Ґоран Бреґовіч: «Я бачив більше оголених жінок, ніж усі югославські діти вкупі»

Відомий сербський композитор Ґоран Бреґовіч після майже п’ятирічної перерви знову відвідав Україну. Щоправда, цьогорічний візит, як і відвідини кількарічної давнини, коли музикант загубив у Львові паспорт, також завершився екстремальною ситуацією – цього разу Ґоран просто забув паспорт у готельному номері у Москві, звідки вилітав до Львова. На щастя, все вирішилося. Приїхав музикант не з пустими руками, а із малим складом оркестру та привіз…«Слив’янку» і «Шампанське». Пообіцяв також повернутися в Україну вже восени. Про алкоголь, мрії і секрет успіху – далі у розмові з Ґораном Бреґовічем.

Ваша нова програма носить назву «Алкоголь»…

У мене вийшла однойменна платівка, яка складається із двох частин – «Слив’янка» і «Шампанське». «Слив'янка» вийшла минулого року, а «Шампанське» вийде вже у цьому. Справа в тому, що у моєму контракті є обов’язковий пункт – алкоголь на сцені. Якось мене запросили на фестиваль духових секцій у південній Сербії, тоді я подумав, що у форматі фестивалю недоречно грати свій репертуар, тож вирішив заграти пісні, які граємо з колегами перед концертом, щоб розігрітися-повеселитися. Зіграв кілька пісень з часів, коли був рок-н-рольним музикантом, кілька традиційних композицій і кілька речей, які написав для Греції, Туреччини, Польщі. Потім я переглядав відео з цього виступу, і зауважив, що випив набагато більше, ніж зазвичай. Зазвичай перед, тим як виходити на сцену, я роздаю трішки грошей своїм музикантам, натомість того разу я роздав багато... Тоді я подумав, а чому б не записати платівку, адже якщо мені так легко пилося, то треба й іншим допомогти. Це – альбом, який змушує пити і танцювати. Якби я хотів передбачити долю цієї музики, то в моїй уяві дівчата б мали танцювати на столі, а музиканти отримувати хороші чайові. Як на мене, музика, присвячена алкоголю, не потребує виправдань. Я походжу з країв, де, за традицією, музика завжди сприяла вживанню алкоголю.  У нас не слухають класичної музики. Навіть за часів опери «Орфей» Монтеверді, у нас був лише один музичний інструмент з однією струною.

Це – платівка для міцних напоїв, а частина з «Шампанським» – для слабоалкогольних. Але я б не поділяв це на дамські і чоловічі напої, бо з досвіду знаю, що жінки часто полюбляють міцне пійло (сміється) .

Який саме алкоголь вам смакує найбільше?

Відверто кажучи, не настільки я вже і захоплююся алкоголем, і не стільки вживаю, скільки про нього говорю. Чи не єдине місце, де я вживаю алкоголь – це сцена. На платівці є історія про мого тата і маму. Я походжу з сімї, де алкоголь наробив чимало біди, тому я знаю, що означає зловживати і які наслідки цього можуть бути. Та, зрештою, залежність можна розвинути до будь-чого і почати зловживати.

Ви якось розповідали, що свого часу відіграли в Україні міні-турне і об’їхали майже усю країну автівкою. Можливо, якесь з міст залишило особливе враження?

Знаєте, я займаюся музикою. Це як спілкування з людьми. Наукою доведено, що музика була першою мовою людства. Навіть у Німеччині, де винайшли флейту 30 тисяч років. Це означає, що музика народилася задовго до того, як ми навчилися розмовляти. Музика народжується з ваших найглибших глибин. Якщо ви оволоділи музикою, можна стверджувати, що ви навчилися спілкуватися з іншими. За своє життя я бачив тисячі прекрасних і жахливих міст, але я завжди запам’ятовую лише ті вечори, коли спілкуюся з людьми. Тут я відчув, що моя музика – як вдома.

Ваші мрії збулися?

Мій тато був полковником, а мама – бухгалтером. Великою мрією мого батька було, аби я став скрипалем. Мама ж мріяла, аби я став інженером. Я ж розпочав свою музичну кар’єру зі стрип-бару, коли мені було 17 років. Я бачив більше оголених жінок, ніж усі югославські діти вкупі. Але був момент, коли я мало не піддався ризику і мало не став викладачем філософії. Бо в комуністичні часи, якщо ви вивчали філософію, то ставали викладачем, пропагандистом марксизму. На останньому курсі університету я записав свій перший альбом. Таким чином врятував себе. Це було звичайне щастя, яке трапляється далеко не з кожною дитиною, що народжується в сім’ї полковника і бухгалтера.

Цьогоріч ви відзначали ювілей…

В цей день у мене був концерт у Відні. І якось посеред концерту люди почали співати «З Днем народженням!», а я й забув, що у мене свято. Був такий гарний вечір, потім винесли торт…

Яким є ваш рецепт  успіху?

Моє життя, як і кожного жителя Сараєво, поділяється на життя до та після війни. Перед війною я був відомою рок-зіркою. Під час війни я проживав у Парижі, тож далі мені довелося починати з нуля. Тому мені пощастило, бо я мав змогу двічі народитися музично. Початок – це найпрекрасніша пора. Навіть найпрекрасніша рутина залишається рутиною, тому пробуйте і не бійтеся бути початківцями. Починайте…