Барселона - місто Гауді

Мабуть людей, які б ніколи не чули прізвище Гауді або не бачили світлин із його геніальними химерними творіннями, не так вже і багато, але ж розповісти варто.
 
Антоніо Гауді – геніальний каталонський архітектор, творив наприкінці ХІХ і початку ХХ ст. Барселона – місто його творів. Своє дитинство Гауді провів біля моря; через хворобливість і деяку відстороненість від інших дітей він більшість вільного часу проводив, розглядаючи мушлі, кістяки тварин, листя, дерева, небо... Природа, на його думку, – найгеніальніший архітектор! Саме її він наслідував у своїх витворах, використовував лише природні форми – параболи, криві. Гауді з дитинства не сприймав прямі геометричні форми, прямі стіни, у яких доводилося жити. Ще з дитинства він вирізнявся і був дивакуватим; у дорослому віці він не слідкував за своїм зовнішнім виглядом, носив постійно один і той самий костюм, їв дуже просту їжу і часто носив із собою сире яйце в кишені на сніданок, яке, на його думку, було ідеальним витвором природи.

Гауді (а вимовляти його прізвище варто із наголосом саме на І, на каталонський манер, адже Гауді був справжнім каталонцем. Як відомо, каталонська мова дещо відрізняється від іспанської) усе життя хотів будувати саме церкви, але замовлення отримував інші.

Гауді походив із роду майстрів, що володіли ковальською, бондарською справами, працювали каменярами, що і використовував він практично у всіх свої проектах. До слова сказати, ці свої проекти архітектор тримав у голові, не робив жодного точного креслення. Лише фрагменти, ескізи, замальовки.

Майстер надавав величезну увагу декору приміщення, деталям. Він вважав, що саме вони дають у повній мірі передати задумане, саме вони створюють необхідну атмосферу! Його геніальність також виявляється у тому, що він на диво гармонійно поєднав усі ті дрібнички, не переборщив.

Його дипломною роботою бути ворота на цвинтарі, першим же серйозним замовленням був Дім Вінсенс (Casa Vicens). Далі – Палац Гуель (офіційний сайт з картинками). Замовником і меценатом архітектора став підприємець Еусебі Гуель. Будиночок сіренький, майже непримітний. Привертають уваги лишень ковані ворота та інше оздоблення палацу. І лише потім, підводячи очі, можна помітити незвичайний дах – візитівку Гауді:

Наступний проект, який є унікальним незакінченим колективним творінням архітекторів Іспанії – Собор Святого Сімейства (Sagrada Familia). За первинною ідеєю будівництво собору повинно було проводитися виключно за рахунок пожертв городян. Гауді було запрошено до проекту після того, як попереднього архітектора усунули. Саме тому Гауді продовжував будівництво за проектом попередника, проте після великої благодійної пожертви він вирішив значно змінити план собору і його характер. Так собор прикрасили равлики, ящірки, потворки.

Гауді було запроектовано 3 фасади собору – Різдва Христового (з трьома нефами – Віри, Надії, Любові), з якого і була почата розбудова фасадів (це не випадковий хід, адже Гауді не хотів раніше, ніж потрібно лякати городян страшними образами), Пристрастей Христових і Слави.

Символізму у соборі – хоч відбавляй. Одразу видно, що стиль останніх світлин не «гаудішний». І не дивно, адже після раптової і такої безглуздої смерті Гауді (його було розчавлено двома трамваями неподалік від будівництва собору і, оскільки виглядав він, відверто як жебрак, його відмовилися везти у нормальну лікарню, а відвезли у клініку для бідноти, де за кілька (!) днів геніального архітектора не стало) будівництво собору почали передавати від одного каталонського архітектора до іншого. Також через те, що Гауді, як уже говорилося, не мав чіткого проекту собору, а лише часткові замальовки, які і так було втрачено через пожежу у його майстерні, було прийнято рішення не наслідувати стиль майстра, а втілювати власні задуми. Ось звідти там і кубізм, і «магічні квадрати».

Про майбутнє – шпилів планується 12, посередині буде зафіксовано альбатроса. Питання, яке хвилює чи не кожного відвідувача собору – коли врешті буде закінчено будівництво? Адже, враховуючи те, що будівництво досі відбувається лише за рахунок пожертв (туристів), а їхній наплив іде шаленими темпами, воно вже давно мало б скінчитися (зайти на територію собору можна за 11 євро). Влада разом із архітекторами відповідають, що основною проблемою у пришвидшенні темпів розбудови є надскладне виготовлення кам'яних брил, кожна з яких потребує індивідуального креслення і подальшої підгонки. Існує й інша думка: кажуть, що саме «вічна недобудованість» собору і привертає оту безліч туристів, і як тільки собор буде завершено, він втратить свою особливість. Факт, що у 2008 році більш, ніж 400 діячів культури Іспанії висловили свою думку, що будівництво має бути завершено якнайшвидше, адже за їхніми словами (і я їх розділяю) витвір великого архітектора став жертвою недбалої, невмілої реставрації на догоду туристичній індустрії.

Парк Гуель на даний момент – справжній парк з довжелезними пальмовими алеями, терасою з найдовшою лавкою в світі, де можна розмірено провести час, споглядаючи Барселону (адже парк розташований на пагорбі). Насправді ж, історія парку творилася за авантюрним проектом двох вар'ятів – пана Гуеля, який нещодавно повернувся з Англії, де мав нагоду прогулюватися чудовими ландшафтними парками, та пана Гауді, про якого і говорити годі. Гуель горів ідеєю створення громадського парку, такого собі соціального проекту, адже саме такі ідеї ходили у ті часи Європою. Але дуже скоро Гуель змінив свою думку і захопився ідеєю створення котеджного містечка для небідних людей. Для цього землю, придбану чи то для парку, чи то для мрії підприємця-романтика, було поділено на 60 ділянок. Але проект провалився, багатії не піддалися, і з 60 ділянок було викуплено лише 2, на одній з яких поселився сам Гауді. У цьому будинку зараз створено музей архітектора. Недалеко ж – трохи вище пагорбом – розташовується маєток Гуель, де зараз знаходиться школа.

Нині парк знаходиться на території міста, але за часів створення це не була Барселона. Тож проект не набув популярності. Але тепер увесь мегаполіс вдячний за цей чудовий парк.

Гауді – просто геній мозаїки!  Вражає і сад колон. Завдяки чудовій акустиці там нерідко грають музиканти, і музику чути навіть сидячи на лавці на терасі, тобто над садом колон. Окрім музикантів у парку можна зустріти торгівців прикрасами, шаликами та іншими сувенірами.

Дракончик, якого барселонці вважають своїм символом, між іншим, мав проблеми із головою – її відбили, але згодом зробили йому ще одну. Тепер вода ллється з нової пащі.

А на терасі, або в «грецькому амфітеатрі», знаходиться найдовша у світі лавка – Лавка Бажань. Довжина її складає 320 м. Лавиця має дуже незвичайну форму, адже Гауді надавав великого значення ергономіці. При її створенні він садив робочого на ще не просохлу глину і робив заміри. Потім використовував їх при створенні профілю самої лавки. Звичайно, Гауді працював не сам, у нього були учні і колеги, які сворювали мозаїчний малюнок усього парку.

З тераси бере свій початок система зрошування усього парку.

А на вході гостей зустрічають два «пряничні будиночки».

Парк заколисує своє гармонійністю. Є там, де заховатися від дійсно палючого іспанського сонечка, є, де подивитися на Барселону згоди, є і де музику послухати. Практична інформація: їхати туди краще на метро, а від метро до парку – хвилин 15 пішки. Вхід безкоштовний.

І нарешті – Дім Кісток, або Каса Батльо (Casa Batllo – офіційний сайт з картинками), який разом із Касою Аматлер розташований у «Кварталі Чвар», на одній із найпрестижніших вулиць Барселони.
Хочеться сказати, що Гауді творив будинок, зрештою, як і Парк Гуель чи Саграда Фамілья, не один, адже фасад, керамічне оздоблення стін, вітражі виготовляли набагато менш відомі майстри, але без них ця дивовижа була б неможливою або, принаймні, іншою.

Касу Батльо не будували заново, а «рекоструювали» уже існуючий симетричний будинок. Тому так багато симетрії і збереглося, принаймні – до 5-го поверху.

Фасад будинку найчастіше ототожнюють із драконом, особливо, беручи до уваги чудернацький, наче покритий лускою дах, хоча всередині будинок справляє враження наутілуса або ж іншої глибинної тварючки.

Як і ззовні, усередині практично немає прямих ліній, а кутів – і поготів. Там вас зустрічає чудова пічка-грибочок, вмонтована у стіну, підлогу біля якої також рівною не назвеш.

У гостьовій кімнаті, де знаходиться найвідоміше вікно Каса Батльо, закручений дах довершується кованою люстрою.

А така «краплина» прикрашає їдальню з протилежного боку Каси Батльо, вона виводить на терасу із, знову ж таки, нерівною підлогою.

Двері із вітражними фрагментами, такими самими, як і у вікнах на 2 та 3 поверхах. Зверніть увагу на стіни – вони усі наче також вкриті лускою, це ще більше заглиблює у відчуття, що рухаємося усередині чогось живого і рептилієподібного.

Атмосферу також створюють музика, яку можна почути на офіційному сайті, і дивовижні хімічні запахи, адже кожна частина будинку має свій характерний запах чи то парфумів, чи то мила.

Нижче – кілька знімків внутнішнього дворику, де знаходиться ліфт, сходи та зачинені двері, куди туристів не пускають, але в одне з вікон ми підгледіли:

До слова, у будинку чудова система вентиляції, спеціально розроблена Гауді: усі віконечка, навіть замасковані під люстерка, відкриваються за потребою. А так виглядають виходи тих самих вентиляційних ходів:

Практична інформація: години роботи 9-20 (з нюансами), вартість – 16,5 євро (з ISIC – 13,2 євро). Аудіогід включено, але якщо ви говорите/розумієте лише слов'янськими мовами, то він вам мало допоможе, хоча розповідають там цікаво. І запам'ятайте, що у насичені туристами місця потрібно приходити під кінець дня.

Останнє значуще завершене творіння Гауді – Каса Міла (наголос на А, Casa Milà), яку барселонці сприйняли одразу не на високому рівні і назвали La Pedrera, тобто Каменярня.

На даний момент будинок знаходиться у приватній власності, більшість приміщень займають офіси, у деяких квартирах досі живуть барселонці, а туристів пускають лише у внутрішні дворики.

І звісно ж, дах, заради якого тільки і варто йти у Каса Міла – із усе тими ж виводами вентиляції, схожими на лицарів. До речі, у Каса Міла, як і у Каса Батльо, можна цілком обійтися без кондиціонерів, адже майстерно продумала природна (!) вентиляція добре рятує від проявів іспанського клімату. От чого би повчитися нашим архітекторам! І повітря хладоагентами не забруднюємо, ніякі віруси у кондиціонері не накопичуються і металобрухту по відпрацюванні не лишається.

Практична інформація: вхід близько 10 євро (з ISIC – 6 євро). Окремо можна за 3 євро взяти аудіогід. Історія та сама – слов'янських мов немає. Розповідають про біографію Гауді, про те, які матеріали він використовував, які принципи. Загалом, брати аудиогід не варто. А ціна говорить за себе, адже відкрито для доступу дійсно дуже мало.

На завершення хочу сказати, що мріяла побачити шедеври Гауді уже дуже давно, і шалено задоволена результатом! Він дійсно геній! Я захоплююся гармонійністю його творінь, адже це так важко – створювати велике за допомогою дрібниць і вміти тримати їх у гармонійному взаємозв'язку.

У статті використовувалися світлини Польшиної Марини, Фьокли, а також світлини з www.gaudidesigner.com/