Георгіївська стрічка. Не торкайтеся до неї!

У місті-герої сучасного інтернет-фольклору Бобруйську встановлений пам’ятник російському святому великомученику Георгію Побідоносцю в касці солдата Червоної армії.

Цей вигаданий анахронізм насправді зовсім не виняток із правил. Адже вже декілька років поспіль на 9 травня в українських містах надзвичайно популярна акція «Пов’яжи георгіївську стрічку». Стрічки в’яжуть на сумки, рукави і навіть на дзеркала автомобілів. Цього року акція досягла якихось карикатурних, якщо не сказати хворобливих, масштабів: згадати хоча б змагання в Криму – хто виготовить найбільшу стрічку. Таким чином нібито віддається данина поваги пам’яті солдатам, загиблим у Великій Вітчизняній війні.

Данину цю, поза сумнівом, віддавати треба, та от тільки якась нісенітниця виходить. Справа в тому, що орден Святого Георгія був заснований імператрицею Катериною за ратні подвиги на полі бою, і вона ж сама, «воюючи» хіба що тільки зі своїми камеристками, стала його першим кавалером. У наступні півтораста років орден вручався російським воєначальникам головним чином за подвиги, пов’язані із захопленням територій чужих держав і утихомиренням народно-визвольних повстань на них же. У 1917 році більшовики скасували його як старорежимний. У 1992 уряд Російської Федерації, сподіваючись відродити колишню імперську велич, вирішив орден повернути, і в 2000 році, коли з’явилися перші ветерани внутрішніх війн за «єдину та неподільну», він став вручатися офіційно.

Питається, до чого ж тут Велика Вітчизняна? Адже ордена цього тоді і в згадці не було! Це Сталін, побоюючись програшу, вирішив влаштувати таку собі химеру: прикріпити царську георгієвську стрічку до радянських орденів, що абсолютно безглуздо з погляду послідовного комуніста. Особливо дивують радянські художники, що старанно зображали стрічку, яка прикрашала колись могутнє тіло імператриці, на численних вітальних листівках поряд з орденом Перемоги. Єдиним прийнятним поясненням можна вважати ідею про те, що стрічка символізує солдатську доблесть росіянина. Адже, зауважимо в дужках, що орден з двоголовим орлом вручали навіть кавказцям, які перейшли на бік загарбників. «Не збагну, – дивувався один черкес, – чому мені дали орден з якимсь птахом, а не з джигітом?» Між іншим, вручення Георгія неросійській людині межувало зі скандалом.

Пригадується відоме оповідання російської письменниці Теффі про княгиню Анну Павлівну, яка добровільно стала сестрою милосердя під час Першої світової. Вона отримує дві звістки: одну погану, а другу хорошу. Привезли двох поранених: перший – єврей, другий – георгіївський кавалер. «Серед нових поранених є єврей, – говорить вона секретарю. – Нема що сказати, догодили на пункті». А за безногого георгіївського кавалера Анна Павлівна збирається особисто подякувати полковнику. «Потрібно буде цього самого кавалера так десь покласти, щоб відразу видно було, якщо хто зайде», – розпоряджається вона. Яке ж було потрясіння, коли з’ясувалося, що кавалера звуть Йосель Шніпер! Бідна жінка зі сльозами благала лікаря визнати інваліда симулянтом.

– Лікарю! Скажіть відверто, адже той єврей, напевно, симулює? Чи не правда?

– Та що ж тут симулювати? – Дещо оторопів лікар. – Адже нога у нього ампутована.

– Ну так. Ось цю саму ногу-то, мабуть, він все ж таки як-небудь симулює?

І далі: «Як це все жахливо!.. Ми дали цигарок георгієвському кавалеру, а палить їх єврей! Ми поставили почесне ліжко для георгіївського кавалера, а на ньому розвалився єврей!.. І за мою ж доброту доля мене і карає!»

Давно впали стіни тюрми народів, і непорушний союз виявився згуртований зовсім не навіки. Та кремлівські політтехнологи вирішили пов’язати колишніх підданих імперії тонкими стрічками і в цьому досягли чимало успіхів. Ви ж зав’яжете їх знову?