Зміїний в контексті культури - втрати і надбання
Острів Зміїний у Чорному морі - це не тільки маленький клаптик землі, на який і потрапити не так вже й легко - це потужний історичний і культурний осередок. Важливо зрозуміти, чого ми досягли, а чого - ні, й чого можна було очікувати при повноцінно-емоційному ставлені до острова. Тобто проблема української позиції в Гаазі була не в тому, що десь не дотиснули, десь про щось забули, а в тому, що самі не цінували острів настільки, щоб переконати когось.
Чому Зміїний - такий важливий?
Грецька міфологія - це всесвітня мова естетичних кодів, у якій особливо для нас цікаві епізоди, що пов'язані з територією України. Зокрема, з дванадцяти подвигів Геракла з Україною пов'язаний тільки «Скифський похід», у якому герой повернув до Греції вкрадених коней, заодно започаткувавши зі змієногою богинею скифський народ.
З Ахілесом пов'язано щонайменше шість пунктів на українській теріторії. Я почав знайомство з ними з острова Тендрівська коса. Це вузька піщана смуга довжиною 90 км біля Скадовська. Греки називали її «Ахілодромос» (Біг Ахілеса). Далі з'ясував, що славетний Острів Блажених Левка - це Зміїний. Це мене дуже вразило, бо Ахілодромос - це все-таки не більше, ніж епізод, в якому Ахіл гнався за Іфігенією, а от Левка - значно серйозніше. За давньогрецькою легендою, острів підняв з моря Посейдон на прохання морської німфи (русалки) Фетіди для її сина - Ахілла.
Перша згадка про острів з'явилася у писемних джерелах кінця VII століття до нашої ери - там він називався Левке (Білий). Зміїний мав дуже важливе значення в роки великої грецької колонізації Північного Причорномор'я VIII - VI століть до нашої ери. Сюди причалювали їхні кораблі, мореплавці, торговці, військові моряки навідувались до храму Ахілла-Понтарха, який вважався владикою і покровителем Чорного моря, поклонялись Ахіллесу і приносили жертви. Він був одним з ключових сакральних елементів культури стародавніх греків. Острів згадується в записах Овідія, Страбона та Геродота. З І ст. нашої ери до 456 року острів був у складі Римської імперії, з 456 року - Візантії.
Пізніше храм Ахілла був зруйнований. Руїни храму (квадратна споруда зі стороною приблизно 30 метрів) були виявлені та описані в 1823 році, а в 1843 значна кількість будівельних матеріалів із цих руїн була використана для будівництва на острові маяка.
Це справді острів між цим світом та іншим. Він надзвичайно важливий для грецької картини Всесвіту. Дізнавшись про це все, я почав шукати можливості поїхати на Зміїний. Звернувся до Миколи Івановича Маймескула, він був тоді заступник міністра іноземних справ, той попрохав за мене прикордонників, а вони відвезли мене на острів на вертольоті, забравши потім - катером берегової охорони. Це було у серпні 2007 року, після чого я показав своїх Ахілесів Віктору Ющенку і запропонував йому виставку на Зміїному. До зустрічі з Президентом - це була скоріше мрія, що виглядала просто нереальною. Втіливши її й зорганізувавши таку виставку прямо на острові, ми вирішили показати цей проект у Женеві, у Палаці Націй ООН. Зрозуміло, що в раціональному сенсі виставка на Зміїному - абсурд, але це - демонстративний символічний жест поваги до острова, ствердження і нагадування про його сакральний статус. На жаль, саме цієї поваги нам не вдалось домогтися від суду в Гаазі. Але, якби ми самі ставились до острова з більшою повагою, тоді й суд в Гаазі, можливо, повівся б інакше.
Ми втримались на лінії совка
Про що я, власне? Як завжди маємо дві новини: погану й хорошу.
Погана:
1) Румунські зазіхання задовільнено десь на 60% (вони, звичайно, твердять про 80%).
2) Наші - на 20-30% (МЗС каже - більше, а більшість критиків кричить «Шеф, ВСЬО пропало!»).
3) Острів Зміїний визнано, але його морський «посаг» вийшов, фактично, сирітським: могли мріяти про 200-мильну зону, отримали ж - 12-мильну. Це, звичайно «мінімум мімінорум», менше нарізати - то був би просто «бєспрєдєл».
Хороша:
1) Статус і приналежність острова визначені остаточно і назавжди - «Це український острів». Крапка. Сіпатись щодо Зміїного далі - перти проти 100% легітимного рішення. Певен - не наважиться ніхто. Бо крапка є крапкою у будь-якій мові.
2) У регіон, нарешті, прийшла визначеність. Тобто, тепер чітко зрозуміло, де чіє, і можна розпочинати конкретні дії. Починай хоч завтра, можна й сьогодні. Тільки в такі регіони йдуть справді серйозні інвестори. «За работу, таваріщі!» (с)
3) Україна отримала прецедент і досвід теріторіального розмежування, який може бути використаний у схожих спірних ситуаціях.
Але ми мусимо розуміти, що усе втрачене - втрачене саме в сегменті культури. Якби ми самі розуміли величезну цінність острова як тисячолітньої сакральної субстанції - ми б зуміли це наочно продемонструвати і донести до поважного суду. Адже гаазький суд - це, на щастя, люди. І, на щастя ж, більшою мірою люди, ніж їхні колеги з суду Печерського або Шевченківського району. Сучасний, модерний суд (ви здивуєтесь) дуже чутливий до так званого «людського виміру».
З одного боку, Зміїний - це той самий «Острів Блажених», сяючий острів Левка - Рай на Землі в очах античного світу. Він був «Даром Посейдона», створеним ексклюзивно як вотчина Ахілла. Тут і назавжди (і не тільки в метафізичному, як на мене, сенсі) перебуває найславніший воїн Давнього Світу, саме тут він стає Ахіллесом-Понтархом, тобто богом-володарем Чорного моря. Тут було збудовано храм культу Ахіллеса, який став головною святинею всього Чорномор'я. Чи міг би суд проігнорувати Дельфи, Назарет чи Мекку? Ніколи. Або тільки в тому випадку, коли самі мешканці не сприймають місце як всесвітню Святиню.
І ще одне, менш пафосне. Вже в інші, історичні часи, тут жили і вмирали люди. Вирощували городину, слідкували за маяком, будували і берегли свій нехитрий побут. На острові є вода, залишки відомих і невідомих поховань. Зміїний був домом для поколінь. Це також можна і треба було доводити і довести. І до цих аргументів суд обов'язково дослухався б.
Але ж для того, щоб когось переконувати, треба самому щиро любити те, що захищаєш.
Саме цього людського виміру, цієї Любові нам і не вистачило для більшого успіху. Але це, звичайно, не проблема острова і, тим більше, шельфу. Це - проблема тих, хто тут живе і житиме й надалі.
За цих обставин, втриматись на лінії, що була колись запропонована румунам Радянським Союзом - справді можна вважати успіхом.
От же - ми втримались (або затримались) на лінії совка, і в геополітичному, і в етико-культурному сенсі.
На мапі:
1) вимоги України;
2) радянські пропозіції;
3) лінія, визначена судом;
4) вимоги Румунії;
З такою історією – зробити Зміїний туристичною Меккою й збивати на цьому мільйони-мільярди – не складно, шкода, що, як на мене, ми не зможемо взяти в цьому участь ))). А чи реально знову відновити храм?
Зробити/збивати е-ее... можна, але... фізичні розміри острова 650х520 метрів. Тобто, якщо налагодити туристичний конвейєр, то натовп знищить острів просто за пару сезонів.
то це ж не має бути дешевим задоволенням )
в космос теж не кожен турист полетіти може )))
Згоден.
Соррі – про храм питалось. Нема серьйозних наукових підстав, матеріальних знахідок, спираючись на які, можна було б вигляд храму відновити. Його підвалини поховано під фундаментом маяка, який, до того ж, вже кількаразово перебудовано.
он як. направду цікаво. дякую
шкода лише шо у нас все запізно і як завжди
Ну чому ж запізно?! Якщо говорити не про політичні недоотримані бонуси, а про перспективи культурні – то рішення, я так розумію, відкриває всі шляхи. Яких ми зможемо і схочемо добитись.
хочеться вірити :)
але дивлячись на приклад всіх наших культурних перспектив стає сумно, все ж таки
От шо-шо, а сумувати ми вміємо.) "Доведено Занусі" (с)
На тлі тисячоліть, ІМХО, щє далеко не запізно.
Втрати теріторіальні навколо островане здаються мені надто драматичними. вважаю, що отримали чимало. Так, могли отримати більше. Вчимося працювати над собою, вчитися любові і вмінню переконувати своїм прикладом. Вже те, що українська сторона скористалася ім'ям Ахілеса, як аргументом в Гаазі, зробило її позицію більш етично вартою за румунську. Просто, сказавши "А" не пішли далі...
1) "сюди причалювали їхні кораблі" [про древніх]
я думала, до Зміїного нормально причалити неможливо
2) "Вирощували городину"
??? ну в дверніх людей я ще вірю
але зараз, хіба не все завозиться на Зміїний?
1)Нормально причалити нормальному кораблю і зараз можливо далеко не завжди. Коли за нами прийшов прикордоний катер – швартуватися не ризикнув через високу хвилю. Став на рейді метрів за 200 від причалу і... чекав, поки нас закидали до нього гумовим човником. Той причал, що збудовано – просто мега-монструозний. Але теплохід "Косатка" саме до нього регулярно швартується.
2)Огірки в теплицях вирощують традиційно, а до того... я був абсолютно заскочений, коли побачив, що поблизу маяка є місця де родючий шар більш, як півметри. Городи там, ІМХО, можливі. Але все варто робити з головою. Площі у будь якому разі невеличкі – на дві-три родини. Питання з водою поступово вирішується, але до самозабезпечення ще далеко.
К а н а л і з ц і ї (!) все щє, фактично, нема.
Ухти, як цікаво!
"Зрозуміло, що в раціональному сенсі виставка на Зміїному – абсурд, але це – демонстративний символічний жест поваги до острова, ствердження і нагадування про його сакральний статус" – нмд, саме такі акції й є тим, що необхідно для "оживлення" певного місця. Пригадайте Коктебель:)
Якщо його таки визнали нашим, то можна і треба заразити людей любов"ю до цього місця! Мене ви вже заразили:) І, думаю, не тільки.
Факт є фактом: виставка на Зміїному відбулась!
В острова є магнетизм, що визнає кожен, хто там був. Я був тричі – тягне тепер і, мабуть, назавжди.
Підсів, як на Доктора Хауса.)
Не знав, що у Зміїного така багата історія!
Дуже цікаво, захотілось там побувати.
А ще після рішення суду і публікації мап з нанесеними лініями морського кордону виникає питання: чому в усіх змі останні роки писалось про те, що Румунія претендує на ОСТРІВ...
1) Угу, от і мені хочеться.
2) Претндувати вона може скільки завгодно. В Гаазі вирішувалось питання розмежування шельфу. Вирішилось. )
Румуни у Гаазі також зірок с неба не схопили. Вони почали з того, що заявили, що Зміїний в них забрав СРСР протизаконно. Але вони, буцімто, не вимагают перегляду приналежності острова, й готові задовольнитись додатковими теріторіями шельфу. На основі "компенсаційної справедливості".
Таким підходом вони дещо шокували західний правничій бомонд. )
Саме тому, що румуни поводились дріб'язково-меркантільно нам, ІМХО, треба було відповідати несіметрично – акцетувати на культурних цінностях загальноєвропейської цивілізації, пропонувати якісно нові підходи – Зміїний, як теріторія миру, запрошувати на острів ветеранів, що служили там у 90-ті із родинами й дітьми, що народились на Зміїному. Запросити румун для ідентифікації залишків румунських солдат, що загинули там у першу та другу світові війни, облаштувати музей острова із максимально докладною інфою про греків, турок, італійцев, німців, росіян і т.п., що загинули навколо острова за всі віки...
Заявити, що України вирішила покласти цьому край та змінити платівку на принципово нові гуманістичні підходи. Виставки, концерти... тобто влаштувати максимальний галас саме навколо острова, щоб його стало ажніяк неможливо зігнорувати в ході процесу.