El Gran Astor. Історія танго Астора Пьяцолли

 «Музика – це більше, ніж жінка. Якщо з жінкою ви можете просто розлучитися, то у випадку з музикою ви приречені на вічне почуття, яке заберете з собою в могилу...»

А. П'яцолла

Його відносини з танго були подібні пристрасному любовному зв'язку, який всупереч його власної волі тривав все життя. Була й розлука, і зречення від улюбленого танго, пов'язане з бажанням стати «серйозним» композитором. У хвилини відчаю з'являлась навіть думка назавжди покінчити з музикою і піти у ресторанний бізнес. Пройшовши довгий шлях становлення як музиканта і як особистості, П'яцолла все ж таки лишився вірний своєму почуттю і підняв танго на зовсім інший рівень художнього сприйняття, змусивши всіх говорити: «Це справжнє танго, адже це П'яцолла!»

Астор Пантелеон П'яцолла народився в 1921 році в Мар-дель-Плата, Аргентина.Все дитинство (до 15 років) він провів у Нью-Йорку. Тут з 8 років він навчався грі на бандонеоні, а в 9 років знявся у кінофільмі «El Dia Que Me Quieras» («День, коли ти любив мене») разом з відомим тоді композитором і співаком – виконавцем танго – Карлосом Гарделем.

У 1936 році Астор повернувся в Мар-дель-Плата, а наступного року перебрався до Буенос-Айреса. Перегравши тоді, за його словами, у всіх кабаре міста і періодично виступаючи у складі другорядних оркестрів, П'яццолла потрапляє в один з найвідоміших оркестрів того часу – оркестр Анібала Тройло.Одночасно з роботою в оркестрі початкуючий композитор бере уроки композиції та фортепіано, створює перші свої твори та аранжування. Вже тоді його роботи виявляються надто незвичайними і складними навіть для оркестру Тройло, і він змушений полишити цей колектив, щоб активно зайнятися вдосконаленням в композиції. Водночас він вирішує порвати з танго і піти в «серйозну», академічну музику.

У 1953 році, вигравши конкурс молодих композиторів, він вирушає на навчання до Парижа, до Наді Буланже, з наміром ретельно приховувати від неї своє «танго-бандонеоні» минуле. «Я думав, якщо вона дізнається, вона викине мене з четвертого поверху, – зізнавався П'яцолла.– Але коли мені довелося зіграти їй кілька тактів одного з моїх танго, вона схопила мене за руку і вигукнула: «Ідіот! Адже це і є справжній П'яцолла!» Тоді я взяв усі свої академічні твори – 10 років мого життя – і в дві секунди відправив їх до біса».

Після цього епізоду П'яцолла повернувся до танго і до свого улюбленого бандонеону. Тут, в Парижі, він створює і записує кілька танго зі струнним оркестром.

Саме в цей час з'являється знаменита манера гри на бандонеоні, що відрізняє П'яцоллу, – стоячи, поставивши одну ногу на стілець (зазвичай бандонеоністи грають сидячи).

Здобуваючи всесвітнє визнання, в наступні роки, аж до своєї смерті (1992), композитор інтенсивно пише, працює в Аргентині, США, Європі з власними ансамблями: «октетом Буенос-Айрес», «Танго-квінтетом», «Conjunto Electronico», «New Tango Sextet». Його концерти проходять з величезним успіхом по всьому світу: Європі, Південній Америці, Японії та США.

П'яцолла створив понад 1000 творів. Він не відчував браку в замовленнях, їх було набагато більше, ніж він міг виконати, особливо в останні роки життя.

«Я подібний до музичного супермаркету», – жартував П'яцолла.

Увійшли до скарбниці класичної музики знамениті «Подвійний концерт для бандонеона, гітари і струнного оркестру», «Історія танго для флейти та гітари», «Cuatro Estaciones Portenas» (« Чотири пори року в Буенос-Айресі»). Широко популярними стали танго «Adios, Nonino», «De Carissimo», «Tango Apasionado», «Milonga loca» та багато інших. Він написав також величезну кількість концертних п'єс і саундтреки більш ніж до 40 кінофільмів.

Музика П'яцолли незмінно продовжує надихати кращих музикантів різних поколінь: скрипаля Гідона Кремера, віолончеліста Йо-Йо-Ма, ансамбль «Кронос-квартет», піаністів Емануеля Екса та Артура Морейру Ліма, гітариста Ал Ді Меолу, братів Ассад та безліч камерних і симфонічнихоркестрів.

«Танго.Трагедія. Комедія» - таким було життєве композитора. І першого, і другого, і третього в його долі та творчості було більше ніж достатньо…