«Гамаюн»: «Гурт – це як добре налагоджене радіо»

В наш час дуже важко здивувати чимось кардинально новим в світі музики. Однак серед великої кількості молодих колективів київський гурт «Гамаюн» суттєво відрізняється своєю оригінальністю та ідейністю. Творчість колективу ґрунтується на слов’яно-ведичному світогляді. Музика гурту ввібрала в себе багатогранність емоцій: від агресивної black metal стилістики до тонкої фолкової лірики, і все це – на автентичних інструментах. В текстах «Гамаюн» трапляються рядки зі «Слова о полку Ігоревім», мотиви народних пісень дохристиянського періоду існування Русі.

Склад гурту: Воєнега (Марина Пузирна) – вокал; Ладомир (Антон Купрієнко) – гітара; Лучезар (Дмитро Коваль) – гітара; Світлорада (Валентина Маліневська) – вокал; Пересвіт (Дмитро Бібіков) – флейта;  Алла Пінчук – бас-гітара; Лев Курганський – барабани.

Коли виник гурт?

Марина: Гурт був заснований наприкінці 2006 року мною та моїм братом Антоном. На той час ми грали психоделік-дез разом зі ще одним басистом.

Як з'явилася сама ідея створити гурт?

Марина: Ми взагалі весь час займались музикою – в туалеті, в душі співали.

Антон: Та я постійно грав – в колі друзів, в школі і після школи. Але оскільки я не дуже активно займався створенням гурту, то мені для цього потрібна була сестра.

Як виникла назва «Гамаюн»?

Марина: Ми з самого початку хотіли грати щось із фолковими мотивами, крім того, щоб гурт втілював ідею язичництва, слов’янства, тому і назви у нас були відповідні. Попередньо було декілька ідей, але через деякий час виявлялося, що гурти з такими назвами вже існують. Потім ми згадали про чудову пташку Гамаюн. 

Діма:  Слово «Гамаюн» зустрічається в давньоруських літописах і легендах як ім’я птаха з жіночою головою, посланця богів, вісника війни та грядущих змін.  

В якому ви зараз граєте стилі? 

Марина: Важко визначити, бо це така суміш… блек, паган, фолк, панк…

Антон: Просто прикладами для нас є гурти, які грають в блековому стилі, і вони на нас найбільше впливають.

Тобто у вас є авторитети, на яких ви б хотіли бути схожими. Хто це?

Марина: Ну схожими на них ми мабуть не хотіли б бути, але вони є для нас людьми, яких ми поважаємо. Це – Immortal, Death, Fintroll.

Звідки така любов до слов’янської культури?

Марина: Ми ж корінням звідти, це наше родове. У нас навіть гурт такий родинний. Це не коло друзів чи співпляшників, це вже таке родинне коло, брати і сестри.

Чи є у вас лідер? Хто це і чому?

Марина: Взагалі, у нас є людина, яка постійно кричить, що вона лідер. Але якщо об’єктивно, «Гамаюн» чимось схожий на віче, тобто, знову-таки – те саме старообрядне, добре, коли кожна людина може висловити свою думку і її обов’язково вислухають. Хоча є ядро групи. Це Діма, Антон і я. Але дійсно все це настільки по-родинному, що будь-який член колективу може сказати: «О, в мене ідея!»

Ви виступаєте тільки в Києві? Чи знають вас в інших містах?

Марина: Перший наш серйозний виступ відбувся в Києві, а так ми виступали вже в багатьох містах. Цього літа ми взагалі багато їздили. Наприклад, виступали в Чернігові, Ладижині, Кам’янці-Подільському, Білій Церкві.

На якому українському фестивалі ви б хотіли виступити?

Марина: Ми дуже хотіли б виступити на етно-фестивалі, наприклад на «Трипільському колі», та навіть на «Свіржі».

А як ви ставитесь до того, що «Свірж» був зірваний і багато гуртів повернулися додому ні з чим і так і не виступивши?

Антон: Після «ПроРоку» це вже нормальна практика проведення фестивалів в Україні. Взагалі, ми згодні виступати безкоштовно, хай нас тільки там погодують.

Чому безкоштовно?

Марина: Тому що ми хочемо нести ідею в маси. Ідею рідного, дохристиянського світобачення. Ідею свободи, визволення від цих кайданів, якими спутали півсвіту і люди через це почуваються не людьми, а рабами Божими, чи як вони себе там називають. Ну а якщо серйозно, без жартів, то це дуже глибоке питання. Ми вважаємо, що цей світ, яким ми його сьогодні бачимо і який нам не подобається, такий через те, що людині був нав’язаний невластивий їй світогляд. І тому ми хочемо щось розказати, щось показати інше. Ми самі зростаємо в гурті і бачимо, як це змінює людину і світ навколо.

Повернемось до теми фестивалів. На яких закордонних фестивалях ви б хотіли виступити?

Марина: Ми дуже хотіли б виступити в Скандинавії, тому що там дуже розвинутий язичницький рух і блек-метал родом звідти, тому нам не важливо на якому фестивалі, просто хотіли б виступити на тій землі разом з тими гуртами, яких ми любимо.

Антон:  А я б хотів , щоб ми виступили в Фінляндії, там дуже кльові фолкові колективи.

До музики ви ставитесь як до роботи чи як до відпочинку?

Діма: Це справа, яка подобається і яка виходить.

Марина: Це те, що додає смаку прісному життю.

Антон: Музика для мене – це коли сідаєш за гітару і час перестає існувати.

Алла: Музика – це те, що підтримує мене в житті.

Валя: Для мене музика – це спосіб самовираження, спосіб спілкування зі всесвітом через голос. Коли я співаю, я енергією свого голосу наповнюю його.

Лев:  А для мене це і робота, і задоволення.

Ким ви бачите себе через років 5-10?

Діма: Я б хотів бачити себе і колектив вже визнаним в світі гуртом, такими от бородатими дядьками.

Марина: Стати бородатими дядьками щодо наших дівчат я сумніваюсь, хоч ми і не проти (сміється). Взагалі мені б хотілося, щоб у світі відбулися якісь зміни – я не кажу про глобальні, але хоча б щоб люди перестали смітити на землі, перестали використовувати одне одного. Хотілося б більше чистоти в цьому світі і в людях.

Хто з вас пише пісні, музику?

Марина: Музику в нас пишуть Діма і Антон . Вони приносять основу, так би мовити, матрицю, а потім весь гурт працює над цією матрицею, кожен підказує щось щодо свого інструменту. А тексти пише практично весь гурт.

Згадайте найцікавішу, найсмішнішу історію, яка з вами трапилась, скажімо, під час концерту.

Діма: Був цікавий момент, коли ми їхали в Чернігів ще з двома гуртами на один з концертів. Всі зайшли в автобус і почався переклик, чи всі на місці. І тут розуміємо, що забули нашого барабанщика – нас просто дуже багато в гурті, от ми і забули подзвонити і попередити його (сміється). Ми одразу почали йому дзвонити, і, хоч Лев був досить далеко, за півгодини він приїхав. Тож ми встигли на концерт і виступили.

Марина: Взагалі смішне відбувається постійно в нашому гурті. Якраз на нашому першому концерті в Києві вимкнулися мікрофони і знайшли лише один робочий, а враховуючи, що в нас два вокали, ми весь концерт за цей мікрофон билися. Валя закінчує свою партію і забуває, що це ж треба зі мною поділитися, і я в неї вириваю мікрофон. Вона не може зрозуміти, в чому справа. Тож отримували мікрофоном по лобі.

Які у вас є захоплення крім музики?

Діма: Мені подобається стріляти з лука і нещодавно я почав займатись реконструкцією, особливо цікава Англія 13 століття.

Марина: Дуже люблю займатися рукоділлям – це всіляка вишивка, бісероплетіння.

Валя: Я дуже люблю подорожувати, читати, захоплює виготовлення різноманітних прикрас.

Антон: Люблю готувати суші.

Алла: Я в цьому році вступила на факультет психології, тож хотіла б зараз більше розвиватися в цьому плані, пізнавати людей зсередини.

Чим ближче до виборів, тим більша кількість гуртів підписується під різні політичні проекти. Якби вам запропонували підтримати когось за гроші, ви б погодились?

Діма: Ми взагалі такий гурт, який пропагує позасистемність – системність, яка в наш час є, нас не влаштовує. Тому ми не можемо за гроші виступати за якусь партію, політика, оскільки таким чином ми самі перекреслюємо ту ідею, яку несемо.

Якби вас захотів продюсувати якийсь дуже відомий продюсер, але поставив би умову, наприклад, треба змінити стиль музики чи вокал, погодилися б?

Марина: Ми до цього вже говорили, що згодні і безкоштовно виступати, нам не важливо, перед якою аудиторією виступати – перед стадіоном чи перед п’ятьма людьми, тому ми не погодимось ні на які умови, навіть за великі гроші. Бо гроші – то таке діло, з собою в могилу не забереш, а потім соромно буде.

Чого ви хочете досягти?

Антон: Важливо, щоб ми досягли такого рівня гри, коли людина, яка нас слухає, не прислуховується, що ж вони там хочуть нам донести. А якби ми являли такий чіткий образ, були настільки органічно і гармонійно зіграними. Гурт – це як радіоприймач, коли щось в ньому не працює, то йде перешкода і людина мусить прислуховуватись, і через це напружуватись. Хороший гурт – це як добре налагоджене радіо.

Діма: Хотілося б, щоб люди, слухаючи те, що ми граємо, розуміли ідею, яку ми несемо, і сприйняли її.

Які у вас плани на найближчий час?

Діма: Записати альбом, ми саме в процесі. А взагалі – розвиватися, розвивати свій музичний рівень.

Що б ви хотіли побажати людям, які вас слухають?

Діма: Найголовніше – зрозуміти нас, зрозуміти себе через нас і зрозуміти себе через світ. Людина – це не тваринка, це – цілий космос, і щоб цей космос рухався, рухаємось ми, і нехай наші рухи будуть почуті тими, хто нас слухає.