Бажання невпевненості

 …давно так це сталося… …мала дитина зацікавлено та вперто намагається відчинити важелезні пошкрябані металеві двері. Хтось з присутніх сіпнувся вперед, щоб допомогти їй. І вона гордо виходить на повітря, але Анатолій не звертає уваги, чи робить вигляд, що не бачить цього, і продовжує проводити свій майстер-клас.

25 червня. «Я Галерея». Майстер-клас від Анатолія Бєлова, котрий проходив в рамках виставки «Бажання Бажання». Відкриття відбулось днем раніше. Я на відкриття виставок в «Я Галерею» волію не ходити для того, щоб прийшовши на майстер-клас, який обов’язково відбувається на наступний день після відкриття кожної виставки, зберегти свіжість сприйняття представлених робіт. І ще для того, щоб пов’язати в своїй свідомості представлення робіт з дискусією, а не з фуршетом. Майстер-класи вже стали цікавою «візитівкою» «Я Галереї». А офіційні відкриття – данина традиції. Власне, я не пригадую жодного «інструментального майстер-класу» в галереї (хоча, далеко не на всіх був). Це скоріше – не формальна прес-конференція, дискусія. Марка «Майстер-клас», скоріше – заохочуюча «мітка» для тих, «хто хоче навчитись мислити, як отой художник, котрий щось робить та розповідає».

Розповіді про творчі проекти Анатолія Бєлова супроводжувались слайд-шоу його ранніх робіт. Спочатку він прокоментував деякі з показаних робіт його дипломної роботи, книжки «Сатирикон», як про перший досвід творчого переходу від академізму до вільного, переважно суто лінійного рисунку.

В рамках творчої співпраці з Р.Е.П., до складу якого Анатолій раніше входив, ним була створена «Найпо…графічніша книга в світі», котра свого часу була представлена в Центрі сучасного мистецтва на виставці авторської книжки «Книжковий обід». Якщо в «Сатириконі» плотські забави були всього лиш однією з зображуваних тем, обрамлена загальним характером грецької міфічності, то в другому альбомі на зображенні статевих відносин робився головний акцент.

Два наступні виставкові проекти Анатолія – «SUPERмистецтвоТоліка», та «Не потрібне мистецтво» базуються переважно на портретних рисунках, котрі гостро відображають психологічні особливості зображених обличь, та на інтимній тематиці, започаткованій в попередньому альбомі. Під час показу «Не потрібного мистецтва» в приміщенні університету ім. М. П. Драгоманова, відбулась, за словами автора, «самовільне студентське цензурування».

В 2007-му році була започаткована наймаштабніша серія автора – «Ми не маргінали». Чималі за розміром графічні роботи, котрі розклеювались Анатолієм майже по всих куточках Києва. Однією з причин такого «виходу на вулицю», художник називає конфліктну ситуацію з деякими галереями міста. А «накопичувати» в себе твори, маючи надію «колись» їх представити не завжди надихає до роботи. Хочеться живої реакції на свіжі роботи. Часто такою реакцією був вранішній демонтаж рисунка двірником… Після такого досвіду Анатолій старається обирати для експозиції добре видимі, але важко доступні місця архітектурних «пустот», або й зовсім покинуті будинки. Розклейка робіт спочатку відбувалась в нічний період часу. Але після спілкування зі своїм колегою, пітерським стрітартерам (від англ. street art), котрий порадив Анатолію працювати виключно при сонячному освітленні, він спробував представити свої роботи на набережній вранці. Відтоді він активно використовує методику вуличного опублікування при сонці, полишивши свої нічні переховування в минулому. Будь яка робота приносить більше радості своєму виконавцеві вдень! Мистецтво не може бути протизаконним! Бо інакше це тоталітарно і не природно!

Якщо в самій назві «SUPERмистецтво Толіка» присутня іронічне самовихваляння, то в проекті «Ми не маргінали», автор ніби хоче донести свою думку вустами зображених персонажів. Джармуш, Лінч, портрети випадково побачених перехожих та давно знайомих друзів. Поодиноко, та в гурті. Зображених правдоподібно та гіперболізовано. Портретно, або й увесь зріст. Декларативно, або з використанням естетики мінімалістичності, ніби вони змальовані зі старих фотокарток, таких знаєте коричного-білих, або поштових марок. Але підкреслено – НЕ МАРГІНАЛЬНИХ!

Нещодавно на мулицях міста з’явились розклеєні роботи з серії «(По)чому мораль?», котрі розповідають про пригоди дивного персонажа з супермаркетним металевим кошиком замість голови. Художник провокує глядача на роздуми, чи може покоління жадібних споживачів встановити собі адекватні рамки «моральності», яка вже, в фасованому вигляді, сама була перетворена на об’єкт споживання?

Вуличні роботи мають обов’язковий авторський фото фіксаж, проте, під дією погодного, але в першу чергу людського чинника, самі вони, переважно, існують не довго… автор ніби «відпускає» свої творіння. Це викликає асоціацію з малюнками на піску, на морському узбережжі.

Також Анатолій представив пару музичних композицій гурту PENOPLAST, до складу якого він входив. Також прозвучав чорновий, диктофонний запис пісні, який Анатолій представив музикантам гурту BIBISBINI, для подальшої обробки матеріалу. Звучало по кухонному «сиро», але ж на те воно й майстер-клас!

Була показана короткометражка «Місія», котра свого часу була представлена в галереї «Карась», під час виставки відео-арту. Не молодий чоловік, тепло вдягнений, теплої днини, посеред чистой місцини, на фоні стіни з розписами на релігійну тематику впродовж довгого часу старанно підмітає чисту прохожу частину вулиці.

Вуличні роботи Анатолія Бєлова, на мій погляд, несуть конкретну, доволі впевнену ідейну позицію. Уміло стилізовані під вуличне графіті, акуратно обрізані по краю зображення, а не увігнані в форматність квадрата-прямокутника, гармонізують з оточенням, але якісно вирізняються з нього. Вони не є просто самовільним «поміченням» простору, а спробою зв’язку з глядачем. Реакція глядачів, окрім двірників – маловідома. Та й навряд чи вона може бути масово бурхливою. Просто на хвильку зупинитись й замислитись – «Так (по)чому ж мораль?».

У представлених вуличних роботах важко побачити щось аморальне. Доволі зрілі, шкода тільки, що не довготривалі твори. На відміну, скажімо від по…графічних начерків. Для чого вони Анатолію Бєлову? Відповідь знає лише автор. Припускаю, що Анатолій дуже тонко відчуває ту філософсько-спокійну реацію публіки на його твори (я маю на увазі реакцію, власне як на твори, а не на об’єкти зумисного «мучєнічєства» двірників). Але Анатолію, для різноманіття хочеться тимчасово-бурхливої реакції. Реакції агресивної сором’язливості, люті поборників моралі. Можливо, це й не так. Проте, в любому випадку, сороміцькі твори Анатолія Бєлова справляють враження ідейно не сформованого не впевненого хлопчачого хуліганства. Але Анатолію вдалося поєднати вуличну філософічність та не впевнену сором’язливість в образі моделі Дмитро Мойсеєв. Дмитро позував Анатолію для фотографій на фоні його робіт в різних місцях Києва. Власне, виставка цих фото робіт і відбувається зараз в «Я Галереї». За словами Анатолія, за формою виконання цей проект поєднав в собі рисунок та фото, як сегменти, набуваючи при цьому нового звучання.

Виставка фоторобіт Анатолія Бєлова «Бажання Бажання» проходить в арт-центрі «Я Галерея» до 13 липня поточного року. Адреса галереї – вулиця Волоська, 55/57.