Дитяче Євробачення: про технології,техніку та...таємницю.
Ліричний відступ: 0 12.57 в мої двері щось загрюкало. Оскільки грюкало доволі грубо і цинічно, я не поспішав.Поглянув у «дюрочку».Щось зникло.Повернувся до писанини.Посеред слова «Кушпі…» вся електрика простогнала «уваваавклац»! «Врьош! Нє вазмьош!»,- згадав я кінокласику.Взяв китайський ліхтар та парасольку і пірнув у темряву і дощ.Згодом доплив «до іншого берега Уралу»- пресового центру дитячого Євробачення.
Істерія в країні навколо медичних проблем вочевидь круто бере за горлянку і тих,хто працює над забезпеченням проведення дитячого Євробачення. Особливо тих,хто за щось реально відповідає і,головне, знає!
Це уже навіть стає кумедним. Гробова тиша: жодної цифри, жодної назви, жодного факту. Журналісти на екранах та в інформаційних стрічках мусять лише цитувати офіціозні виступи. І все... Я навіть не встигаю щось спитати у чергового мікро або дебелішого «начальника», як з рота вилітає сакраментальне: «це – комерційна таємниця». Чому декорації чорно-білі: комерційна таємниця! Чому опорядження будови зеле...-комерційна таємниця! А от у вас...-комерційна таємниця! А...- комерційна таємниця! Варто комусь із макроначальників помітити мене поруч з кимось з технічної або творчої команд у тому ж таки Палаці спорту – він чимчикує поруч і багатозначно киває – «пора на нараду...» Вочевидь – шпійонський умовний знак: «Ахтунг,ахтунг...ін дер люфт!»
З професіоналами таке теж трапляється. Але швидко проходить. От і перші секунди розмови з керівником ООО «Операторські технології» паном Анатолієм Парфенюком виявили суттєві розбіжності в трактуванні терміну «комерційна таємниця». Трохи згодом спеціяліста з цікавих технологій різного операторського обладнання як то кажуть «попустило». Зясувалося,що його команда має представництва в Європі (Швеція та Польща) і навіть в Росії. І забезпечити вони можуть виконання різних і доволі складних телевізійних і кіношних технологічних та творчих завдань.Адже сумісна їх техніка практично з будь якими професійними камерами будь якого формату. Попрацювали «технологи» не так давно і зі шведами. Прямо в їх Швеції. Тим сподобалося. А ще закортіло шведським телевікінгам! Хочемо мати, говорять, саме телескопічний, і саме 14 метровий операторський кран, і саме в цьому місце знімального майданчику у Палаці спорту, і саме до 15 листопада. Ну,що ж, буржуазія, хочете? Будь ласка – майте! Новесенька «машина», виблискуючи свіженькою фарбою та металевими елементами, стоїть собі на хрустких колесах! А ще-тихесенько і автоматичненько- ковзає. А ще-стрімко туди і сюди літає! Загалом в «тракті» у шведів я нарахував 11 камер. З них – 4 працюють на різних спеціяльних керованих операторських пристроях (автоматизовані візки та величний 21 метровий кран для ЗГП в залі) Всі пристрої вітчизняні! Тоб то – наші. Наші ж технарі і оператори їх-вікінгів старанно навчають. За цим різномовним діалогом цікаво, ба навіть весело, спостерігати. П’яту «машину» (теж телескопічний кран) використовувала команда Першого національного на відкритті. Доволі рідкісне завдання, як на часи кризи: 2 знімальні майданчики і 5 складних пристроїв в один день, погодьтеся!
Мені довелося поспостерігати, як скандинави творили телевізійне вирішення саме виступу нашого маленького виконавця. Справа це марудна – адже у візуальному та хореографічному втіленні пісні використано елементи старовинних українських обрядів. Побачити і зрозуміти це іноземцям допомагала численна українська творча команда.Андранік Алексанян з висоти свого воза на сцені радісно за тим спостерігав і наочно відчував переваги рідного дому. Щось там вони вовтузилися і іноземці і наші. От сорочечка у нас може бути от така або така – здоровезний білявий швед киває! А от не встигнете донести віночки з від там от сюди? А у нас є інші, про всяк випадок! іМи їх от тут відразу покладемо! Бьютифул! Це уже швед у розпачі – не пройшло! Збоку за тим всім спостерігав оператор-постановник НТКУ Ігор Раллє. Спостерігав мовчки. Підійшов до нього. Повністю солідарні ми в думці про те,що «ми все можемо самі». В розмові виникло « вони використовують іншу технологію». Згодом з’ясували, що під цим терміном ми розуміємо дещо більше – творчий підхід. Підхід європейської телекоманди зводиться фактично до створення чи не повністю автоматичної програми показу кожного теленомеру. Знаючи точний хронометраж звучання кожної фонограми, телевізійники «набивають» в компьютер набір заздалегідь намічених планів з різних камер. Завдання режисера тицьнути в кнопку «гоу» автоматичного показу. Завдання операторів точно слідувати партитурі. Будь які імпровізації під час виконання номеру на сцені викликають ступор перед пультом потужної сучасної закордонної HD-петеески і телевізійну катастрофу! Звідси найголовніше для всіх учасників Євробачення від України – будь який номер має бути розгорнутим тільки для телебачення. До речі колеги неодноразово наголошували: навіть після перегляду останнього варіанту телепоказу будь яка євровізійна команда може навіть не просити, а вимагати внести зміни в телепартитуру: ось тут нам потрібен акцент на КРП з такої то камери! Результативність «гризні» в середньому 1 шанс з 5. Погодьтесь дещо більше ніж при відгадуванні в національній лотереї! Тут пана Ігоря «свиснули» по рації на перегляд телеваріанту цього репетиційного дня. Щасти!
Звернув також увагу і на те,що поступово і значно покращується світлове вирішення. Побачив посеред приладів та ферм людей у фірмових строях потужної вітчизняної технологічної і технічної прокатної фірми «Зінтеко».Знову наші. Спокійні Впевнені.Майстровиті. На них – левова частка світлового, фермового,лебідочного начиння. Два різні майданчики – основний і допоміжний Допоміжний -підвісний під стелею в глибині зали: «ой а там люди»,-здивувалося поруч якесь дівчисько! До речі, основний сценічний майданчик висунутий в глибину глядачевої зали метрів на сорок. 1 і 8 сектори Палацу спорту потрапляють практично в середину декорації.Саме тому покрашення світлового вирішення перш за все вимагають «діагоналі». Зліва і справа на сцені вибудовані такі собі сходинки, на яких мають сидіти чи стояти люди – це відразу заповнить картинку. До тогож пустка ця «провалена» в чорному. А от трибуни Палацу спорту світлодерев’яні, а значить в променями потужних приладів вкрай яскраві. Якщо вони будуть порожні – «загине» будь яка телекартинка «зі зворотніх точок» крізь сцену. А з картинкою і її творче насичення! Мав можливість слідкувати за телевізійним репетеційним показом на численних плазмах, розкиданих Палацом – ці яскраві порожнини вражають! Сподіваюся і шведи це бачать та розуміють!
Поступово я перемістився до цікавинки, розгорнутої на першому поверсі київського Палацу спорту – «дитячої телевізійної студії.» Виявилося,що на спеціяльновідокремленому від холу клаптику виставлено декілька раритених експонатів з музею телебачення НТКУ...і збудовано маленьку, але справжню телестудію! Дітки групами по 10 осіб протягом 15-20 хвилин можуть доторкнутися і до історії українського телебачення і до надсучасної телетехніки. Доторкнутися в буквальному розумінні цього слова – тоб то помацати! Руками! А ще побачити деякі просунуті телеможливості: побачити телесуфлер з якого тьоті і дяді так вправно читають чужі тексти, телевізійні камери та яскраві світильники, постояти в повністю зеленій кімнаті, яка магічно на екрані перетворюється на джунглі чи, припустимо, сцену Євробачення.Потицяти в пімпочки кольорові та побачити гудучі пристрої і цяцьки. Практично на декілька хвилин можна стати малими операторами та ведучими. Чого там – режисерами! Спеціялісти «Комтелу» (їм тотальний респект і уважуха!), які любязно надали те все надсучасне цифрове теледобро, навіть щось розкажуть! Дітки,які вже побували тут аж пищали! Різними мовами!І споглядаючи на «шкафи» старого телепричандалля (радісно побачив відеомагнітофон на який «писав» один з перших своїх телематералів в далекому 1984 році) з висоти цифрового віку співчувають – «а воно ж важке яке!». Правда, раптом виявилося, що в екскурсійних текстиках, наданих ентузіастами з музею НТКУ, знову чиясь вправна(чи недбала?) рука вкотре вписала – вік українського телебачення 58 років. Панове чи панянки! Ну годі вже! Нагадаю телебачення професійне в Україні існує з 1939 року.Сімдесят років нам професіоналам. А вам?
Пані Орлова, яка готувала сюжет для першоговипуску «Щоденників Євробачення»( вони стартують у віторок 17 листопада) теж погралася з цифровими забавками у «дитячій студії». І разом з тим нагадала, що маю коротко сказати про телевізійну або ефірну підготовку Першого національного до конкурсу.Приємно,що цього разу намагалися залучити до участі у підтримці конкурсу якомога більше програм і авторів з Першого національного. Про справи та підготовку конкурсу регулярно повідомляли в основних випусках «Новин». В ефір виходили програми, які знайомили українських телеглядачів з музичними номерами всіх учасників у порядку їх виступу. Саме завдяки таким програмам я і всі зацікавлені мали змогу порівняти і співставити рівень телевирішення відбіркових концертів в різних країнах. Відразу і з приємністю зазначу – Україна зовсім не пасла задніх! Завершила цей чи не двотижневий марафон підсумкова програма «Україна вітає!». Підтримували інтригу і випуски «Муз.Ua»(професійно) та навіть проект «Стильна штучка»(в своїй манері).Можливо чогось не побачив-перепрошую!
Виходячи на вулиці вечірнього Києва подумав: ну що ж з того всього залишеться НТКУ після конкурсу? З сотень світлових приладів?Десятків метрів металевих ферм? З сотень квадратних метрів ой якого непоганенького ковроліну? З багатьох десятків «плазм» та багатьох десятків компьютерів? А стільці? А столи? А...Чшшшшш-комерційна таємниця!
Олександр Зирін
незалежний український телевізійний оглядач
