Степан і голуби, або Рівний – Рівному*

РОВНО – обласний центр

Соціалістичної Республіки України.

Кількість населення –120 тис. чол. за переписом 2001 р.

Розвинуте сільськогосподарське машинобудування,

льонопереробна промисловість… (с)

Аби мені дали завдання написати твір «як я провів вікенд», думаю, хазяйко, я б упорався. «Не такого вже й раннього ранку погожого вересневого дня» твій покірний ведмідь прокинувся у Рівному. «Щось мені наснилось, якісь тьмяні образи, химери іще клубочились десь у сонному мозку, все глибше поринаючи у підсвідомість і не даючи себе висмикнути чи бодай доторкнутися до себе». Пробудився я у симпатичній трикімнатній квартирі, що по вулиці Грушевського, 40, себто в Рівному, а не в Ровно**.

Спитаєш, яким ведмежим вітром мене занесло цього разу? Згадай, будь ласка, теплий вересень і дощі з грибами, а я не мав на вихідні чітких планів, ну і на додачу в Рівненському обласному академічному українському музично-драматичному театрі давали дядь Сашу, Дядь Юру і дядь Вітю.

То ж я хутенько зібрав валізу, сів на електричку (ту, пам’ятаєш, якою ми їздили вітати Олександра Васильовича?) і нею домчав аж до Рівного.

Вселившись і поснідавши, вийшов пройтися містом. Для мене це така розвага, шпацерую значить, роздивляюся на всі боки, але, ти знаєш, і на мене часто витріщаються, фотографують (у людей немає ніякої культури спілкування з ведмедями), і я собі фотографую – для того, щоб картина мого перебування поза хатою була для тебе повною.

Рівне не схоже на інші міста: тут до п’яти-і-вище-поверхівок туляться доволі милі будиночки, за фіранками яких ховаються від мого пильного ока креденси і залізні ліжка. Ці будинки різноманітного призначення, серед пошт, бібліотек, крамниць, перукарень, кав’ярень, ресторанів, державних установ, будинків побуту я зустрів витверезник. Хазяйко, а витверезник – воно що таке? Чув вираз «твереза думка», але він у мене якось не в’яжеться з красивим рожевим будинком за парканом. Невже, це таке приміщення, де розгублені люди збирають думки до купи? Ось вона, ця дивна установа на фото.

Тільки зараз дізнався, що в Рівному встановлено єдиний в Україні пам’ятник Симону Петлюрі. Навіть Полтава не може цим похвалитися. А от я тепер можу похизуватися чудовим фото із зображенням унікального пам’ятника!

Ти знаєш, що своєю увагою зазвичай не обминаю парки. Рівненський парк культури і відпочинку імені Тараса Шевченка мені чомусь нагадав харківський Молодіжний, можливо тим, що я з божевільною швидкістю переставляв лапи, біжучи за «екскурсоводом», і намагаючись увібрати все, що тут відбулося. Відчуваю, скоро мій терпець урветься і я таки куплю собі диктофона. Парк виявився великим і сонячним, з фонтаном, де велетенський дядько намагається втримати змія. Олександр Васильович розповідають, ніби одного ранку рівняни прокинулися, а змія помальовано на зелене. По-моєму дотепно, таке міг утнути і я. Зазвичай у великих парках збираються нумізмати, дядьки, що грають у шахи і шашки, і різні збоченці, проте не хвилюйся, я гуляюсь не сам, нас уже назбиралась чимала гомінка компанія. На виході з парку на вулицю Чорновола ми б мали наштовхнутися на Стіну**, яка розділяє Ріне на дві частини: Ровно і, власне, Рівне, проте на щастя вона уявна, тому тримаючись примарної Стіни повертаємо праворуч у бік «Челентайля», де саме маємо здибанку.

Блукаючи містом, незчулися, як зголодніли, отож набираємо у «Бедрику» східних солодощів і прямуємо собі до фонтанів. Дорогою зустрічаємо оспіваний у безсмертній прозі готель «Мир»: «Ліворуч, у глибині вулички з похиленою серед тротуару вербою – готель «Мир», огороджений колючим дротом». Скажу відверто, про дріт Олександр Васильович перебільшують, а готель ось він на фото поруч зі мнов.

Хазяйко, ти цікавишся судномоделюванням? От і я до останнього вояжу – нє. Проте наразі ведмідь уже є членом рівненського гуртка судномоделювання. Як думаєш, у Києві такий є? Адже це хороший вид спорту, сідаєш собі біля плеса, розкладаєш ковдру, розбираєш кошик для пікніку (ну там канапки з сиром і ковбасами, печені кури, шинки з ананасами, помідори з помаранчами, завиванці з марципанами, печива з вареннями, термос із какао…), вмощуєшся зручненько і, мружачись як старий морський вовк, (даруй, ведмідь), недбало тримаючи в лапі пульт для телевізора, себто пульт керування «польотами» направляєш свого човна в безвість. Звісно, фонтани така собі безвість, але:

«Все починається в житті з малого:

З зернини хліб, з промінчика зоря.»… (с) 

Відразу за фонтанами починається маленький сквер, де гості міста можуть вгодувати жирних і нахабних голубів, я для цієї атракції спеціально збігав до крамниці (назад до фонтанів) по булку, а потім підгодувавши птахів, ловив їх лапами, притискав до себе теплі і схарапуджені тільця, а згодом відпускав. У голубів коротка пам'ять, хвилин за п’ять птахи знову велися на мої крихти, і я знов завмирав на мить, потім ловив найближчого до мене птаха, тоді вже завмирав голуб, затим бився в моїх лапах, аж я випускав птицю. Ось як про голубів дядь Юра конгеніально пише:

…Як я вами пишався, мої крилаті кристали,

пернаті мої мучителі з давніх полотен!..

Ціле літо об мене крилами терли і туркотали,

заснувавши в моїм черепі містечко Туркотин. (с)

Все в цьому вірші мені зрозуміло і близьке, тільки чому – «кристали», які «кристали»?..

Брехати не буду, до Туркотина я ще не доїхав, але про те, що все починається з малого, ми вже домовилися.

Лякати-харапудити голубів як молодий пес я міг би і до ранку, проте, мене прогнав двірник, яки

й саме не міг упоратися з листям. Того листя ставало щохвилини більше, ніби хтось із небесної канцелярії впустив минулорічний гербарій. Двірник своєю роботою нагадав мені «Трударів моря», ти ж пам’ятаєш Гюго і вічну боротьбу людини з суспільством, релігією ну і природою, звісно. Тоді ще пригадав собі таке:

…дими газет двірник апостол міста

сміх школярів прояснена і чиста

мелодія відльоту прощавай

оревуар арівідерчі бай…(с)

Але я на цьому свого листа ще не закінчую, ти ж бо, певно, чекаєш розповіді про театр, то ж тримай. Рівненський обласний академічний український музично-драматичний театр – це така сіра коробка, на даху якої вгніздилися чотири баришні, що обіймаються, одна, напевно головна, підняла руку вгору, ніби вділяє території під буряки. Фасад оздоблений колонами і пілястрами в стилі ампір. Красивий такий театр. Зараз він мене поглине і я насолоджуватимуся мистецтвом, як великою дивовижністю.

Ну, ніби, про себе все написав докладно, що ж нині робиш ти, хазяйко? Уявляю як ти відклала книгу, читаєш мого листа,  і виглядаєш певно так:

…Підвівши очі з-понад книжки,
побачиш світ барвистим сном,
і думка, вирвавшися нишком,
мов нетля, б'ється у вікно. (с)

Тут правда рима «сном»-«вікно» неточна, але класикам це прощають. Натомість, яке красиве слово «нетля», та й слово «нишком» незгірше. То давай, витверезуй свої «нетлі» і влягайся спати. А я тим часом солодощі доїв, човном покермував, вірші послухав, біжу відправляти листа.

Твій лірично-романтично налаштований ведмідь.

* © О. Ірванець

** Алюзія на роман О.І. Ірванця «Ріне/Ровно».

У тексті використано тексти О.І, буквар, Ю.А., В.Н., Б.-І.А.

У Рівному Степану допомагали моделі агентств «НаінУ» і «Убабуб»,  Валентина Романенко, Роман Романюк і Олександр Ірванець.

Під час Стьопиної забави жоден голуб не постраждав.
 

ФОТОГАЛЕРЕЯ ПОВНІСТЮ >>