжує активне гастрольне життя – відразу після виступів у Польщі гурт брав участь в гучному фесті Країна Мрій, після Країни Мрій – етнофестиваль Трипільське Коло, далі ж - знову у Польщу, на фестиваль "II Praski Piknik Rowerowy" та Woodstock.Чому гурт, який посів 4 місце у фіналі світового конкурсу "The Global Battle Of The Bands-2007", який втретє поспіль представлятиме Україну на міжнародному фестивалі Woodstock, який практично без жодної реклами збирає повні зали на свої сольні виступи, майже щотижня безкоштовно грає на Хрещатику?
Настя: Справа в тому, що АтмАсфера – це не комерційний проект, у нас немає мети заробити багато грошей, розкрутитися і заради всього цього грати лише в закритих приміщеннях і престижних залах. Ми хочемо дати можливість почути нашу музику всім тим, хто має бажання нас почути, і робимо це як подарунок, безкоштовно. Нам самим подобаються вуличні виступи, бо завдяки ним багато людей дізнаються про гурт. Люди часто не очікують, що на Хрещатику можна почути щось подібне, тому зупиняються, слухають нас. Після вуличних виступів на наш сайт пише набагато більше людей, аніж після звичайних концертів.
Ви часто виступаєте в Польщі. Яка аудиторія вам більше до вподоби – польська чи українська?
Настя: В Польщі у нас є друг, якому подобається наша музика, і який допомагає нам з організацією концертів. В середині червня він організував для нас три виступи у Варшаві. Ще одна наша польська знайома – організатор фестивалю Crossdrumming. Завдяки їй відбувся виступ гурту в Польщі у травні, можливо буде також в липні виступ на самому фестивалі.
Андрій: В технічному плані в Польщі виступати набагато зручніше, ніж в Україні. А от що стосується аудиторії - немає різниці.
Настя: Для мене є різниця! Київську аудиторію нічим не заміниш.
Юля: Для мене є різниця в тому сенсі, що коли приходять на концерт рідні фани, яким подобається музика, це відразу відчувається. Вони люблять нашу музику, підтримують нас під час виступів. У Польщі ж слухачі досить стримані. Наш польський друг приїхавши в Київ був вражений тим, наскільки активно тут люди танцюють під нашу музику, стрибають, співають. Він звик до того, що в Польщі глядачі сидять тихенько так, інтелігентно. Проте це також залежить і від віку аудиторії. У Польщі нам організовували концерти, на які збиралися доросліші люди, тобто зрозуміло, що вони під час пісень не танцюватимуть.
Андрій: В Польщі класна молодь. До нас дуже часто після концертів підходять познайомитись, у нас є багато фанатів в Польщі. Вони пишуть нам листи, приїжджають на фестивалі, в яких ми беремо участь. Нещодавно був один фестиваль у Варшаві, і декілька наших польських фанатів їхали 12 годин щоб нас побачити й почути.
 |
Настя: Нам подобається сполучати різні види мистецтв, адже можна використовувати театр, музику, образотворче мистецтво як інструменти для вираження своїх ідей, цікаво робити якісь музичні перформанси. До того ж і сама наша музика, являє собою розкриту композицію, форму, яка звучить, скоріше як саундтрек. Ми співпрацюємо з театральною студією Юрася Безталанного «Wind of change». У нас дуже схожі погляди на життя, і нам подобається робити ці постановки, при цьому немає розбіжності думок щодо того, як це все робити.
Чи маєте бажання виступити десь конкретно, можливо, разом з якимось виконавцем?
Настя: Чомусь всі обов'язково ставлять це питання. У мене немає бажання виступити на якомусь конкретному фестивалі. Я взагалі люблю їздити по фестивалях, тобто хочеться виступати більше, але так, щоб на якомусь конкретному – такого немає.
Андрій: У вересні буде фестиваль, на якому ми, можливо, гратимемо. Організатори запросили туди Томмі Еммануеля, гітариста з Австралії. Він грає на одному інструменті так, що нібито дві гітари звучать, дуже красиво настрої переплітає. Місяць тому я вперше його почув, і зараз вважаю одним з кращих гітаристів. Дуже хотілося б на цьому фестивалі познайомитися, поспілкуватися.
Раніше репертуар АтмАсфери включав композиції в роковому стилі, а зараз граєте в основному етно. Чи є якісь етно-колективи, які вас надихають?
Юля: Звичайно ж, коли ми десь щось чуємо, воно відкладається у пам’яті, і, може навіть ми потім щось з цього беремо, але ми ніколи не працювали так, що ми слухаємо, потім – о, це нам подобається, треба нам таке ж зіграти - і здираємо. Мені подобається, як співає Мері Бойн, подобається настрій її музики. Але якихось таких етно-колективів, які б я постійно слухала – таких немає.
Андрій: Нема потреби щось переробляти, копіювати - своєї фантазії вистачає. Але цікаво послухати як, наприклад, звучить етніка інших країн і народів.
Так, з етно мені дуже подобається Hedningarna - це такий шведський гурт. Вони грають класичний шведський фолк і додають елементи сучасного року, в результаті виходить дуже потужна музика. Останнім часом я почав багато слухати молдавську музику, подобається африканський фолк. Знову ж таки, дуже цікаві молдавсько-румунські мотиви, вони чимось схожі на гуцульські. Хочеться зробити композицію в такому стилі, молдавсько-гуцульському, узяти якийсь оригінальний настрій цієї музики.
Сама музика для вас – це професія, чи все-таки хобі?
Настя: Для мене це і професія і хобі одночасно.
Юля: Перш за все потрібно визначитися, що таке професія. Деякі люди вважають, що професія – це те, чим ти заробляєш гроші, тобто прийшов, відпрацював і пішов. А для мене музика – це щось приємне, джерело натхнення, я люблю нею займатися, після цього мені не потрібно відпочивати.
Настя: Коли ми вчилися в консерваторії, то постійно втомлювалися. А тут ти просто твориш, хоча інколи, звичайно, буває важко. Взагалі хотілося б, щоб якщо заробляти гроші, то музикою. Але не цим проектом, не АтмАсферою.
Андрій: Ми весь час шукаємо ідеї, зараз один проект починаємо робити, музично-танцювальний, який, на відміну від АтмАсфери, буде комерційним. Ще нам запропонували озвучити короткометражний фільм.
 |
Цікаво, а які у вас стосунки в гурті та поза ним?
Настя: Поза групою у нас дуже хороші стосунки, але в групі чомусь відразу все йде шкереберть. Мабуть тому, що багато сформованих творчих особистостей, і кожен хоче зробити по-своєму, передати свій стиль, свій настрій в музиці. І тому часто виникають різного роду дебати. Тобто ми не сваримося, просто палко обговорюємо ті чи інші робочі моменти.
Андрій: Іноді буває, що раз на півроку можемо сильно подискутувати.
Юля: Але в наших суперечках немає ніякої агресії, гніву. Ми можемо голосувати до ночі, розглядаючи різні варіанти, але якогось такого негативу немає.
Настя: Буває так, що якийсь момент у пісні не подобається, але більшість вирішила, що маємо грати саме так. І от ти спочатку не згоден, але вже потім, коли граєш, якось звикаєш і тобі вже навіть починає подобатися.
Наскільки нам відомо, музиканти є прихильниками здорового способу життя - не вживають нікотину та алкоголю, а також м’яса.
Настя: Зараз люди дуже страждають через екологію. Мені дуже шкода, що в сучасному світі великий акцент іде на технології, що нова продукція - це практично одна хімія, якою люди реально труяться. Особисто я намагаюся вживати тільки натуральну їжу. Пропаганда горілки, цигарок настільки штучно внесена до нашої країни, що це вже схоже на геноцид нації. Всі знають, що без нікотину і алкоголю жити можна, що ці речі не приносять щастя. Але через те, що «всі так роблять», кожен вирішує робити це теж. Багато хто, напевно, думає, що ми якісь дивні, але насправді все дуже просто: якщо ти хочеш бути нормальною людиною, нормально міркувати, нормально жити, ти природно відмовляєшся від алкоголю і нікотину. Будь-яка нормальна людина зрозуміє ці речі. Те ж саме з вегетаріанством. Є дуже багато фільмів про бійні, думаю, якби люди переглянули їх – вони не захотіли би далі вживати м'ясо.
А як ви самі ставитесь до життя?
Юля: Я відчуваю, що до 18 років у мене був непроглядний песимізм, такий, що далі нікуди. А після 18 все різко змінилося.
Настя: А у мене до 18 був непроглядний оптимізм, а потім я теж зрозуміла багато речей, багато дізналася. До 18 років мріяла стати сольною флейтисткою, давати концерти, грати класичну музику, і хотіла цією музикою допомагати людям. З часом мої бажання почали втілюватися, а потім я розчарувалася. Бо зрозуміла, що, в принципі, це нікому не потрібно і ті люди, з якими я грала, були зацікавлені лише в тому, щоб заробити на цьому гроші. І були одиниці, які хотіли через музику дати щось більше; в основному ж усі сприймали музику як ремесло. Я зрозуміла, що немає сенсу жити для себе. І вже не бачила сенсу в тому, щоб закінчити консерваторію, виїхати на захід, стати відомою, грати, заробляти на цьому гроші, вийти заміж, народити дітей, виростити дітей і померти. Вже згодом я зрозуміла, що було б чудово зробити якийсь свій проект, з людьми, які відчувають, мислять так само, як і я. А потім такі люди знайшлися. Коли ти закінчуєш консерваторію і робиш кар'єру, ти сконцентрований на тому, щоб просувати себе: пишеш свою музику, організовуєш свої виступи. І інколи до своєї мети йдеш по чужих головах. А зараз моєю метою є дати людям щось таке, що зробить їх щасливими. І я точно знаю, що наша музика, її настрій, тексти, які ми співаємо, роблять людей щасливішими.
Андрій: Я завжди думав про завтрашній день, тобто в дитинстві я завжди думав про те, чим займатимуся в старості, років в 60. Я багато думав про майбутнє життя. Я, наприклад, бачив, що можу робити щось і отримувати певний результат, тож ще в дитинстві зрозумів, що існує якась схема в цьому. Я бачив, що є люди, які думали, що вони будуть щасливі, роблячи певні речі. А потім ти дивишся на цих людей, і бачиш, що вони витратили на це все своє життя, але так і не стали щасливими. Мене тоді це дуже сильно вразило. Тобто на обличчях молодих людей бачиш надію, а на обличчях старших людей - розчарування. Чому так? Через помилкові надії. Тому я не хотів знаходитися в полоні цих помилкових ідей. Досить рано я почав про це замислюватися.
Життя моє не змінилося, поки я не переосмислив цінності, і не побачив, що найбільша цінність в житті – це любов, а не якісь матеріальні штуки.
Більшість людей, які хоч раз відчували щось таке, як любов, розуміють, що немає щастя більшого, ніж любов. І ті люди, знають, що немає більшого страждання, ніж коли вона зникає... Для того, щоб стосунки були досконалі, треба насамперед трохи змінити себе - багато не треба, щоб побачити в собі купу егоїзму, егоцентризму, які є протилежністю любові. Бо любов – це коли ти віддаєш. І чим сильніше ці взаємини, тим більше страх, що ти їх втратиш. Страх, що прийде час, коли їх не буде. Ці стосунки – це все твоє життя, це все, чим ти живеш. І тепер від тебе заберуть все те, чим ти живеш. І що у тебе тоді залишиться? Звичайно, ти можеш спробувати жити сьогоднішнім днем. Як і всі ті люди, які так хочуть жити сьогоднішнім днем, що п’ють аби забути, що в них буде ще й день завтрашній.
Юля: Більш за все мене завжди мучило, що я не могла насолоджуватися життям, просто не могла. І коли все було добре, я постійно думала про те, що це все коли-небудь закінчиться. Пам'ятаю, був такий вечір, у нас з Настею був День Народження, і все вийшло так, як ми запланували. Ми пішли в клуб, якась хороша група там грала і всі наші друзі прийшли. А я так поглянула на це все з боку, подумала – є все, що я хотіла, справдилися всі мої задумки, але я і тепер нещаслива. Я просто вийшла з цього клубу, сіла на лавку, дивилася на зоряне небо і думала Боже, ну в чому сенс? Чому так є, чому я не можу цим насолоджуватися?
Настя: Що стосується любові, то я завжди відчувала, що справжній сенс в ній. Мені це давало якесь наповнення, коли я не думала про себе, та й взагалі, якесь почуття, щось вище в цьому є. Але я не могла відчути цю любов в своєму житті. Тобто були люди, які мені подобались, з якими я хотіла мати стосунки, але в мене весь час було почуття, що в цьому немає сенсу. Мені кортіло справжнього, але я розуміла, що його там немає, там порожньо.
Після виступів навколо вас сила-силенна людей, які прагнуть познайомитись з вами ближче, поспілкуватися. Що б ви хотіли побажати прихильникам вашої творчості?
Настя: Єдине, чому ми граємо свою музику – бо хочеться якось людям допомогти. Всім людям потрібне щастя. Тому дуже хочеться, щоб люди дійсно знайшли справжнє щастя, справжню любов, і ми намагаємося своєю музикою надихнути їх на це.
Андрій: Я хочу побажати нашим слухачам, щоб не ловили синиць. Щоб синиць не ловили, а махали журавлям. Я маю на увазі, що вони говорять – ну так, може бути щастя – це справжня любов, але зараз ось я тут знаходжуся, зараз хочу любити, бути коханим, коханою... Досить часто люди так думають. Тому потрібно серйозно поставити собі питання, чи хочеш ти бути щасливим, щоб на твоєму обличчі була надія, і не лише надія, але і щастя.
Юля: Я хочу побажати, щоб кожен прагнув слухати своє серце, не обманював себе, не слухав інших, не зважав на те, що там говорять по телевізору, в рекламі, а реально прислухався до себе. Бо якщо прислухатися до себе, то цілком реально знайти те, що дійсно зробить тебе щасливим. Слухайте своє серце.
P.S. Фотографії з Країни Мрій люб'язно надані Дарцею Тарковською.
