Черепашки-ніндзя (TMNT)

Серед усього розмаїття коміксів історія чотирьох черепах стоїть окремо по кільком причинам. В першу чергу через те, що цей комікс створювався двома молодими хлопцями лише як пародія, але став надзвичайно відомим самостійним продуктом, зробивши їх мультимільйонерами. По-друге TMNT тепер, здається, чи не найпопулярніший комікс у світі, адже чотири зелені пики в різнокольорових масках можна зустріти в будь-якій країні світу на безлічі товарів: від ліків до парасольок.

Історія про маленьких черепашок, які під впливом радіації відростили собі довгі руки та ноги і навчились у щура, який колись був домашньою твариною великого бійця, таємного мистецтва ніндзя, викладена тепер величезним мультсеріалом, кількома комп'ютерними іграми і безліччю коміксів. І звісно – кількома фільмами.

Перший з них вийшов в далекому дев'яностому році – три актори та один постановник трюкових сцен, вдягнені в повні костюми черепах, займалися стандартною для супергероїв справою, тобто боролися зі злочинністю, насаджуючи мораль серед підлітків. Картина вийшла досить посередньою, але її дещо рятував жарти головних героїв і загальна несерйозність відношення до теми. Другий раз цей фокус вже не пройшов до того ж два продовження були ще гірші самі по собі навіть з дитячої точки зору, тож цілком закономірно провалились в прокаті, отримавши нищівні оцінки. І ось, коли минуло вже майже п'ятнадцять років від останньої екранізації, бренд TMNT знову з'явився на афішах кінотеатрів, не в останню чергу щоб нагадати про себе, оскільки суцільна «черепахоманія» вісімдесятих-дев'яностих змінилась на поступове забуття в новому тисячолітті.

Я йшов на сеанс із суперечливими почуттями – маловідомий режисер, він же сценарист, провальні минулі спроби екранізації, зрештою досить невдалі екранізації коміксів в цілому, давали підстави прощатися із загубленими грошима, з іншого боку було сподівання, що нова людина може вдихнути життя в бренд. Як виявилося, влиття в Голлівуд свіжої крові принесло свій результат – Мунро не перший режисер, якому для дебюту довірили гучний проект, останнім часом таких вже було з півдесятка і поки що жоден з них справу не завалив. З візуальної точки зору, користуючись сучасними можливостями кінематографу, Кевін зробив дуже правильний хід – він вирішив об'єднати фільм та мультсеріал, зробивши четверту частину тривимірним мультфільмом. Це не лише зняло проблему неприродності та обмеженості рухів людей в костюмах, а й дало можливість детально попрацювати над кожним героєм і кожною бійкою – основні персонажі не лише отримали детально пропрацьовану м’язову систему, а й почали відрізнятися зовнішнім виглядом: Рафаель став кремезним здоровилом, Леонардо – струнким витонченим воїном, своїх унікальних рис набули і Донателло з Мікеланджело. Що вже казати про бойові сцени, кожну з них створювали аніматори найбільш «кінобойовикової» країни світу – Гонконгу, тепер це вже не смішні неповороткі стрибки, а справжнє мистецтво, за яким приємно спостерігати. Окремі ж речі, до створення яких так ретельно поставилась знімальна група – особлива кольорова палітра фільму, розділення міста на світлові безпечні та небезпечні для черепах зони і стилізація палацу Вінтера під архітектуру Чікаго минулого сторіччя на загальному фоні багатьма залишиться непоміченою.

Але зовнішня сторона без внутрішньої суті нічого не варта, це буде просто гарна оболонка від з'їденої цукерки – то що ж у черепах всередині? Оце було для мене найбільшим відкриттям. Кевін-сценарист, показав себе ще краще, аніж Кевін-режисер. Попри дитячу направленість, мультфільм вийшов серйознішим за усі три фільми разом узяті. Доля звичного для «черепашкового» коміксу гумору зменшилась, оскільки ніндзя тепер не до сміху – замість смішного биття пики Шредера та його тупих підручних мутантам створили драматичний сюжет, в якому знайшлося місце і звичайним життєвим проблемам на зразок «хто в сім'ї головний» та «що взагалі робити, коли ти став сімейним», і філософським питанням вічного життя. А чого варте питання вірності принципам наперекір дружбі, яке потрібно вирішити Максу Вінтерсу та Рафаелю, причому з протилежним результатом? Це вже не комікс, а якась шекспірівська драма – декому, щоправда, вона може видатись зайвою в коміксовому блокбастері, але особисто мені сподобався стиль Мунро. Маленькі глядачі теж не повинні нудитись – у фільмі залишилось місце і карколомним трюкам, і бійкам, і фірмовому гумору ніндзя, одне лише нове захоплення вчителя Сплінтера примусить посміхнутися навіть камінь. Таким чином дебют у Кевіна Мунро вийшов напрочуд гарний – збалансований, більш дорослий та виважений, при цьому створений з усією повагою до відомого усьому світові сімейства з каналізації

Окреме слово потрібно сказати про переклад, попри те, що я колись обіцяв не повертатись до цієї теми – сталася надто вже важлива річ. Вперше за історію незалежної України компанією «Сінергія» було не лише переозвучено іноземний фільм українською мовою, але і всі прокатні копії на території України були випущені лише(!) україномовними, тобто повністю орієнтованими на український ринок кінопрокату – діти усієї України зможуть побачити, що таке справжній український якісний дубляж. Це значна подія, яку ще рік тому важко було і уявити, разом з тим це чергове свідчення того, що вкладання грошей в україномовний прокат не таке вже й неприбуткове, як доводили деякі скептики, а значить ми, глядачі, будемо отримувати все більше якісних перекладів. Залишається дочекатися хоч якихось зрушень у сфері випуску DVD, і можна буде відчувати себе в Україні, як вдома.