Борис Возницький - директор, якому нудно вдома
Героєві України, лауреату Шевченківської премії та незмінному впродовж уже півстоліття директорові Національної галереї мистецтв у Львові Борису Возницькому виповнилося 85. І навіть у такий день відданий праці і напрочуд скромний академік, мистецтвознавець, дослідник і науковець, будівничий музейної інфраструктури Львівщини, стомлений роками і роботою ангел-охоронець замків не зміг всидіти за святковим столом.
Урочистості тривали три дні, протягом яких відбулися презентація книги про легендарного директора, виставка портретів, урочиста академія і, звісно ж, поїздка замками. Бо попри свій поважний вік, Борис Возницький на пенсію не збирається, з його слів, сидіти вдома – нудно. Каже директор: «Євро-2012 на носі, а музеї досі не облаштовані, ще й треба визначитися, як діяти далі зі знайденою могилою Івана Виговського та його дружини, не перепоховувати ж їх на Личакові...».
Колектив та його директор
У палаці Потоцьких презентували уже третю книжку про ювіляра Бориса Возницького – «Львівська галерея мистецтв. Колектив та його директор» (вид. «Центр Європи»), якую підготувала до 85-річчя Бориса Григоровича завідувач архівним відділом Львівської галереї мистецтв Наталка Філевич. Товстеньке видання вмістило під своєю обкладинкою понад 200 фотографій, в основу яких лягли тексти численних інтерв’ю з Борисом Возницьким та матеріали, надані завідуючими відділами та філіями, а також інформація про самих працівників, історію створення та роботу відділів Львівської галереї мистецтв.
Борис Возницький також розповів, що коли книгу про нього готував Павло Грабовський, він зустрівся з письменником декілька разів. Однак коли відбулася презентація видання, багато хто відмітив, що аби написати книгу про директора, його треба добре знати. Зрештою, Борис Григорович зізнався, що свого часу письменники порадили йому писати мемуари, тож часто бувають вечори, коли щось приходить на думку, й він сідає і пише.
Возницький, нерозгаданий, як сфінкс
У рамках святкування ювілею Бориса Григоровича у Львівській національній галереї мистецтв відкрилася виставка «Борис Возницький очима львівських митців». У експозиції – 25 робіт у різних техніках: фотопортрети, малярство, скульптура, авторами яких стали відомі постаті львівського мистецького кола – Василь Пилип’юк, Євген Безніско, Теодозій Бриж, Данило Довбушинський та інші. Доповнюють виставку і два автопортрети ювіляра, а також його художні роботи з часів навчання у Ленінградській академії мистецтв.
Серед представлених портретів – робота лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка Ярослава Мотики, який зобразив Бориса Возницького у вигляді сфінкса. Каже, Борис Григорович для нього постать мудра, сильна, але нерозгадана.
Постать Бориса Возницького кожен художник бачить і розуміє по-своєму. Хтось – у важкому камені, хтось – у легкому поруху пензля, а хтось – і з легким гумором.
– Возницький багато років пов'язаний із Пінзелем, а Пінзеля у роботі підтримував Микола Потоцький, тому мені захотілося з гумором підійти до вирішення портретного питання і зобразити Бориса Григоровича у одежі Потоцького, але з зіркою Героя України, – розповів Євген Безніско. – Маю ще кілька його портретів, але найкраще розповідає про цю постать скульптурний портрет, який створила Теодозія Бриж.
«В Олеському замку піднімемо стелю, а біля Підгорецького відновимо італійський парк...»
«Борис Возницький – не лише чудовий керівник, а й невтомний дослідник, який постійно перебуває у пошуці, щось відновлює, досліджує, реставрує, збирає, копає. Таким Бориса Григоровича знає його оточення усе його життя, – каже керівник відділу львівської Галереї мистецтв Оксана Козинкевич. Попри поважний вік, він досі бере участь у розкопках. Тож аби поберегти здоров’я директора, колективно подарували йому... «золоту» лопату, на якій вигравірувана заборона працювати цим інструментом від міністра охорони здоров’я. Але й це не стримало Бориса Григоровича. Планів на майбутнє – море. Тож як не лопату, то інший інструмент візьме до рук. Зараз, до прикладу, «відкриває» замуровані наприкінці 1950 роках каміни у Підгорецькому замку, аби відбудувати їх такими, як були колись. Так, як уже відновив їх власними руками у Золочівському замку».
У рамках святкування своїх уродин ювіляр провів екскурсію Олеським, Підгорецьким та Золочівським замками. І якщо після обходу Олеська гості-музейники та представники ЗМІ валилися з ніг, Борис Григорович бадьоро підіймався на поверхи і годинами міг розповідати історії кожного експоната, вражаючи феноменальною пам’яттю.
Олесько – одна з найстаріших фортець в Україні кінця 13 століття. Тут зберігається Портрети, меблі, ікони, найстаріша готична скульптура 13-14 століття в Україні, гобелени 17-18 століття, львівська скульптура 18 століття, окремі роботи Пінзеля, які уже наробили галасу в Європі. Їх уже показували у Москві, Празі, Варшаві і ще чекають у Парижі, Мадриді та Вашингтоні.
Через місяць в одному із залів Олеського замку розпочнуть роботи з демонтажу та підняття рівня стелі на три метри, аби встановити оригінал картини «Битва під Віднем» художника Мартіно Альтомонте 17 століття, яка має розміри 8 на 8,5 метра, і яку уже впродовж трьох років реставрували польські й українські майстри.
Тут також зберігається найстаріша баталія в Україні «Битва під Москвою, 1610 рік» – величезне полотно, над яким кілька тижнів сидів Федір Бондарчук, коли знімав «Бориса Годунова».
Навпроти Олеського замку на базі колишнього профтехучилища – найбільше хранилище в Європі, 4 тисячі квадратних метрів, де зберігається скульптура, скральне мистецтво, вівтарі, півтисячі розп’ять, колекції ламп, фарфору, фаянсу, платівок, близько двох тисяч одиниць меблів, серед яких – буфет, яким користувався Гітлер.
Підгорецький замок, який будувався у 1630-роках, наразі пустує, хіба у підземеллях діє моторошна кімната алхіміка. З 1956 року тут був туберкульозний госпіталь, який існував до 1992 року. Сьогодні реставраційні роботи тут ідуть повним ходом – Борис Григорович докладає усіх зусиль, аби повернути замку його автентичний вигляд як всередині, так і навколо будівлі. Тож тут уже сіють траву, відновлюють алею, італійський парк, садок, ставлять загорожі, викорчовують старі дерева. Викорчували й яблуню, яка була присвячена століттю Леніна.
Золочівський замок – єдиний замок в Європі, зроблений так, як було у 17 столітті. Поруч з ним стоїть китайський палацик, японський парк, зроблений по фен-шую. У планах на другому поверсі палацу – ще й чайна, йти на чайну церемонію до якої не можна по прямій дорозі, бо це погана енергія, тому у садку є все – і брама, і камені, і ставочок, біля яких обов’язково треба пройти.
Та є у дворику замку ще й загадкові камені, які Борис Григорович понад десятиліття тому танками витягав з лісу поруч села Новосілки. Три величезні глиби з зашифрованим посланням, слова якого мають лише першу і останню літери. Дослідники датують ці камені кінцем 14 століття, Борис Григорович каже, що вони мають зв’язок з Тамплієрами. Каже директор жартома: «Треба пов’язувати з Тамплієрами, бо як розшифруємо і дізнаємося, де скарби, то відреставруємо усі замки!»