Необхідність можливого: До 20-річчя революції в Румунії

Натрапив у моєму архіві на один прецікавий журнал. Називається «Румунія», російською. Червона обкладинка, на ній — великий портрет благовидного пана: ледь помітна усмішка тонких уст, крупний ніс, трохи відстовбурчені вуха, шляхетна сивина і проникливий погляд. Текст проголошує: «Товариш НІКОЛАЄ ЧАУШЕСКУ. Генеральний секретар Румунської комуністичної партії. Президент Соціалістичної Республіки Румунія. Життя, присвячене батьківщині, народу, партії, соціалізму і миру».

Зміст відповідний. На першій же сторінці добродій з обкладинки обіймає дівчинку, а підпис уточнює: «Квіти і палка любов до Президента країни».

Стиль практично всіх статей — діловито-захоплений. Третя сторінка, рубрика «З місяця в місяць» — «Відкриття крупних об’єктів соціалістичного будівництва»: «Президент СРР Ніколає Чаушеску, разом з товаришем (так товаришем чи дружиною?) Єленою Чаушеску, офіційно відкрив 21 листопада ансамбль залізничних і автодорожніх дунайських мостів...»; цілком господарська замітка, одначе, під кінець, завдяки промові протагоніста, злітає на пік геополітичної високості: «щоб було покладено кінець гонці озброєнь, щоб було ліквідовано ядерну зброю, забезпечено людству мир...», а втім, на голові в Чаушеску — простонародна кепочка. Перегортаємо сторінку — гуманітарні питання: «Пленум національної ради науки і освіти», зі знімком товариша Єлени, котра стоячи аплодує комусь (собі?) з надзвичайно серйозним, майже скорботним виглядом.

Після короткої зупинки на вибори (лише одна куца колонка без жодних фото) — міжнародне життя. Тут апогей стилю: «Важливий внесок в утвердження румуно-югославської дружби», «Подія величезного значення у хроніці румуно-єгипетських відносин», «Діалог на найвищому румуно-ефіопському рівні», «Відправна мить в еволюції стосунків між Румунією та Сирією». Далі — ще краще, причому де-не-де на межі самовикриття: «Славні роки, що поставили у центр румунської історії людину» (як цю людину звати, і так зрозуміло), «Наш великий сучасник», «Діалог трудящих з генеральним секретарем партії» («Ми завжди, а надто – кожного разу, коли в нас є яке-небудь особливе досягнення, чекаємо з нетерпінням на товариша Ніколає Чаушеску»), «Партія — це ми», «Було необхідним, стало можливим», і т.ін.

Усе настільки добре (окрім, може, роботи перекладачів з румунської на російську), що жодних зайвих питань не виникає. Бо їм нема звідки взятися.

Що не кажіть, а пропаганда — то фантастична річ. Гортаючи сторінки «Румунії», розумієш: процвітаюча, гармонійна країна, в якій головне джерело щастя, добробуту, справедливості, найвищих звершень минулого, найсвітліших сподівань на майбутнє — це той носатий пан з широким привітним обличчям. Цілковито самодостатня, безальтернативна реальність, за межами якої, наче за межами середньовічної пласкої Землі, нічого більш нема і бути не може. Що є? Чаушеску з товаришем і держава імені Товаришів Чаушеску. Все. Назавжди.

Журнал виданий у грудні 1988-го.

До залпу у дворі солдатської казарми у Тирговіште лишався рівно рік.

Було необхідним – стало можливим.