DOX - новий центр сучасного мистецтва у Празі
DOX! Новий центр сучасного мистецтва у Празі
Звичайно, для нетерплячих відразу здаю адресу www.doxprague.org – але але але, щоби у нас такі штуки з‘являлися, дуже раджу дочитати до кінця.
Мрія утікача
У той час, коли ми бавимося у незалежність із комуністичною елітою, що не змінювалася[1] з часів Щербицького, і, відповідно, тупцюємо в одній гебешній, замаскованій багнюці СРСР з Росією, натівсько-євросоюзівські чехи презентують черговий центр сучасного мистецтва – DOX.
Чех Leoš Válka (Леош Валка) втік з комуністичної Чехословаччини до Австралії, присвятивши себе дизайну й архітектурі. Повернувся лише 1995 уже в Чеську Республіку Вацлава Гавла. Його ініціативу створити живий культурний центр, платформу для презентації чеського і міжнародного мистецтва, підтримали колеги Роберт Аафйєш (Robert Aafjes), Річард Фукса (Richard Fuxa) і Вацлав Дейчмар (Václav Dejčmar).
Це дещо з історії, а наразі концепція білої будови з червоним логотипом «квадрат-коло-хрест», що будувалася 5 років у промисловій частині міста, біля доків, складів і фабрик, й презентувалася 19 жовтня 2008 року:
Девіз
Сьогодні, коли все більше і більше людей думають небезпечно однаково, здатність мистецтва бентежити наші звичні шляхи розуміння можливо є найбільшим його внеском.
Місія
Презентувати і просувати сучасне мистецтво у контексті тем, що змінюють сьогоднішній світ.
Мета
Презентувати чеське мистецтво у міжнародному контексті і забезпечити платформу для діалогу між місцевою і міжнародною художньою сценою. Розвивати обмін і перетин між різними мистецькими гілками і дисциплінами, від живопису і скульптури до фотографії, дизайну, архітектури, кіно, відео чи нових медіа. Створити простір, котрий дозволятиме зустріч, розробку й мотивацію різних поглядів.
Міжнародний консультативний комітет
- Vicente Todolí, директор Tate Modern, Лондон
- David Elliott, художній керівник, Sydney Biennale
- Willis Hartshorn, директор Міжнародного центру фотографії в Нью-Йорку
- Henry Meyric Hughes, почесний президент, AICA, Лондон
- Suzanne Landau, головний куратор, Israel Museum, Jerusalem
- Reyn van der Lugt, колишній головний куратор, Netherlands Architecture Institute, Rotterdam
- Jonas Mekas, засновник і художній керівник, Anthology Film Archives, New York
Правовий статус
Центр DOX було створено як приватна ініціатива кількох людей під керівництвом Леоша Валки з метою створити інституцію, що служить широкій громадськості.
Зі Статуту Акціонерного Товариства DOX Прага: "Метою створення є не підприємництво, а відповідно до 56 пункту 1 Кодексу законів про торгівлю, підтримка розвитку сучасного мистецтва. Прибуток компанії, за вийнятком переказів на зарплатню, використовуватиметься лише на діяльність DOX Прага."
Фінансування центру
Експлуатація DOX фінансується з кількох джерел: власна діяльність (вхідні, членство, оренда ресторану, книжковий магазин, комерційна орендна плата за одноразові акції); внески від спонсорів та прибутки від власної маркетингової діяльності, внески муніципальних, державних та європейських інституцій.
Так, як і аналогічні закордонні установи, центр DOX також не зможе існувати без зовнішньої підтримки. Для досягнення і розвитку своєї місії ця підтримка має фундаментальне значення.
Партнерами DOXу є Міністерство культури, магістрат Праги і TECHO.
Медійними партнерами центру DOX є щоденна газета HOSPODÁŘSKÉ NOVINY і Art Map www.artmap.cz
Я навмисно детально описую новостворену структуру, як ви розумієте, у надії, що скористаєтесь прикладом.
Привиди богеми, люди, котрими цікавилося КГБ та європейські стереотипи
Серед багатьох виставок, що проходять сьогодні у центрі DOX, зупинюсь на найбільш вражаючих.
Готель Челсі: привиди богеми / Harry Smith, Andy Warhol, Robert Mapplethorpe, Michel Auder, Jonas Mekas
Чи є ми свідками зникнення богеми? Напевно, жодне місце не презентує художню богему минулого століття краще, ніж готель Челсі у Нью Йорку. Там проживало багато відомих артистів, режисерів, письменників, композиторів, музикантів, танцюристів.
Сотні імен видатних на сьогодні митців пройшло через готель Челсі, де власник дотримувався концепції "станеш відомим, розрахуєшся". Про це дізнаєшся зі вступного відеозвернення Мілоша Формана, котрий довгий час сам мешкав там.
Як пишуть у програмі: "Виставка підкреслює ключове значення богеми для сучасної культури і запитує, який її сенс у той час, коли мова йде про її загибель. Або ж трансфрмацію?"
Картотека людей, котрими цікавилося КГБ
Монументальна інсталяція списків у холодному приміщенні з романтичною музикою Карела Гота часів соціалістичної Чехословаччини.
Проект торкається контроверсійної теми оприлюднення архівів[2] комуністичної служби безпеки StB (філія КГБ у Чехословаччині). Оприлюднені картотечні записи здебільшого не розповідають, на чиєму боці дана людина знаходилася: чи йшлося про людину, котру режим вважав своїм ворогом, чи йшлося про співпрацівника КГБ. Не йдеться ані про чисто списки працівників КГБ. У картотеці зазначені люди, котрими КГБ цікавилося.
З програми: "Інсталяція є коментарем до масштабних жахітть адміністративної системи, котра дозволила створити центральний реєстр і стеження за майже 10 відсотками популяції."
ENTROPA: David Černý
Скандальна інсталяція Давіда Черного, котру було створено до головування Чеської Республіки у Раді ЄС у Брюселі. Іншими словами при Раді Євросоюзу існує традиція, коли головування переходить від однієї країни до іншої, робиться мистецький проект.
Нині ж гігантський пластиковий твір, що спровокував безліч дискусій у світовій пресі, тимчасово знаходиться на одній із внутрішніх стін DOXу.
Суб‘єктивні візуалізовані стереотипи, що пов‘язані з тими чи іншими країнами Євросоюзу[3], викликали контроверсійні реакції, аж до дипломатичних нот і протестів. Найбільше жалілася Болгарія, котру Черни зобразив переповнену турецькими туалетами. Відповідно, болгарську частину "пластикової деталі" було демонтовано.
Cвітова преса визнала твір, як оригінальний маркетинговий арт-хід.
Супровідні події: не тихим словом про Спілку, знову Челсі й джинс
"Однією дорогою", до проекту "Завтра розпочинається учора" (з того ж циклу і "Картотека людей, котрими цікавилося КГБ"), розповідає про митців за совєтської окупації: творчість в ізоляції, дозволи Спілки художників на виставки, на друк каталогів. Свідоцтвом професіоналізму була не художня практика чи диплом художньої школи, а членство у тій Спілці. Члени мали привілеї на майстерні, замовлення, подорожували і працювали закордоном, скрізь продавали свої роботи посередництвом державних підприємств Artcentrum чи ČFVU Dílo.
Фотографії Юлії Калфі (Julia Calfee) "Готель Челсі зсередини", відповідно.
Виставка робіт Франтішка Матушка (František Matoušek): de Nimes. Художник працює на джинсових полотнах, звідси і "де Нім", місто у Франції, звідки та матерія походить.
Зайве додам, що Центр надає безліч супровідних і навчальних програм, має дизайнерський і книжковий магазини, затишну кав‘ярню з нетом. Для бажаючих організувати свої виставки / презентації / симпозіуми / прес-кнференції існує система короткочасної аренди.
0 сантиметрів розвитку або як пов‘язані поняття "культура" і "держава"
Здавалося б прозахідний, цивілізований рух України мав би розпочатися 1992 року, але станом на 2010 рік проголошена держава так і не зробила жодного якісного кроку до демократичних перетворень.
Не варто забувати, що незалежність було проголошено комуністичною верхівкою, котра добре навчена "оксамитовими" революціями у Східній Європі, вирішила перехопити ініціативу від громадян-державників.
Іншими словами, Україна навіть ще не мала трансформаційного періоду: від тоталітарної системи до демократичної. Фундаментальною ознакою трансформації є люстрація: усунення класу комуністичної, комсомольської еліти та КГБ від процесів державотворення нової країни. Щонайменше 2/3 високопоставлених чиновників і парламентарів України мають "червоне" минуле[4]. Відповідно, ця територія знаходиться на нульовій позначці свого цивілізаційного, демократичного розвитку. Ми у тоталітаризмі, ми у СССР.
Ви запитаєте, а до чого тут культура?
Та дуже просто, справа у тому, що культура в сучасній Україні досі працює за законами тоталітарної системи: держава культивує кітч.
Чи потрібно совєтському гебісту і чиновнику[5], котрий лише тимчасово прикинувся паскудною формою "щирого українця" розвивати українське кіно, сучасні центри, мистецьку освіту, культуру врешті решт?
Відповідно, більшість фінансово успішних авторів стеляться перед "елітою", червоними директорами та їхніми родичами, захищаються космополітизмом і аполітичністю, тремтять над членством у совєтських Спілках, а свої справжні позиції висвітлюють без зайвих свідків "на кухнях". Звідси пафос, ностальгічна депресія, релігійні мотиви і, як наслідок, сумна плутанина у посланнях їхніх робіт суспільству.
Знову ж таки[6], дозвольте процитувати уривок академічної статті тридцять дев‘ятого року Клемента Грінберга "Авангард і кітч"[7]:
"Там, де сьогодні політичний режим встановлює офіційну культурну політику, це в інтересах демагогії. Якщо кітч є офіційною тенденцією культури в Німеччині, Італії та Росії, це не тому, що їх відповідні органи влади, контрольовані філістерами, але тому, що кітч є культура мас у цих країнах, ніж в будь-якому іншому місці.
Заохочення кітчу є лише одним з дешевих засобів, за допомогою яких тоталітарні режими прагнуть здобути собі прихильність мас. Оскільки ці режими не можуть підвищити культурний рівень мас – навіть якщо б вони й хотіли – це означає капітулювати перед міжнародним соціалізмом, вони будуть лестити масам в результаті зводячи до їх рівня всю культуру.
Саме з цієї причини авангард поза законом, але не так сильно, тому як ця вища культура є більш критичною до себе. (Незалежно від того, чи може авангард розвиватися в рамках тоталітарного режиму чи ні, це не має відношення до цього питання на даний момент.)
По суті, основні проблеми з авангардним мистецтвом і літературою, з точки зору фашистів і сталіністів не в тому, що вони занадто критичні, але в тому, що вони занадто "невинні", що занадто складно додати до них ін‘єкцію ефективної пропаганди, так як кітч більш гнучкий у цьому напрямку. Кітч тримає диктатора в тісному контакті з "душею" народу. Якщо офіційна культура перевершувала б масовий рівень, для нього виникла б небезпека ізоляції."
Еталонна, не лише для мистецтвознавців, стаття розкриває суть гебістського використання мистецтва. У нашому випадку в Україні.
А що ж робити, запитаєте ви. Відповідаю: орієнтуватися на вільні, відверті, демократичні, обгрунтовані погляди й наближувати час люстрації. Лише так.
Борис Чикулай, спеціально для Гліба Вишеславського
chykulay.livejournal.com | ukraine.cz
[1] Див. дослідження "Люстрації або Україна під владою КГБ" http://ukrainecz.blogspot.com/2009/09/blog-post.html
[2] Окрім вищезазначених списків осіб, котрими цікавилася КГБ, Чеська Республіка провела люстрацію, декласувала комуністичну номенклатуру і офіційно оприлюднила списки агентів, співпрацівників, стукачів та інших "таємних рабів" КГБ Чехословаччини
[3] Деталі на http://en.wikipedia.org/wiki/Entropa
[4] Див. дослідження "Люстрації або Україна під владою КГБ" http://ukrainecz.blogspot.com/2009/09/blog-post.html
[5] Увага, я не використвую форму "колишньому совєцькому гебісту і чиновнику", як заявив В. Путін "колишніх агентів не буває"
[6] Уперше я використав цю цитату в статті "Вибач, Чехіє", коли розповів про відверту античеську провокацію "проукраїнської" влади зразка 2009 року зі встановленням пам‘ятника Т.Г.Шевченка у Празі http://ukrainecz.blogspot.com/2009/09/blog-post.html
[7] Clement Greenberg, Avant Garde and Kitsch, 1939 р. Partisan Review, VI, no. 5. | http://www.sharecom.ca/greenberg/kitsch.html | Відповідно, згадуються фашистські, на той час, режими в Німеччині й Італії, та сталінський в СРСР.
